Зраджена молодиця за вбивство суперниці заплатила «дитячими грошима». До того ж повністю за злочин багатодітна матір збиралася розраховуватись… частинами, тобто вбивство мало статися 22 червня 2010 року, а от нагороду за вчинене душогубство жінка обіцяла віддавати впродовж декількох місяців. Причому переговори з «кілером» вела цілком серйозно, як це дивно і дико звучить пише Номер один
І хоча судова медекспертиза визнала горе-замовницю здатною відповідати за власні вчинки, важко повірити в її адекватність, адже вдома Аллу О. (з етичних міркувань імена всіх героїв нарису змінено) чекає четверо дітей. Однак у найближчі роки опікуватись малими доведеться дідусеві, батькові горе-замовниці, розповів прокурор відділу прокуратури Тернопільської області Степан Барилко.
Утім, не тільки в серіалах кохання починається романтично. У віці Христа, вже один раз зраджена та розчарована, розлучившись із першим чоловіком, з трьома маленькими дітьми на руках наша героїня зустріла такого собі Віктора А. Нехай він був і не супер, однак героєм, адже погодився піти на трьох(!) чужих дітей.
Спочатку все було чудово – Алла догоджала співмешканцеві, як могла, підтримувала родинне вогнище. Щоправда, через її непоступливість у родині не раз виникали сварки, і що далі, то частіше. Особливо після народження четвертої дитини, дочки Віктора.
Жінка «заводилась» з півоберта, постійно вимагала узаконити стосунки, нагадуючи, що дівчинка записана на її прізвище, тобто росте безбатченком. На початках чоловік заспокоював її, радив: «Наберися сил після пологів, адже надворі зима, холодно (а дитина з’явилась на світ у січні), ще застудишся».
Потім усе частіше почав затримуватись на роботі або взагалі не приходив. Коли жінка питала, чому додому не прийшов, ховав очі і брехав, що не було чим доїхати, тож пішов до друга.
«З Теребовлі не було чим доїхати? – вже кричала Алла. – А про дочку ти подумав?» – розлючена молодиця хапала з ліжечка сонне немовля та підносила до батька.
І тоді вже в унісон кричали й плакали нараз усі діти на чолі з матір’ю, а Віктор спересердя грюкав дверима і знову втікав із квартири. Аж поки у вересні не пішов назавжди.
Через спільних знайомих Алла дізналася, що співмешканець оселився у нової пасії. Покинута ревнивиця взнала адресу суперниці та поїхала до неї у Теребовлю. Знайшла квартиру, подзвонила. Двері відчинила Світлана та завмерла на порозі: інтуїція (чи розповіді обранця) підказала, хто перед нею. Оглянувши «рокову жінку», молодиця вкрай здивувалася, адже та виявилась її ровесницею, та ще й далеко не красуня – невисока на зріст, худорлява, хоча дуже врівноважена, спокійна. Алла спробувала зайти всередину, проте Світлана рішуче загородила їй дорогу.
«Покинь його, ти ж молода, гарна, не відбирай у дітей батька», – раптом розплакалась непрохана гостя.
«Я Віктора не тримаю, але й гнати не буду, як вирішить, так і буде», – тільки й відповіла щасливиця.
Ще декілька разів покинута ревнивиця приїжджала до Теребовлі, намагалася зустрітись із чоловіком та своєю суперницею. Але даремно.
Якось увечері ввімкнула телевізор, а там саме йшов черговий серіал. Причому ситуація була один до одного схожа, як у неї: чоловік кидає дружину заради молодшої коханки. Скривджена дружина наймає кілера, аби помститись і знищити суперницю. І знову в хаті панує лад і спокій.«А це вихід, – раптом подумала Алла. – Адже вона забрала те, що їй не належить. Чому моя дочка повинна рости без батька», – спитала сама себе.
Однак розмова з другим «я» – не кращий порадник. Швидше – навпаки. Однак ця думка заполонила жінку, відтак вона обережно почала розпитувати сусідів – відомих в окрузі пияків, чи бува ніхто не хоче підзаробити – вбити людину.
Першим відгукнувся такий собі раніше судимий за крадіжки Андрій К. Щоправда, молодик зізнався, що «на «мокруху» не підписується», а от його «кореш» за гроші зробить що завгодно».
У середині червня минулого року злодій познайомив жінку з «кілером», Михайлом М. Алла дістала з сумки та простягнула йому фотокартки Світлани та Віктора, зроблені мобільним телефоном».
«Якість погана», – спробував набивати собі ціну «вбивця».
«Може, тобі ще фотосесію провести?» – іронічно кинула у відповідь, простягнувши папірчик з адресою, іменами та прізвищами.
Домовились, що Михайло застрелить жінку та сфотографує її. За «роботу» замовниця пообіцяла заплатити аж 8 тис. грн. Як аванс, передала 500 грн.
Варто зазначити, що Михайла не совість замучила, а тверезий погляд на ситуацію, адже він реально розумів, що застрелити людину, тим більше жінку, не так легко. Та й заради чого? І пішов у міліцію. Правоохоронців запевнив, що вбивати нікого не збирався, просто вирішив «зупинити скажену бабу».
«Інакше вона когось та «пов’яже на мокруху», – скромно пояснив.
Отож 22 червня 2011 р. під вечір Михайло зателефонував Аллі: «Роботу зроблено», – тільки і сказав.
Жінка надовго замовкла, тяжко дихаючи в трубку. Нарешті сказала:
«Зустрінемось завтра в обід на стадіоні».
Наступного дня в обумовленому місці на Сонячному масиві Тернополя «кілер» простягнув замовниці фото – на підлозі у калюжі крові лежала Світлана, а поруч – пістолет. Алла довго й уважно вдивлялась у світлину, потім розірвала її на дрібні шматки і все кинула у свою сумку. Зітхнувши, ще раз відкрила сумку та дістала гроші.
«Тут півтори тисячі, решта суми віддам згодом, кожного місяця буду платити по 2 тисячі», – трохи ніяковіючи, пояснила злодієві.
Та не встигла передати кошти, як почула: «Громадянко О., ви обвинувачуєтесь у підготовці вбивства».
Свою провину мати чотирьох дітей визнала лише у суді, зізналась і у тому, що за «замовлення» розрахувалась «дитячими коштами», отриманими на дочку екс-чоловіка.
Теребовлянський районний суд визнав її винною і засудив до 5 років позбавлення волі. Апеляційний суд Тернопільської області врахував щирі каяття горе-замовниці та прохання її батька не позбавляти дітей матері. Відтак термін ув’язнення було скорочено на рік.
Валерія Нечаєва
