Невеличке село Врадіївка на Миколаївщині стало хрестоматійним прикладом для всієї країни як треба боротися проти насилля над людьми, свавіллям та іншими явищами які нині є поширеними у сотнях врадіївок по всій Україні.
Однак наш політичні мужі таки зуміли зробити із соціального бунту людей, яких насправді зачепило за живе беззаконня черговий «пшик».
Є кілька нюансів чому ми дозволяємо собі такі свавільні судження.
По перше такий бунт виник не тому, що це було потрібно якійсь політичній силі, а тому що це насправді «дістало» мешканців невеличкого села де всі один одного знають, і готові вийти проти того, що хтось зловживає владою настільки що дусить усіх, від підприємців до безробітних і поводить себе, як феодал. Тобто соціальне тут вище ніж політичне і тим мешканцям наплювати в які політичні кольори пофарбований той хто придушує їхні права, головне добитись справедливості.
По друге, бунт закінчився тоді коли свої «політичні шашки» витягнули деякі політичні сили, зокрема приїхала «Свободівська рать», і люди розійшлися не тому що вони досягли бажаного результату, а тому, що появились партійні діячі, які на чужій біді вирішили заробити політичні бонуси.
По третє, із тих, хто йде пішки на Київ аби відстояти права Врадіївчан та зґвалтованої жертви всього один місцевий мешканець – є показовим фактом того, що люди більше не хочуть щоб їхні права захищали якісь політичні сили, які ніби то представляють думку громадян, вони самі це можуть зробити і як показала практика набагато ефективніше ніж політики. Всі комісії працюють на місці, тож напевно місцеві врадіївчани дивуються, а що ж робити їм в Києві і після того, як роз’їдуться політики будуть самі контролювати роботу тих, хто приїхав чи то «затерти» справи чи то справедливо наказати негідників.
