Збройні сили України змусили ворога відмовитися від своїх планів — перейти від штурмових дій до глухої оборони. Професійними спостереженнями з гирла війни поділився з нами командир дивізіону артилерійської розвідки. Наш герой — Володимир на псевдо Золотий.
Йому лише 28, а він уже підполковник з надзвичайно відповідальною місією. Володимир — молодий, активний, справедливий, щиро вболіває за справу. В командуванні бригади його вважають одним із найталановитіших офіцерів.
Війна для Золотого почалася у 2014-му. Тоді він був курсантом — навчався на 3 курсі Національної академії сухопутних військ. Його випуск у 16-му був дочасним.
Тоді його залучали для навчання мобілізованих. Готував четверту, п’яту, шосту хвилі мобілізації для ООС. Воював і сам. Відслужив три повних ротації у складі механізованої бригади.
— До повномасштабного вторгнення противник не застосовував масованих ракетних та артилерійських ударів, штурмової авіації, — порівнює періоди російсько-української війни співрозмовник, — ворог вів гібридні бойові дії, прикривався народним ополченням, ми ж розуміємо, що за всім цим стояли кадрові військові, брали участь у веденні бойових дій.
Тепер у нас, за словами Володимира, війна без прикриття. Вважає її найпотужнішою після Другої світової. Такої кількості авіації та артилерії московити не застосовували навіть в Афганістані.
У бригаді Данила Апостола Володимир служить із 19-го року. Тут відразу в ньому розгледіли цінний талант військового професіонала та призначали на ключові посади: начальника розвідки бригади, начальника оперативного відділення. Дивізіоном керує чотири місяці.
Зараз головні завдання його розвідувального підрозділу — виявлення противника та коригування стрільби в ході нанесення вогневого ураження. Проводять аналіз з усіх засобів розвідки. Щоб спрогнозувати подальші дії окупантів, навіть визначають походження особового складу і національність — приміром, кадирівці там чи буряти. Їх з перехоплень радіообміну видає мова. Особливості характеру мокшанських народностей, віросповідання допомагають визначати їх рівень агресивності, наміри, характер дій, спроможності. Обробка розвідувальних даних, вивчення матеріалів про противника — це звичний і безперервний робочий процес, каже Володимир.
— Треба розуміти де противник, його пункти управління, розташування батарей. Далі, за результатами аналізу, а це — дані з усіх видів і засобів розвідки, різних сфер, складається відповідна картинка, за якою можна спрогнозувати майбутні дії.
Однією із найуспішніших робіт Золотий вважає виконання завдань під час оборони столиці — бої за Київ і за Макарів. Пригадує, що було дуже багато противника — колони стояли від білоруського кордону майже до київської траси. І приємно вражений відмінно виконаним обов’язком своєї команди: маючи тоді десятикратну перевагу, противник був вимушений перейти від наступу до оборони.
— Ми вели контрбатарейну боротьбу і нанесли противнику дуже багато втрат, він був змушений змінити свою тактику — розповідає підполковник. — Це було велике піднесення для підрозділу бригади.
Наші артилеристи тоді прикривали 95-ту бригаду на трасі Київ-Чоп і відбили наступ на Макарів. Місто було звільнене.
Саме тоді, після кількаденного відчуття тривожності, прийшла впевненість — після перших перемог — на 4-5 день війни.
Тепер ворог відчутно збавив оберти. Уже не ведуть себе так нагло і розкуто.
— Раніше противник проводив штурмові дії, та тепер відмовився від своїх планів, — ділиться офіцер, — зараз він в глухій обороні. Розуміє, що за ними здійснюється постійний вогневий контроль. Тактика проста: 5-6 вистрілів з однієї позиції і здійснюють позиційний маневр, а раніше вистрілювали велику кількість боєприпасів.
І найважливіше, відзначив наш співрозмовник, що цей злам відбувся завдяки самовідданості і рішучості українських солдат, тих, які зустріли колони окупантів першими.
— У нашій армії життя людини — найцінніше, а росія своїх солдат не рахує, — констатує Золотий. — Ми виграємо в якісному підході. Важливо відчувати, що з кожною виявленою ціллю — наближаємо нашу перемогу.
