Жителі однієї п’ятиповерхівки, що по вул. Січинського, розповіли про неприємно вражаючу проблемну ситуацію: в одній із квартир їхнього будинку – сміттєзвалище, пише Чортків Сіті
З етичних міркувань не називаємо прізвищ, як розповідачів, так і головних героїв оповіді (умовно їх вказуватимемо Н. і К.).
Зауважимо, все викладено зі слів очевидців.
У будинку (вищевказаної вулиці) в двокімнатній квартирі, що на третьому поверсі, мешкають мати і син. Здавалось би, мешкають та й мешкають… Що ж тут такого особливого?! А ось що – вже майже 20 років поспіль день у день господарі міхами стягують в своє помешкання всякий непотріб, який визбирують на смітниках міста.
Від того всього сморід стоїть нестерпний. Адже двері до квартири – ще за часів «совдепії». Та й балкон дощенту завалений не лише речовим мотлохом, а й протухлими, зацвілими, зігнилими продуктовими відходами.
У квартирі, від самого початку її заселення господарями, є вся побутова техніка (ванна, вмивальник, унітаз, газова плита), та вона досі (будинок у 1996 році зданий в експлуатацію) не вмонтована і не підключена для користування. До того всього – за несплату комунальних послуг у квартирі відключені всі комунікації.
Там і підлоги немає! Домашні тварини (собаки, кішки), яких у чималій кількості утримували господарі, справляли нужду, бідолашні (бо ж деякі з них помирали голодною смертю), будь-де на підлозі. З часом уся та рідинна нечисть почала просочуватися крізь шви бетонного перекриття і скапувати зі стелі нижньої квартири.
Серед мотлоху розвелися й миші. Сусіда, яка поверхом нижче, за весняний період цього року зловила 16 тих малих гризунів. Окрім мишей, блохи (що «табунами» скакали й по загальному коридору), мухи, хроби…
Мешканцям того будинку увірвався терпець, і вони звернулися до суду з позовом: відповідачам усунути антисанітарний стан як власного помешкання, так і приміщення загального користування (сходова клітка, підвал), привести квартиру в належний стан гігієни. Відбулося чотири судових засідань, але на жодне відповідачі не з’явилися. Суд виніс рішення: зобов’язати відповідачів навести лад у приміщеннях і на прилеглій до їхнього під’їзду території. Щодо приведення безпосередньо квартири до належного стану, то навіть суд не має права зобов’язати мешканців, оскільки це є їхня приватна власність.
Горе-відповідачі проігнорували рішення суду, що призвело до накладення на них виконавчою службою кількаразових почергових штрафів (загалом – у межах 9-ти тисяч гривень). У відповідь Н. і К. подали апеляцію, вказуючи на те, що за їх відсутності на судових засіданнях не мали би прийматися рішення.
«Господарі» зносили в своє помешкання: скляні банки, пластикові пляшки, ємкості з-під дезодорантів, різного роду металеві та паперові вироби, взуття, одяг і ще багато всякого хламу, який величезними купами акумулювався в квартирі. Принесене тут же сортували (та не все і не відразу) і здавали на відповідні пункти прийняття, за що отримували гроші. Як казали, це наш заробіток.
Мешканці будинку, не лише вказаного, а й сусіднього, неодноразово зверталися в міську раду про допомогу. Тож, менш ніж місяць тому, таки зібралися спеціальна комісія, очолювана міським головою, працівники комунальної служби, «муніципали», представники райвідділу поліції, сусіди і вирушили на перемовини з Н. і К., аби віднайти альтернативу у вирішенні ситуації, що троюдить десятки років.
Спочатку господарі говорили, що самі все повикидають і приберуть, бо в квартирі, запевняли, є велика сума грошей і стороннім зась до їхнього помешкання. Господиня вказувала на термін у два тижні. На що представники комісії категорично заявили, що в її розпорядженні максимум дві години…
Врешті-решт комунальники разом із сусідами та власне господарями квартири почали наводити лад. Того дня дев’ять (!) великих причепів сміття вивезли. До слова, й справді в квартирі була доволі велика сума грошей. Та не будемо рахувати чужий заробіток… Хоча «господиня» викрикувала, що в квартирі зберігається п’ять мільйонів гривень, а тому вона не допустить нікого до помешкання. Пані вимагала п’ять мільйонів гривень (бо саме стільки, стверджувала, вартує отой назбираний ними «товар») і плюс стільки ж за саму квартиру, ось тоді вони виїдуть із цього помешкання. Абсурд! Чи не так?!
Того ж дня за сприяння міського голови були поміняні вхідні двері квартири, та й ті не влаштували власницю (бо, бач, «беушні», а треба нові). Окрім того, привезли їм диван, ліжко і новий матрац. На що теж невдоволено реагувала, бо хотіла все нове. А ще господиня забажала від мерії приміщення під магазин, аби вона мала змогу отим всім мотлохом торгувати.
Отже, сміття вивезли, а щодо прибирання та дезінфекції, то власники пообіцяли зробити це самостійно.
Опісля того проминуло вже чимало часу, але ніяким капітальним прибиранням і не пахне… Сусіди стверджують, що Н., К. і далі продовжують носити якісь «валізи» до своєї квартири.
