Головна Блог сторінка 5664

Я не дивлюся 1+1!

1+1Сьогодні у соціальних мережах поширюється повідомлення щодо акції протесту через звільнення з телеканалу «1+1» Олега Дейнеки
Попри вимоги громадськості до власників і керівників телеканалу «1+1» залишити в ефірі журналіста Олега Дейнеку, 26 січня 2012 року канал оголосив про звільнення журналіста. Цей крок з боку керівництва каналу ми розцінюємо, як потурання на свободу слова, помсту за серію репортажів, пов’язаних з діяльністю голови Хмельницької облдержадміністрації Василя Ядухи і членів його родини.

24 грудня 2011 року Світова інтернет-спільнота українців «Україна — Ukraine» оприлюднила відкрите звернення до каналу «1+1» з вимогою повернути до ефіру професійного журналіста Олега Дейнеку. Натомість, телеканал «1+1», відсторонивши О.Дейнеку від ефіру, виніс йому дві догани, а програму «Гроші» зняв з ефіру, відправивши її у різдвяну відпустку. На сьогодні, ефірний час програми «Гроші» займає інша програма.

Всі ці дії керівництва телеканалу «1+1» Світова інтернет-спільнота українців «Україна — Ukraine» розцінює, як переслідування журналіста Олега Дейнеки за професійну діяльність та потуранням на свободу слова в Україні.

Враховуючи те, що телеканал «1+1» не тільки проігнорував законні вимоги представників громадськості, а й безпідставно звільнив з роботи професійного журналіста Олега Дейнеку, Світова інтернет-спільнота українців «Україна — Ukraine» закликає українців приєднатися до місячної акції протесту Я НЕ ДИВЛЮСЯ «1+1»! та в рамках цієї акції:

поширювати інформацію про акцію протесту з закликом «Я НЕ ДИВЛЮСЯ «1+1»!;
розміщувати зображення з відповідними закликами на своїх сайтах, блогах, в соціальних мережах;
поширювати коментарі під новинами на різних сайтах.
Крім того, ми закликаємо народних депутатів України та журналістів виступити єдиним фронтом на захист свободи слова в Україні!

Сьогодні — Олег Дейнека. Завтра — хто?..

Акція протесту розпочинається 30 січня 2012 року, о 9.00 годині (за київським часом).

Світова інтернет-спільнота українців «Україна — Ukraine»

Іван Матієшин – імовірний конкурент Чубака?

МатієшинПісляріздвяний період став багатий на початки пердвиборчої гонки в місті та області. Вітання кандидатів, які вже визначилися і дійсно бажають йти в нашій області на вибори плавно змінили візити і бігборди тих, хто щойно буде визначатися як то кажуть «пробує грунт».
Пересічних мешканців  цікавить хто ж то такий Іван Матвієшин, який раптом захотів організовувати фестиваль «Україна – Свята Родина» в місті Тернопіль, та ще й до того сам його рекламує, адже про такого політика чи пак громадського діяча в мало хто чув. Однак напередодні виборів ще і не про таких діячів ми почуємо. Наша цікавість завела нас на сайт цього діяча і от, хочемо поділитися з вами дорогі виборці отриманими знаннями про людину, яка імовірно «осідлає» Борщівський округ, в якому вже зібрався балотуватися співвласник ТРЦ Подоляни Василь Чубак. Адже вже неодноразово з’являвся на очі мешканцям Борщівщини. Головний герой нашої публікації очолює партійне об’єднання «Рідна Вітчизна», від якого імовірно і буде йти у нардепи.
Довідка:
Народився 21 травня 1951 року у селищі Пасьва, Архангельської області (Російська Федерація). Громадянин України.
Моїх батьків ще дітьми разом із сім’ями було вивезено з Тернопільської області до Крайньої Півночі. В ті важкі радянські часи така доля спіткала багато українських сімей. Ганебний ярлик «ворог народу» навішували на кожного господаря, який жив у охайному будинку, обробляв землю та мав у сараї декілька корів. Тоді для таких був один шлях – Сибір. Але ці випробування не завадили долі розпорядитись так, щоб тато з мамою познайомились саме на Півночі, одружились, і народили шістьох дітей (важко згадувати, але дві мої сестри померли через хвороби ще зовсім маленькими). Я був найстаршою дитиною в сім’ї.
У 1961 році під час «відлиги» батьки скористались можливістю повернутись на Батьківщину. Сім’я переїхала в рідне село Пелатківці Борщівського району, що на Тернопільщині. Там я пішов до четвертого класу восьмирічної школи (перші три роки навчався в Пасьві), після закінчення якої у 1966 році вступив до Дрогобицького нафтового технікуму на спеціальність «Буріння нафтових і газових свердловин». Після закінчення технікуму, в 1971 році за направленням поїхав працювати до Тюменської області. Але до цього вступив на заочне відділення до Івано-Франківського інституту нафти і газу, який закінчив у 1977 році, отримавши диплом гірничого інженера.
З 1971 року працюю в Тюменській області за фахом.
З 1992 року почав займатись приватним бізнесом, створивши Нафтову Компанію «Красноленінськнафтогаз». Майже 80% робітників – українці, які працюють за вахтовим методом, згідно російського та українського законодавства (всі мають ліцензії на роботу в Росії).
Благодійність: У 2008 році заснував благодійний фонд «Україна свята родина», який займається відродженням українських культурних цінностей та підтримкою молодих фахівців у різних галузях науки.
Літературна діяльність: Написав багато статей до періодичних видань. Був автором декількох посібників за якими навчаються студенти профільних вузів.
Нагороди: За роки роботи нагороджений багатьма дипломами та відзнаками, але найбільшу цінність для мене має медаль «За освоєння надр Тюменської області».
Сімейний стан: Одружений. Маю сина.

Новина зі шпальти Тернопільської газети стала топовою в світових ЗМІ

Судячи з усього, скандал навколо расистської публікації у тернопільській газеті стане одним із новинних сюжетів в світових та українських ЗМІ. Про це говорить з якою швидкість з якою поширюється інформація про цей інцидент. Після публікації на CNN естафету підхопив провідний французький інформаіцонний телеканал France24 на сайті якого з’явилася републікування. Публікуємо переклад одного з коментарів іноземця, який жив в Україні і досить точно відображає сприйняття процесів, що відбуваються в нашій країні.

Досить сказати, що я іноземець, який живе в Україні, і я можу запевнити вас, що расизм широко поширений в цій країні. Моя шкіра біла, що захищає мене від побиття … але як тільки люди дізнаються, що я іноземець, я досить часто відчуваю безпомилкове відчуття, що вони з радістю викинули б мене зі своєї країни.

Можна вивчити мову, але це допоможе дуже слабо – за моїми спостереженнями як мінімум 30-40% населення відкрито ворожі до будь-якого зовнішнього людині по відношенню до їх маленькому «клану» (що означає членів їх сім’ї і їх коло друзів). А вже якщо вам трапилося відбуватися з іншої культури … ну, тим гірше для вас.

Звичайно, це не ВСІ українці – багато хто з них милі, дуже дружелюбні і відкриті люди, які зовсім не є частиною цієї расистської хвилі – але, на жаль, існує досить багато ІНШИХ українців, щоб залишити неприємний присмак у роті для всіх, хто проведе достатньо багато часу тут.

Я тільки в одному не погоджуся з матеріалом статті по расизму. Там написано:

«Через кілька місяців Україна прийматиме футбольний чемпіонат« Євро-2012 », який повинен привернути тисячі іноземців. Ви не повинні вести себе, як ніби ви все ще живете в Радянському Союзі ».

Один із самих сумних моментів у цьому, що в радянські часи тут була щира відкритість до людей різних кольорів і рас. У той період майже половина республік Радянського Союзу була населена щодо темношкірими народами (Центральна Азія, Азербайджан, Грузія etc.), І наскільки я знаю, вони дійсно сприймалися як частина однієї, об’єднаної сім’ї народів. Але це багато в чому втрачено тепер, і це просто трагедія, тому що це відкидає жителів Україною та західної Росії далеко назад у культурному розвитку.

Моя порада: їдьте до Казахстану. Це більш цікаво (і з точки зору що там більше «пост-радянської культури», і оскільки це мультиетнічні співтовариство), система освіти краще, расизм, який вразив Україна, відсутня, і набагато більше відчуття відкритості. Плюс кращі зарплати, більш високі стандарти життя, краще медичне обслуговування … як мінімум у великих містах типу Алмати. Забудьте про Україну: прикро говорити, але це країна на шляху до краху і забуття.

Коментар Олександра Роджерса: Новина про расистської статті в Тернопільській газеті, де африканців і арабів порівнюють з мавпами, пару днів назад з’явилася на CNN, вже активно тиражується найбільшими європейськими ЗМІ. За фактом файні тернопільські вуйки зганьбили Україну, любов до якої вони постійно декларують, на весь світ.

Буквально днями один із тернопільських інтелігентів довго розповідав мені, що Тернопіль – це європейське місто з високою культурою, яка недоступна нам, жителям центральної та східної України. Але чомусь у нашій «безкультурності» Вінниці ставлення до африканських і арабським студентам нормальне (я б навіть сказав, що ажіотажне, оскільки багато хто хоче з ними дружити), і кілька арабських лікарів працюють у наших лікарнях. А в «культурному» Тернополі процвітає печерний расизм – адже, судячи з відгуків іноземних студентів, це не одиничний випадок, а масове явище.

Нещодавно мені ще попався заклик «Справжня націоналіста» з Івано-Франківська, де він закликав бойкотувати іноземців під час проведення «Євро-2012», не пускати їх у місцеві кафе і магазини, а якщо й пускати, то довго не обслуговувати, нарочито «не розуміти не по-українськи »чи навіть відверто грубіянити. Це в двадцять першому сторіччі деякі до цих пір так розуміють «любов до Батьківщини»? Виставити її зборищем хамів і гопників – це міжнародний престиж?

Але в даному випадку проблема все-таки не обмежується містечковим жлобством. Наслідки розгорання скандалу можуть бути плачевними:

1. Україна виставлена, як расистська країна, в якій живуть ксенофобські дикуни.

2. Під загрозою може опинитися проведення «Євро-2012». Деякі країни тільки і чекають приводу, щоб відмовити Україні у проведенні чемпіонату. Цей проект і так збитковий, а завдяки таким «надмозгам» стане взагалі провальним.

3. Під загрозою може опинитися перспектива євроінтеграції України, про яку так мріють всі наші ліберали і демократи.

4. Західні політики будуть використовувати цей скандал, щоб виторгувати собі додаткові преференції, в результаті ми можемо втратити якісь ринки або поставити під удар галузі своєї економіки.

А все тому, що якісь недалекі гопники, через непорозуміння потрапили на роботу в газету, уявили себе надлюдинами, яким дозволено ображати інших людей. Я вже давно пишу, що справжні патріоти України повинні абстрагуватися від терміну «націоналізм», який дозволяє таким ось печерним виползням маскувати свою хамську натуру любов’ю до Батьківщини.

Патріарх авангарду Іван Марчук покаже роботи з юності

МарчукВ основі експозиції – роботи, створені в юності, коли він тільки починав свій шлях у мистецтві. Це особливо цікаво, адже за версією авторитетного британського видання The Daily Telegraph, Марчук увійшов до сотні геніїв сучасності, посівши 72-й рядок рейтингу, передають Известия

Виставка дасть можливість зрозуміти, на якій творчій основі виріс патріарх українського авангарду.

Його успіх був цілком заслуженим і вистражданим. Все життя життя Марчук важко працював, незалежно від того, як складалася його кар’єра. Визнання прийшло пізно, в 43 роки – тоді була організована його перша виставка. До Спілки художників України його прийняли тільки у 52 роки. Справжня слава до майстра прийшла тільки в незалежній Україні. У 1997 році Марчук став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка, а в 2004 році був відкритий його музей на батьківщині, в селі Москалівка на Тернопільщині. Марчук – почесний член наукової ради Міжнародної академії сучасного мистецтва в Римі. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня.

Марина Зудіна – про те, чому любить Київ, Одесу та Табакова

Іван Степанович Марчук народився 12 травня 1936 року. Сім’я жила бідно, але художник донині називає свою рідну хату, де він жив зі своїми батьками і трьома сестрами, райським куточком. А ось студія Івана знаходиться в Києві, у просторій мансарді старовинного будинку в центрі столиці. Всі стіни майстерні завішані роботами різних років. Адже автор вельми неохоче прощається зі своїми творами – не продає, не дарує і так по ним сумує, що часто залишається спати на робочому місці.

Його нинішні картини виконані в унікальному стилі, який отримав назву «плентанізм» (від українського «пльонтаті» – плести). Про художника мистецтвознавці кажуть:

«Марчук вишиває фарбами».

Іван Степанович завдає фарбу на полотно найтоншими «нитковим» штрихами. Таку манеру, як стверджує автор, навіяла осіння природа і батьківський ткацький верстат. Цими тонкими штрихами художник написав півтори тисячі картин, у тому числі свій автопортрет.

«Моя техніка схожа на природу, – каже Іван Марчук. – Вона схожа голим деревам. Коли я спостерігав за ними, був вражений їх фантастичним мереживом. Яка краса! Ось я і знайшов для себе цю техніку, і вже мільйони кілометрів наплів на своїх полотнах. У моїх творах немає руху, немає сюжетної експресії. Я не люблю рух, бо це вже сюжет. У мене все статично, все в стані очікування, на порозі великої таємниці ».

Актриса Лариса Руснак: «Чим старше стаєш, тим частіше впадаєш у дитинство»

У молодості Івана Марчука звинувачували в буржуазному націоналізмі. Тільки за те, що приїхав зі Львова, говорив виключно українською і писав незрозумілі більшості картини. Тому довелося виїхати за кордон. Кілька років майстер жив у США, де до цих пір у нього збереглася невелика майстерня. Але через мовний бар’єр і невлаштованості він так і не зміг асимілюватися в українській діаспорі. Повернувся в Україну, як тільки стало можливим. Сьогодні Іван Степанович часто буває за кордоном, організовує виставки за океаном, але обіцяє все своє творче спадщина передати музею у рідному селі.

Тернополяни тілами виклали Крути і вшанували Героїв

КрутиУ Тернополі на Театральному майдані близько 100 людей виклали своїми тілами слово «Крути».

 

 
Як передає кореспондент УНІАН, за словами учасників заходу, вони вирішили нагадати, що молодь пам’ятає про подвиг студентів, які загинули у 1919 році, захищаючи рідну державу. Також у такий спосіб молоді люди хотіли акцентувати увагу жителів міста на святі, яке сьогодні відзначається.
Чимало учасників флеш-мобу прийшли з червоно-чорними стрічками на рукавах. На майдані вони, взявшись за руки, утворювали літери, з яких можна було прочитати слово «Крути».
Здебільшого участь в акції взяли представнки молодіжних націонал-патріотичних організацій. На майдані до їхнього заходу долучилися і пересічні перехожі.
Окрім цієї акції сьогодні в Тернополі в приміщенні організації «Пласт» відбудеться «Вечір Героїв Крут», під час якого заплановані перегляд документального фільму, а також музично-поетична програма.

Сьогодні владика Нестор відслужив святкову Божественну літургію

НесторСьогодні у церкві Різдва Пресвятої Богородиці міста Тернополя високопрео- священнійший Нестор, архиєпископ Тернопільський і Бучацький Української православної церкви Київського патріархату, відслужив святкову Божественну літургію. Участь у ній взяв голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда.

Очільник обласної ради привітав владику Нестора з піднесенням до сану архієпископа: «Зичу Вам міцного здоров’я і сили духу, які так необхідні у Вашому нелегкому служінні. Вам довірена велика і відповідальна місія – вести за собою численну паству вірних».

Олексій Кайда побажав Його Високопреосвященству Божої мудрості, молитовного заступництва духовного покровителя преподобного Нестора Літописця та довгих і щедрих літ.

Довідка. Архиєпископ Тернопільський і Бучацький НЕСТОР (в миру Андрій Анатолійович Писик) народився 22 травня 1979 р. в смт. Підволочиськ Тернопільської області в родині службовців. В 1996 р. поступив на навчання в Київську Духовну Семінарію, після закінчення якої в 1999 р. продовжив навчання в Київській Духовній Академії. Завершив навчання в КДА в 2003 р. з присвоєнням вченого ступеня кандидата богослів’я за роботу «Досвід православної антропології в творіннях св. Отців та монашеській традиції». Того ж року призначений викладачем КДАіС.

26 жовтня 2000 р. намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря єпископом Переяслав-Хмельницьким Димитрієм пострижений у чернецтво з нареченням імені Нестор (на честь преподобного Нестора Літописця). Того ж року рукоположений на ієродиякона, а 28 травня 2001 р. Святійший Патріархом Філаретом рукоположений на ієромонаха. З 10 листопада 2003 р. – секретар Патріарха, з 22 лютого 2005 р. – намісник Свято-Феодосіївського монастиря м. Києва.

Рішенням Священного Синоду від 28 лютого 2006 р. обраний на єпископа Тернопільського і Бучацького. Очолена Святійшим Патріархом Філаретом архиєрейська хіротонія відбулася 5 березня 2006 р. у Володимирському кафедральному соборі Києва.

Удостоєний вищих церковних нагород: Ордену Святого Юрія Переможця (14.12.2006 р.).

23 січня 2012 р. Указом Святійшого Патріарха Філарета возведений в сан архиєпископа.

Франс-Пресс: випадки расизму в Україні часті

Місцева газета, яка виходить у західному українському місті Тернопіль, надрукувала на своїй першій шпальті фотомонтаж: мавпи мацають жінку.

 

 

Під мавпами малися на увазі африканські та арабські чоловіки, оскільки мова в статті йшла про бійку в барі, викликаної докучаннями “чорномазих” до місцевих красунь.

Студенти-іноземці, зокрема, з Конго, які навчаються в університеті Тернополя, кажуть, що їм часто доводиться стикатися з нападами на расовому грунті.

Стаття в газеті “Нова” пояснює, що поліції довелося втрутитися після того, як один африканець і один араб вплуталися в бійку через жінку в місцевому барі. Інцидент стався в минулі вихідні.

Заголовок говорить: “. Араби і негри борються за наших повій” Фотомонтаж говорить сам за себе: дві мавпи обмацують білу жінку. На задньому плані, група чорношкірих чоловіків сидить за столом, потягуючи пиво. До речі, як повідомили кореспонденту “Франс-Пресс”, зображені чоловіки є студентами місцевого університету і не має нічого спільного з передбачуваним інцидентом.

На запит міжнародного агентства редактори газети “Нова” поки не дали своїх коментарів.

Агентство “Франс-Пресс”,  також взяло інтерв’ю у студентів із країн Африки і арабського Сходу, які навчаються в українських вузах. Практично всі вони говорять про часті випадки прояву расизму в українському суспільстві.

Зокрема, ця конкретна публікація у більшості місцевих жителів, у тому числі й у студентів, викликала не обурення, а сміх.

MIGnews.com

Наливайченка сватають на Тернопільщину

наливайченкоГромадськість Тернопільщини пропонує Комітету опору диктатурі висунути голову Політради «Нашої України» Валентина Наливайченка єдиним кандидатом в народні депутати від опозиції по одному з мажоритарних округів області.
Як повідомили УНІАН у прес-службі В.Наливайченка, про це йдеться у резолюції 2-тисячного народного віча «Захистимо Україну!», яке відбулося сьогодні в Бережанах Тернопільської області.
«Громада Тернопільщини пропонує усім опозиційним партіям підтримати Валентина Наливайченка як єдиного узгодженого кандидата в депутати парламенту від Тернопільщини (округ: Бучацький, Бережанський, Козівський, Монастириський, Підгаєцький, Зборівський райони). Застерігаємо вас від ігнорування волі громади і просимо не допустити взаємопоборення патріотів, на яке розраховує злочинний режим ЯНУКОВИЧА», – йдеться в документі.

Окрім цього, учасники віча вважають, що лише об’єднана опозиція зі спільним списком має шанси подолати адміністративний ресурс і здобути українську перемогу: «На округах опозиція повинна бути представлена єдиним кандидатом, не призначеним партійними лідерами, а визначеним волею громадян, котрі підтвердять свій вибір на дільницях».
У свою чергу В.НАЛИВАЙЧЕНКО заявив про свою готовність представляти інтереси виборців цього округу в парламенті. Політик відзначив свою готовність до переговорів з іншими ймовірними опозиціонерами від цього округу, які планують йти до парламенту.
«Я переконаний – опозиція має бути єдиною. Я відкритий до перемовин з усіма опозиційними політиками, які мають намір балотуватися по цьому ж округу. Впевнений – ми знайдемо спільну мову. Якщо буде необхідно, проведемо праймеріз, які визначать єдиного кандидата від опозиції», – сказав В.Наливайченко.
Учасники віча, серед яких й представники патріотичних громадських та політичних організацій краю, зокрема УНР, КУН, УНП, «Наша Україна», ВО «Тризуб», «Оновлення країни», МНК, Українська партія, проголосили про створення понадпартійного руху «Український вибір». Мета цього руху – підтримати на місцевому рівні ініціативи КОД та спільно боротися за чесні вибори.
«Ми підтримуємо Комітет опору диктатурі, ми підсилюємо його, об’єднуючи у своїх лавах широкі верстви громадян. Наші завдання – провести до перемоги українських патріотичних кандидатів, не допустити фальсифікацій та усунути від влади окупаційний режим», – йдеться у заяві учасників віча.
Першим кроком новоствореного руху є збір підписів серед мешканців шести районів Тернопільщини на підтримку резолюції віча.

Психіатр вважає, що галичанам треба лікуватися від ілюзій

ГаличинаПсихіатр, політичний аналітик Роман Кечур вважає, що «галичани мають перестати будувати Україну в цьому світі»: «Вони мають сказати: «Ми за щастя у всьому світі, але ще й за власний інтерес. Якщо наш інтерес не буде реалізований – за таких політиків ми не голосуємо, такі проекти ми не підтримуємо». Тоді з нами будуть домовлятися як з партнерами. А так ми виглядаємо трошки божевільними», передає zaxid.net

Про це Роман Кечур сказав 28 січня під час засідання галицького дискусійного клубу «Митуса» на тему «Чи можлива партія галичан?».

«Для того, щоб в Європі утворилися моноетнічні держави, було проведено дві світові війни. Перед тим були поліетнічні імперії, де народи жили поряд одні з одними… Ми – галичани, які гордимося своєю ідентичністю… Щоб жити в моноетнічних країнах, було знищено близько 100 млн людей. Це була ціна, заплачена в ХХ ст. за цю чистоту ідеї. Це щеплення Європа отримала, і тепер з’явилися так звані європейські цінності, до яких ми апелюємо – гуманістичні цінності. Але так само європейські цінності – це Гітлер, Муссоліні, – це друга сторона. Так само, як і в галицької ідеї є друга сторона», – сказав він.
Водночас Роман Кечур зауважив: «Щоб ми почали формувати більш реалістичні погляди, нам треба більше реалістично подивитися на світ навколо нас. Європа на сьогодні є ліберальною, але в 50-і роки чи 100 років тому вона зовсім ліберальною не була. І Галичина має ліберальну концепцію: гідність, конкуренція, правила, марально-етична складова, це наша сильна сторона, але, крім того, Галичина має кривавий досвід тоталітарного протистояння. Він, можливо, потрібний, коли на тебе нападають вороги – треба захищатися, але він працює на сьогодні в нашій політичній реальності. Голосування на дільницях це показує нам… Якщо ми хочемо побудувати якусь альтернативу, ми повинні бути реалістами, маємо подивитися, в чому наші інтереси, в чому є галицький інтерес в цій країні».
Зокрема, із слів Романа Кечура, якщо говорити про сепаратизм, про сепаратистські ідеї, «ціна питання, якщо все розвалиться, – то хіба наші внуки заживуть добрих плодів?, ми і наші діти будемо від цього страждати».
«Якщо подивимось, як розвалювалась Югославія – країна з різними етносами – це кров та етнічні чистки. Не думайте, що в нашій ситуації це буде божественним прекрасним способом», – сказав він.
Роман Кечур сказав: «Що хочуть галичани або та частина, яка налаштована не на націоналістичні проекти, а на гуманістичні? Я би робив галицький проект у ліберально-демократичному, західному напрямку – тоді ми зможемо знайти союзників по всій країні. Другий момент – регіонального патріотизму та інтересу. Потрібно не дуже переживати, що це все не розвалилося. Галичани мають перестати будувати Україну в цьому світі, вони мають сказати: «Ми за щастя у всьому світі, але ще й за власний інтерес. Якщо наш інтерес не буде реалізований – за таких політиків ми не голосуємо, такі проекти ми не підтримуємо. Тоді з нами будуть домовлятися як з партнерами. А так ми виглядаємо трошки божевільними… Це наша ілюзія і ця ілюзія знаходиться в нас в голові, вона не знаходиться в Москві, Києві, Донецьку, у Варшаві чи Єрусалимі, вона знаходиться в нас в голові. Треба лікувати ілюзії».
Нагадаємо, депутат Львівської міської ради від РХП Богдан Панкевич вважає, що партія галичан в першу чергу мала б базуватися на ідеологічній складовій. «Партія галичан як мешканців Галичини – для мене це нонсенс. Партія для лобізму інтересів регіону – так».

Крути: бій проти “духовного закріпачення”

Крути29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути українські вояки вступили в бій із більшовицькими загарбниками та їхніми поплічниками, що рвалися до Києва. Уперше після 1709 року, через 209 літ українці обстоювали власне право бути вільними. Не випрошували для себе свободи в поневолювачів, а здобували її в безкомпромісній боротьбі. Ця подія – трагедія і тріумф. Її порівнюють із давньогрецькими Фермопілами, де в 480 році до н. е. 300 спартанців зупинили персів.

Політичний контекст події. Від часу лютневої революції в Петрограді до 22 січня 1918 року політики Центральної Ради блукали в нетрях поступовства, автономізму, федералізму. Слали делегації в російські столиці; клялися Тимчасовому урядові у вірності “єдиній і неподільній”; Раднаркому – у марксистській канонічності й прагненні втілити соціалістичні ідеали; аби на той час у моді була риторика про дружбу слов’янських народів – запевнили б, що вони не “моголи”, а таки “слов’яни”. Тільки пряма інтервенція більшовицької Росії змусила діячів УНР проголосити незалежність. На мирну конференцію у Брест-Литовську надсилається делегація: мета – домогтися міжнародного визнання молодої держави. Але тільки військовий успіх міг забезпечити переговорні позиції: паперових держав ніхто не визнає.

Фактаж події. На оборону столиці (шеститисячний більшовицький корпус Володимира Антонова-Овсієнка вже був за 120 кілометрів від Києва) відправляють “Першу імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацьку військову школу” (4 сотні по 150 юнаків) і Студентську сотню помічного куреня січових стрільців чисельністю 115–130 осіб, що складалася з київських студентів і школярів 14–16 років. Командував підрозділом сотник Аверкій Гончаренко.

Бій тривав упродовж цілого дня 29 січня. Увечері під загрозою оточення більшовиками та українським полком імені Тараса Шевченка, що виступив з тилу, розпочався відступ. Студентська чота (35 осіб), відступаючи, потрапила в оточення: 28 із них закололи багнетами, сімох поранених доправили до Харкова. Із 600 учасників бою загинули майже 300. Загарбники втратили близько 2000 осіб. Супротивника було затримано.

Значення події. За кілька тижнів після бою під Крутами Михайло Грушевський писав:

“Недаремно пролилася кров тисяч українських інтелігентів та молоді, коли вона принесла духовне визволення від найтяжчого і найшкідливішого московського ярма: добровільно прийнятого духовного закріпачення!”

Епілог. Вивезені з-під Крут тіла загиблих юнаків поховали на Аскольдовій могилі. Ненависть до оборонців Крут будівничі “нового життя” проявили згодом: їхній прах сплюндрували, заодно зруйнували й усе Аскольдове кладовище. Залишилися тільки споруда церкви, перероблена на альтанку (в ній нині знову розміщено храм), і скульптура “Сплячий ангел” роботи Марка Антокольського, яку можна бачити в Музеї імені Богдана та Варвари Ханенків.

Валентин Бушанський

1...5 6635 6645 665...5 782сторінка 5 664 з 5 782

Новини