У Кременці на Тернопільщині руйнується дім, в якому народився і зростав відомий український композитор Михайло Вериківський. Родичі композитора намагаються достукатися до чиновників, але відповідь одна – немає грошей. Немає коштів і на реставрацію фресок у капличці, де б мав розташуватися музей композитора. Ще гірша ситуація з будинком державної школи мистецтв ім. М. Вериківського. Ремонт і реконструкцію аварійного приміщення розпочали ще в серпні 2008 року і за три місяці «заморозили» через припинення фінансування у зв’язку з економічною кризою – пише ЗІК
” Не чекала я, що побачу таку картину: будинку-музею ніколи й не було, а половина оселі Вериківських на вулиці Туницькій 26, де зростав видатний композитор, виявилася зруйнованою. Стін майже немає, а стеля все ж тримає люстру, яка нагадує, що тут колись жили люди. Меморіальна дошка, сперта на фундамент, повідомляє: «В цьому будинку від 1905 року по 1919 рік жив український композитор, професор, заслужений діяч мистецтв УРСР Михайло Іванович Вериківський». У другій половині будинку проживає Тетяна Глібівна Вериківська – внучата племінниця композитора (на фото), з дочкою Іриною та внучкою Тетяною” – розповідає Едіта Познякова.
” Тетяна Вериківська розповіла, що та частина, де жив Михайло Вериківський, належить тепер родичці композитора, яка виїхала до США. Тож відбудова й облаштування музею М. Вериківського можливі лише за умови викупу. Вже більше десяти років пані Вериківська б’є на сполох, намагається достукатися до чиновників щодо ремонту будівлі – відповідь одна: немає коштів. Про те, що необхідно створити музей видатного українського композитора, писала і районна, і обласна преса. Тетяна Вериківська мені повідомила, що ректор Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту Афанасій Ломакович уже два роки обіцяє кімнату-музей в стінах інституту” – веде жінка.
“Нині Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка продовжує збирати експонати з життя і творчості видатного митця. У спілкуванні зі мною ректор інституту Афанасій Ломакович пообіцяв, що прискорить створення кімнати-музею Михайла Вериківського, яку він задумав відкрити ще декілька років тому. До речі, в інституті зберігається рояль з родинного будинку Михайла Вериківського, на якому майбутній композитор навчався, роблячи перші кроки у царині музики. Цей музичний інструмент передала Тетяна Глібівна Вериківська, яка мріє, що він таки стане експонатом майбутнього музею. Є й інші експонати. Навіть ескізи розроблені щодо їх розташування. Та припинилася ця робота, бо приміщення, де планували створити музей, виявилося капличкою з фресками, які б слід реставрувати, а таких коштів немає, бо це дорого. Замастити їх бояться, бо не певні, що це правильно. Ось і думають, що робити далі” – Едіта Познякова .
У Кременці є також державна школа мистецтв ім. М. Вериківського.
“Приміщення школи мистецтв є пам’яткою архітектури кінця XIX століття. За часів панування Польщі там була поліклініка, а з 1939-го розмістилася музична школа. 1968 року їй присвоєно ім’я Михайла Вериківського, а 1994-го перейменовано на Державну школу мистецтв ім. М. Вериківського Міністерства культури та туризму України. До сліз вразила мене ця споруда. Ремонт і реконструкцію аварійного приміщення розпочали ще в серпні 2008 року і за три місяці «заморозили» через припинення фінансування у зв’язку з економічною кризою. Пані Вериківська розповіла, що дітям доводиться бігати на заняття по різних школах Кременця і навіть додому до вчителів”- розповіла пані Едіта.
” А яку ще спадщину треба залишити, щоб українці знайшли кошти для створення музею в місті, де народився автор першого українського балету і першої української ораторії?! Трагічна доля спіткала б і родинний будинок Юліуша Словацького, якби не поляки – вони віднайшли кошти для пошанування свого генія. А українці? Та чи можна це так залишити? Потрібно створити бодай кімнату-музей, бо дім-музей – це, на мою думку, вже нереально. А щоб зробити кімнату-музей, необхідно почати з фресок, а на це потрібні великі кошти, яких не має Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка, що виділив приміщення з окремим доступним входом, в знаменитому історико-архітектурному комплексі, відомому під назвою «корпуси Кременецького ліцею» або «Ліцейний корпус» – центр міста Кременець” – сказала Познякова.
Світлини Едіти Познякової
