Виконавці і «почерк» видають замовників та реалізаторів цієї спецоперації: Кремль і вчорашні активісти СДПУ (о) в оточенні В.Януковича.
Президент Віктор Янукович вважає за краще вчитися на власних помилках, коли міг би винести уроки з трагедії Президента Леоніда Кучми. Який став жертвою класичної «підстави», найімовірніше, російських спецслужб. Провернули забійну спецоперацію з убивством журналіста Гонгадзе під «плівки Мельниченка».
Як і з законом про наклеп, спецоперація з вбивством Гонгадзе була запущена в той самий час, коли Україна стояла на межі стратегічного зміни державного курсу. А президент країни мав у своєму розпорядженні всі повноваження і можливості для реалізації цього курсу і досягнення намічених результатів. Причому і в 2000-му, і в 2012-му йшлося про радикальне політичному і економічному зближенні України і США. У 2000-му, «повісивши» на Кучму вбивство журналіста Гонгадзе, недоброзичливцям України вдалося «заморозити» відносини Заходу з Україною.
Є і ще схожість. І за «справою Гонгадзе», і за спецоперацією з проштовхуванню в парламенті скандального, відверто шкідницького для державних інтересів «закону про наклеп» стоять люди, тісно пов’язані з Віктором Медведчуком. Великим другом президента РФ Володимира Путіна, тривалий час – «сірим кардиналом» української політики, безумовним «мозком» і лідером проросійської «п’ятої колони» в Україні.
І третє схожість цих двох провокацій – в механізмі їх «розкрутки». «Легалізація» і тиражування скандалу в міжнародних масштабах здійснюється з використанням «майданчика» Верховної Ради. Адже те, що відбувається на цій «сцені» відразу звертає на себе увагу дипломатичного корпусу, акредитованого в Україні, і великих міжнародних цивільних інститутів.
Четверте схожість – в шаблонному використанні організаторами обох спецоперацій хворобливого сприйняття журналістським співтовариством самої можливості розправи над колегами з боку кого б то не було. Убий опозиційного журналіста – і міжнародний скандал гарантований. Так і сталося з «справою Гонгадзе». Публічно оголосити загрозу масової розправи над журналістами – теж буде скандал. Так сталося з політично шкідницьким і юридично неспроможним (нікчемним) «законом про наклеп».
Не будемо витрачати час на переказ всіх перипетій прийняття так званого “закону про наклеп – про це можна прочитати у нашій публікації Будуть саджати за наклеп? Розстрілювати за корупцію чиновників – куди більше користі!
Зупинимося на знакових моментах.
Законопроект про кримінальну відповідальність за наклеп у формулюваннях, які гарантували вищим чиновникам України міжнародний скандал, зареєстрував малопримітного депутат-регіонал Віталій Журавський. Знаково, що сталося це в кінці липня нинішнього року, через тиждень після прийняття в Російській Федерації аналогічного закону, який розв’язав руки тамтешньої влади для розправи над неугодними, опозиційними журналістами та письменниками.
Зареєстрований у парламенті законопроект тихо-мирно “гуляв” по комітетам Верховної Ради з другої половини липня нинішнього року, вдало оминувши експертизу профільного Комітету з питань свободи слова та інформації. Навряд чи це було випадковим. Потім раптом «сплив» у порядку денному і був відразу ж проголосований парламентською більшістю – при очевидному невтручання опозиційних депутатів (одиниці з яких проголосували «проти»). «Диригував» прийняттям закону, як завжди, депутат-«рукоблудство», базіка Чечетов. Це сталося 18 вересня нинішнього року.
Прийняття дикунського закону, за яким будь-якого громадянина України можна посадити у в’язницю навіть за безневинний коммент в який-небудь інтернет-«спілкувалки», нехай і в першому читанні, стало скандалом. Журналісти України, в яких би ЗМІ вони працювали – державних, провладних чи опозиційних, були обурені: прийняття цього закону фактично означало введення заборони на професію журналіста в її цивілізованому вигляді.
І відновлювало «радянський лад», коли людину можна було «залучити» по надуманим приводом, але за реальною статтею Кримінального кодексу за «наклеп». І це в країні, де ще, слава Богу, живі правозахисники радянських часів, «в’язні сумління», що відсиділи «за наклеп» недитячі терміни (приклад – Семен Глузман).
Не залишили без уваги прийняття цього воістину ідіотського закону ані Євросоюз, ані США. На владу України посипалася критика, найбільше негативу дісталося, природно, Президенту Віктору Януковичу. Без негласного «добро» якого в парламенті не голосується жоден законопроект. І все це неподобство сталося якраз до старту поїздки Президента України до США, яку довго і старанно готувало оточення Віктора Федоровича.
Поїздки, під час якої українська сторона повинна була обговорити практичні аспекти стратегічного співробітництва України та США в питаннях газо-і нафтовидобутку, постачань американського ядерного палива на українські АЕС, допомога Україні з боку МВФ і фінансових інститутів США і т.д.
Прийняття законопроекту «про наклеп», «вбивав» незалежну журналістику в Україні, множиться на нуль результативність переговорів Януковича в Нью-Йорку і, можливо, у Вашингтоні. Тому що американській стороні взагалі і йде на вибори президента США Бараку Обамі навіть сама зустріч з «тираном» і «душителем свободи ЗМІ» з України була ні до чого.
Очевидно, що прийняття законопроекту «про наклеп» була найменше потрібно самому Віктору Януковичу, який сьогодні вже фактично перебуває в полуізоляціі з боку цивілізованого світу. Бути мільярдером «під арештом» – малоприємне, безперспективне стан тіла і душі. І тому думати, що «рацуху» «притиснути журналюг» народилася в стінах Адміністрації Президента з тиранічних спонукань або з недомислу, навряд чи варто.
І тим не менше, як це встановили колеги з «Української правди», текст нещасливого законопроекту був направлений в Раду з будівлі АП – відповідний код містила електронна версія документа, що опинилася у розпорядженні журналістів. Та й парламентський «диригент» Партії регіонів Михайло Чечетов, керівний процесом голосування пропрезидентської більшості в Раді, без указки «зверху» не дасть відмашки голосувати «за». А значить, «відмашка» була, а слухняна більшість у сесійній залі Ради тупо проголосувало «за». Але ось хто її дав?
Судячи з останньої реакції самого Президента на те, що трапилося, а також його оточення, яке сталося в Раді з прийняттям «шкідницьким» законопроектом вже вилилася в «розбір польотів» – на предмет того, як це взагалі могло статися.
Про ці розглядах свідчить не тільки миттєвий відгук законопроекту його, нібито, автором – депутатом Віталієм Журавським. Але і його публічні запевнення, що автор цього законодавчого акту – особисто він і тільки він один. А це означає тільки одне: оточення Президента України вже наполегливо поцікавилося у Журавського, хто ще з ним за компанію протягував цю гидоту у Верховну Раду. І Журавський публічно для ЗМІ озвучив офіційну версію: мовляв, законопроект «про наклеп» – плід його особистої громадянської позиції. І нічого більше.
У цю версію якось можна було б повірити (будучи в парламенті, Журавський настрочив аж 4 законопроекти, і все такий же складності, як і відкликаний – «в три рядки»). Якби не два факти: хтось в Адміністрації Президента працював з законопроектом (що підтверджує електронний «слід» на документі) і хтось впливовий зміг переконати Чечетова і главу фракції ПР у парламенті в необхідності дружно за цей законопроект проголосувати.
Ми вже писали, і ще раз повторимо: аналіз усієї минулої і нинішньої депутатської діяльності Віталія Журавського однозначно свідчить: ця людина більше відомий як старезний донжуан, часто міняє подруг життя, кожна з яких годиться цьому дядькові під внучки. Але ніяк не в якості законотворця: він юридично безграмотний, і законотворчою діяльністю ніколи раніше не страждав. З цієї ж причини у В. Журавського не було приводу ображатися на журналістів за «наклеп»: його персона як гламурного безделніка ЗМІ практично не цікавила, і компромат на нього ніхто ніколи не «копав». В чому неважко переконатися, «поюзати» по Інтернету.
Журавський назвав себе автором законопроекту і протягнув його до парламенту на прохання когось впливового, кому відмовити не міг. Але далі він зробити сам нічого не міг. Тому що сьогодні парламент розглядає (і голосує) законопроекти, які пройшли «експертизу» і узгодження в Адміністрації Президента, в тому числі – в Андрія Портнова, заступника голови АП, керівника Головного управління з питань судової реформи та судоустрою Андрія Портнова. Який в АП вважається чи не головним «розумником» по юридичній частині.
Можна припустити, що «віза» Андрія Портнова на текстах законопроектів, які підлягають процедурі голосування в парламенті, є неодмінним атрибутом цього процесу. І якщо навіть полртновская «віза» на документі не стояла, то не знати про його майбутній проходженні в Раді Андрій Портнов не міг. Як би там не було, але законопроект отримав затвердження в АП, Єфремов прийняв його до виконання, а Чечетов дав рукою «відмашку» на голосування …
Судячи з того, як юридично безграмотний і політично диверсійний законопроект був «на ура» проголосований в парламенті України, потрібна «віза» з АП на документі була. Без відома на те Президента.
Картину події доповнює той факт, що обидва причетних до проштовхування законопроекту та організації міжнародного скандалу – Віталій Журавський та Андрій Портнов – ще на початку 2000-х входили в орбіту впливу лідерів СДПУ (о). А саме – Віктора Медведчука.
Саме як креатура В. Медведчука Андрій Портнов виявився, поряд з низкою інших «медведчуківських» політиків, у фракції БЮТ в 2006-му і 2007-му роках (рішення по цих кандидатурах приймала особисто Ю. Тимошенко). І це не було секретом для «головки» БЮТ.
А. В.Журавський влився в ПР в 2012 році, зайнявши місце вибулого з фракції «регіонала». Журавський «при есдеків» обіймав посаду першого заступника міністра освіти В.Кремня (члена СДПУ (о)), пізніше – посаду заступника голови Київської міської державної адміністрації і був членом «молодої команди» мера столиці Леоніда Черновецького.
Після звільнення Черновецького з посади голови КМДА і призначення на цю посаду Олександра Попова Журавський був звільнений з поста заступника голови КМДА і в червні 2010 року призначений штатним радником Президента України Віктора Януковича. Що міг «нарадити» цей розумник – всі ми побачили.
Досить імовірно, що учасникам внутрішнього розслідування інциденту з АП вже встановили «медведчуківських» слід у загашених скандалі. І днями ми дізнаємося про результати цього розслідування по оргвисновків щодо його учасників. Цікаво, що вже вчора з’явилася інформація про те, що Андрій Портнов терміново «зачищає» для себе місце голови Вищої ради юстиції, для чого організував цькування його нинішнього голови – Володимира Клесніченко.
Також цікаво, що травля Колесніченко стартувала з «викривальних» (насправді – інспірованих) публікацій в газеті «Закон і бізнес», підконтрольній В. Медведчуку. Подробиці цього скандалу за участю Андрія Портнова можна прочитати в публікації Портнова виганяють з Адміністрації Президента?
Як би там не було, але історія з «законом про наклеп» ще раз підтвердила тезу, озвучену «Аргументом» раніше: Президента України, схоже, «роблять». Хто? Відповідь на це питання має хвилювати, в першу чергу, самого Віктора Януковича.
Інакше «зроблять». І його, і Україну.
Георгій Семенець, «Аргумент»
