Відомий журналіст, режисер та боєць з Тернопільщини Михайло Ухман нещодавно оприлюднив допис, який викликав підтримку та жваве обговорення серед українців.
Автор висловив думку про те, що велика частина української молоді не знає про справжніх Героїв, котрі віддали свої життя за Україну у цій страшній війні. Натомість інформаційний простір заповнений різноманітними політичними та медійними персонажами. Як наслідок – виникає недовіра до Збройних сил та небажання захищати власну країну.
Михайло Ухман наголошує на необхідності популяризації людей, котрі щодня виборюють нашу майбутню перемогу. “Давайте будемо розповідати про них на всіх уроках, на телебаченні, в кафе, університетах, і тоді ми переможемо. Інакше наша країна і ваші діти, внуки ще довго будуть в пітьмі”, – наголошує автор.
Зазначимо, що Михайло Ухман – уродженець Тернопільщини, кінематографіст, журналіст, боєць-доброволець. Автор фільмів “Трохи нижче неба” та “Шлях поколінь”. Далі – його допис:
“Побачив недавно новину про опитування нашої молоді і виявилося, що вони не знають майже нікого з українських воїнів, хто був би для них прикладом для наслідування. Привіт колишньому міністру освіти – шкарлету і системі освіти, привіт колишньому міністру культури – ткаченку, привіт – так званому “марафону”!
Суспільство і молоде покоління знає, хто такий арестович, поворознюк, пес Патрон, та інший політичний непотріб, але справжніх героїв, які є сучасними богатирями, лицарями, козаками – назвати не можуть.
Тут виникає запитання і одночасно відповідь на нього – люди не знають своєї армії, вони її бояться, як наслідок – сотні тисяч молодих юнаків, втікають від захисту своєї Батьківщини.
Молоді, здорові, сильні, які б могли пройти підготовку і знищувати російських окупантів – не довіряють армії і це величезна проблема.
На світлині – Герої України: Дмитро Коцюбайло “Да Вінчі” і Тарас Бобанич “Хамер”! Ці хлопці – фантастичні воїни, вони таке витворяли на фронті, що режисеру Спілбергу і не снилося. Але в нас не має фільмів про Дмитра – молодого вовка, який вів свою зграю у бій. Ми не маємо фільмів про Тараса, який крутіший за будь яких “монгерштернів, монатіків” та інший зброд.
Нашу армію люблять і пишаються нею в Європі, США, Канаді, проте чомусь в Україні, ми не знаємо своїх героїв в обличчя.
