Тернопільська влада, міська та обласна вкотре, гучно з високими словами та патетичними висловлюваннями поклала квіти до пам’ятника великому Кобзареві – Тарасові Шевченку з нагоди 151 річниці перепоховання.
Однак, такі зібрання, швидше є частиною іміджу, її (влади), ніж справжнім покликом серця. Та й слугують швидше для чергового показу одних і тих же облич, на телеекранах, ніж для підняття бойового патріотичного духу населення.
Почнемо з того, що захід розпочався не вчасно, а саме о 12.20, замість запланованої 12.00, і діти, яких привели вчителі, відверто почали нудьгувати. Але і це не страшно. Якби не черговий незрозумілий хід губернатора, який прийшов зі своїм «зброєносцем» Петром Гочем взагалі після організованої колони яка прийшла від будівлі облдержадміністрації та обєднала чиновників ОДА, обласної та міської рад. Може таким чином Валентин Хопятян хотів засвідчити свою особливість?
Далі, як годиться, священники відправили молебень, влада сказала своє вагоме слово, після якого, діти, читали твори Шевченка. Однак Валентин Антонович з «почетом» і Сергій Віталійович впевнено попрямували хто куди, хто на робоче місце, а хто на обід. І вийшло як у відомій приказці: «То нічого, що я пізно прийшов, зате, я скоріше піду».
Однак, печаль ситуації зовсім не в поведінці чиновників, а в тому, що високі слова поваги і возвеличення не співпадають з ділами. Пам’ятник, Великому Тарасові на грані розрушення, і все рівно від кого квіти біля його підніжжя, якщо гранітні плити відпадають.
