На Тернопільщині рівень безробіття протягом останніх років залишається одним із найвищих як у державі, так і серед областей-сусідів. Область має значний трудовий потенціал, який не використовується належним чином. Жителі Тернопільщини отримують найнижчу зарплату в Україні. Наприклад, у сфері харчування – 1 552 гривень, у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування – 1 971. Впродовж 2015 року 5 822 роботодавці області поінформували службу зайнятості про потребу 34 817 вільних робочих місць та вакантних посад. У порівнянні з 2014тим, кількість поданих вакансій скоротилась на 7,6 %. Це при тому, що серед поданих вакансій лише 5 % були із заробітною платою вищою від середньої по області. На одне вільне робоче місце в середньому по області претендувало 13 безробітних. В окремих районах і того більше: у Гусятинському – 75, Підгаєцькому – 72, Бучацькому – 53, а в Козівському – аж 161.
Ті потужні заводи і фабрики, промислові підприємства, що забезпечували роботою тисячі людей, давно занепали, пише Золота Пектораль.
Комбайновий завод, текстильна фабрика, радіозавод у Тернополі, м`ясокомбінат, кондитерська фабрика, горілчаний завод у містечку Чортків, низка потужних спиртозаводів, – уже вчорашній день. А колись тернопільська продукція славилась на всю Україну і за кордоном. Така депресивна тенденція штовхнула людей до пошуку роботи у сусідніх державах, куди з року в рік масово виїжджають тернопільці.
Щоб якось хоч частково вирівняти ситуацію, в області заговорили про залучення іноземних інвестицій і дещо вже зробили у цьому напрямку, хоча без промахів не обійшлося. Наприклад, декілька років тому представники німецької фірми «Nestle» запропонували владі Чорткова викупити кондитерську фабрику. Таким чином, порахували інвестори, їм вдалося б на той час врятувати ще добротне обладнання, а там, де його немає – поставити свої сучасні лінії, зберегти і примножити робочі місця. Та влада вирішила, що такий ласий об`єкт віддавати не варто, легше його самим прибрати до рук. Сьогодні на місці колишньої фабрики – руїна. Подібна доля спіткала і завод «Агромаш».
У області прийнята ціла програма із залучення інвестиційних ресурсів, однак вона далеко не досконала. І це, в першу чергу, відчувають люди. Вони зневірені і покладаються лише на власні сили. Тому поїздка на заробітки за кордон – це, по суті, єдиний шанс вижити для тисячі сімей. Особливо боляче, що з країни масово їде молодь, а це наш найбільший капітал, який ми втрачаємо щорічно.
Державою-лідером, де працює найбільше наших співвітчизників є Польща. Через війну і економічну кризу в Україні тут подвоїлась кількість заробітчан. Більшість з них змушені працювати не за фахом, отож і отримують в рази менше, ніж могли б. Умови праці для більшості пропонують непривабливі.
«Масова трудова міграція з України до Польщі стала настільки помітним явищем, що нею зацікавилася польська масова культура. Про українських заробітчан пишуть репортажі і повісті, знімають телесюжети і навіть серіали. Скажімо, письменниця Барбара Космовська написала роман «Українка» про хатню робітницю, яка за фахом – віолончелістка. Книжка допомагає польському читачеві подивитися на свою країну очима сусідів. Я особисто знаю багато вчителів, працівників культури, навіть науковців, які не гребують працювати у поляків прибиральниками, двірниками, водіями, садівниками. Та чи тільки у поляків? Деколи закрадається страшна і безсила думка: чи довго ми ще будемо поколінням рабів і наймитів, джерелом дешевої робочої сили? Де наша гідність і ґонор? Та це питання, що стосуються не простих людей. Їх треба адресувати владі», – коментує ситуацію голова Тернопільської обласної організації громадсько-політичного руху Валентина Наливайченка «Справедливість» Петро Мандзій.
Однак світло в кінці тунелю все ж має засвітитись для українців. Ставши на шлях боротьби з корупцією, рух іде єдиним фронтом проти свавілля чиновників, хабарів, поборів і зловживання владою. У числі активістів чимало людей, які уже давно займаються бізнесом, ведуть активну боротьбу проти несправедливості у всіх щаблях влади, захищаючи права простих людей на гідне життя у своїй країні, містечку, селищі, розповів Петро Мандзій. Усе треба відкинути, але трудові ресурси слід повернути в країну.
Потрібні грамотні програми, які б забезпечили механізми створення робочих місць, вдосконалення податкової політики, розумного кредитування під реальні, а не захмарні відсотки, створення умов для ведення чесного бізнесу із залученням прозорих інвестицій. Але усе має бути взаємовигідно. Знайти такий баланс між державою і підприємцями можна, варто лише залучити до дискусії тих людей, які знаються у цих питаннях і можуть дати слушні поради. Завжди треба слухати тих, хто безпосередньо займається бізнесом, хто пройшов шлях від створення невеличкої фірми до потужного підприємства, адже це не «кабінетний» досвід, а реальний.
«Держава не приділяє уваги розвитку промисловості, зокрема ВВП. Промислове виробництво – це довготривалий і взаємопов`язаний процес між виробником, покупцем і державою. Але саме держава цим не займається. Тому те, що люди масово кинулись торгувати на базари щоб заробити, не приносить користі для бюджету, адже ВВП нівелюється. Для подолання безробіття потрібна потужна і розумна програма першочергових дій. Потрібні також інвестиції для відновлення і створення нових заводів, фабрик, підприємств. Але це має діяти не на папері, а в реальному житті, – про це повідомляє Антикорупційний Рух В. Наливайченка.
Не менш важливим є і розвиток та вдосконалення сільського господарства, адже у селах масове безробіття, люди сім`ями і родинами виїжджають за кордон. Вітчизняні й іноземні інвестори вже давно працюють на Тернопільщині. І практика довела, що там, де потужний господар, там є і робота для селян, а там де все у роздріб і кожен сам за себе, – ладу немає. Треба об`єднуватись і радитись, шукати правильний шлях з усіма зацікавленими людьми», – впевнений керівник Тернопільської обласної організації громадсько-політичного руху Валентина Наливайченка «Справедливість», підприємець Петро Мандзій.
