Через шалену втрату трудових ресурсів, що призводить до соціально-економічної кризи (щороку на заробітки у чужину виїжджає більше мільйона наших громадян у Кабінеті Міністрів задумалися, як змусити українців залишитися працювати вдома і вкладати у вітчизняне виробництво зароблені у світах долари-євро. Для цього чиновники розробили механізм фінансової стимуляції трудових мігрантів. Сподіваються, що після цього наші трудяги вже не шукатимуть щастя у світах, а вкореняться на батьківщині, пише Високий Замок.
У Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства створили програму фінансової підтримки заробітчан — її у вигляді законопроєкту незабаром передадуть на затвердження до парламенту. Програма передбачає надання трудовим мігрантам до 150 тисяч гривень на започаткування власного бізнесу в Україні — всього у бюджеті на ці цілі передбачено 108 млн грн. Ґрант підприємцям-початківцям на їхню справу нададуть за умови, що «легіонери» додатково інвестують у нову справу рівнозначну суму власних, закордонних заробків.
Щоправда, є нюанси. Преференції надаватимуть тільки тим, хто за кордоном працював офіційно, платив податки, був застрахованим. Хто матиме поза 10 років «іноземного» трудового стажу, тому фінансовий ґрант від рідної держави дістанеться «на безповоротній основі». У кого стажу менше, ті зможуть ці транші отримати у формі безвідсоткової державної позики, яку повинні будуть погасити протягом наступних п’яти років. А ще управлінці обіцяють безплатно консультувати мігрантів, навчати їх ведення бізнесу…
В уряді розраховують, що 2021 року в такий спосіб підставлять плече першим 700 трудовим мігрантам. Прем’єр Денис Шмигаль сподівається, що фінансова підтримка Кабміну «дасть стимули для людей залишатися в Україні, відкрити тут власний бізнес, інвестувати кошти у свою громаду та у нові робочі місця для українців».
Та ба! — шаленого ентузіазму у середовищі заробітчан ідея з офісу на Грушевського не викликала. Сприймають її доволі скептично. Один з наших співрозмовників, учитель за фахом зі Львова, пригадав, як у різні роки «рідна влада» намагалася «взяти під ніготь» тих, хто подався по шматок хліба у чужі країни, — «забуваючи» про те, що ці люди щороку пересилали додому не менше 14 млрд доларів.
— Пам’ятаю, як міліцію і працівників сільрад змушували ходити по хатах і проводити облік заробітчан, — каже Петро Іванович. — «Винюхували» наших вимушених мігрантів фіскальні, соціальні служби, відмовляючи незаможним родичам заробітчан у субсидіях. Міністри погрожували оподатковувати наші заробітки — хоча податки ми платили там, де працювали. Нас лякали відмовою у наданні пенсій. Свого часу один із керманичів країни договорився до того, що назвав наших жінок-заробітчанок ледь не повіями. А коли нам за кордоном потрібна була якась юридична допомога від держави, в українських консульствах до нас зазвичай ставилися зверхньо… Зрештою, спробуйте ви «вибити» цю допомогу від держави — без хабарів простим смертним її не дадуть!
Після педагога розмовляємо із механізатором із Тернопільщини Сергієм Бойчуком, батьком трьох дітей, який, аби їх прогодувати, кілька останніх сезонів працює на фірмі «пана Влодека» під Лодзю. Фахи у наших співбесідників різні, а позиція — та сама.
— Мене ця «замануха» не цікавить! — каже Сергій. — Звичайно, хотів би започаткувати власний бізнес — але не в нас, а в Європі. Тамтешнім чиновникам я повірив би, українським — у жодному разі! Своїми циркулярами, кабальними угодами-умовами, санкціями вони задушили би людину. Не вірю в їхню справедливість, щирість. Мій знайомий якось узяв кредит у банку. Ретельно погашав його. У кінцевому внеску не врахував якихось потаємних комісійних 68 грн. Банкіри про це навмисно мовчали, тихенько нараховували відсотки, штрафи. З часом набігла величезна сума боргу. Людину поставили перед фактом. Ошелешений позичальник ледь не дістав інфаркту…
У нас немає правової, фінансової культури, стабільності — державні інституції постійно і на шкоду рядовому громадянину щось під себе змінюють, щось не домовляють. Обіцяють, запевняють, а потім розводять руками: так сталося… Краще поїхати за кордон, заробити гроші, самому вкласти їх у власний бізнес — і не бути нікому нічого винним. Бо з «державною допомогою» каші не звариш, можуть зробити тебе винним у всіх гріхах, бізнес забрати. Я нашій системі не вірю!
Мій «шеф» у Польщі (має три потужні фірми, які спеціалізуються на будівництві доріг, виробництві й переробці м’яса, ремонті водних мереж) та вся його родина, по суті, живе на кредитах від своєї держави. Позичальні відсотки дуже низькі — лише 3%, виплату розтягнуто на 25 років… Інший мій добрий знайомий Кшиштоф взяв у кредит 250 тисяч злотих — збудував і умеблював хату, гараж, купив машину. В’їхав у будинок і вже живе там. Заробляє в місяць 5 тисяч злотих (в еквіваленті 37,5 тис. грн). Протягом 30 років щомісяця сплачуватиме за кредитом одну тисячу злотих. Решти заробітків йому цілком вистачає на безпроблемне життя. А я проживу в Україні все життя, але з нашими зарплатами-кредитами так і не зможу поставити собі хату Отож нехай не тішить нас влада своїми «пільгами»…
