Чому художниця Ірина Гладун зі села Крогулець Васильковецької громади на Гусятинщині віддає перевагу власне петриківському розпису? – запитаєте. Передусім тому, що це часточка нашої національної автентичності. А ще через те, що прагне, аби традиційне українське мистецтво не загубилося в сучасному світі, пише Чортків Сіті
Хоча визначальною у своїй творчості власне цю грань не вважає, на чому відразу й наголошує в нашій розмові. Адже, зауважує, петриківський розпис – то традиційно широка гама кольорів, а тут їх негусто: кава ж! і все ж крок за кроком (радше – слово за словом) переходимо до того, що в техніці малювання кавою мисткиня експериментує: то додає краплю вина, то дещицю кориці. Так більшає перелік відтінків.
Малює п. Ірина давно. Розповідає, що це в неї у генах – від покійного батька, професійного художника, що створював картини та ікони для сільського храму і помер в молодому віці, в 32 роки. Їй було всього вісім. Та твердо вирішила продовжувати батьків фах. І вже тоді бралася за олівець. Згодом вступила до Теребовлянського фахового коледжу культури і мистецтв, а відтак – Дрогобицького педагогічного університету, де здобула спеціальність вчителя образотворчого мистецтва.
Ось тут – стоп! На моє запитання, чи вже десь виставлялася зі своїм доробком або ж має намір це зробити, співрозмовниця відповідає, що наразі вважає себе радше вчителем, а не художницею. Мовляв, до цього реноме вона ще прямує, поки що в дорозі. Бо є чого досягати й чому вчитися. Тобто – самовдосконалюватися. І це, мабуть, найкраща риса для митця, який прагне розвитку.
У кавовому живописі вправляється п’ять років – до того в пріоритеті були фарби. Освоювати новий вид не мала наміру – все сталося спонтанно, сказати б – навіть випадково, коли ненароком пролилася кава. А око мисткині угледіло в тій плямі обриси пташки. До слова, «пташина» тема превалює в роботах Ірини Гладун. Надто – кури, їх вона означує «українськими фламінго». Напівжартом пояснює, що це ще й, мабуть, через те, що живе в селі.
А міський стиль, безумовно, проявляється в її роботах з присвятою архітектурі містечка Копичинці – в тамтешньому будинку дитячої та юнацької творчості вона й працює. Навчає творчому баченню дітей і влаштовує майстер-класи з кавового живопису для дорослих, вважаючи, що для цього не потрібна спеціальна художня освіта – лише бажання. Каже, що означення «дівчина, що малює кавою» вже міцно «приклеїлось» до неї.
Ще пані Ірина розмальовує кавою імбирні пряники, декорує паски та новорічні кульки. То, так би мовити, – їстівне полотно. І часто-густо такі роботи призначені для десятирічної доньки. Цікавлюся, чи та не перейняла й собі гени матері, «заряджені» творчістю? Адже в п. Ірини такий потяг проявився ще раніше. «Єва теж береться за живопис, – розповідає мисткиня. – Вже відчуває кольори, відтінки значно потужніше, ніж я в її віці». І додає, що мистецькі гени, мабуть, «прокинулися» і в її сестри, юристки за спеціальністю, яка нині, перебуваючи в Іспанії, залюбки творить новорічні віночки, виготовляє ляльки.
– Мене вже підсвідомо тягне до типових «кавових» кольорів, – зазначає художниця. – Як починаю малювати – переважає коричневий колір. Недавно оздоблювала колезі по роботі футболку – віддала перевагу власне таким.
Сходимося в думці, що то вже, мабуть, бренд «дівчини, яка малює кавою».
