Вишнівецький палац як один з кращих барокових ансамблів України добре відомий шанувальникам історії та старовини і в області, і за її межами. Нещодавно його колекції поповнили унікальні артефакти трипільської культури з с. Бодаки, що поблизу Вишнівця. В експозиції представлено більше 450 предметів – результати роботи багаторічних міжнародних археологічних експедицій за участі українських, російських, польських, молдавських, болгарських та французьких науковців.
Трипільське поселення в Бодаках відкрив ще у 1938 р. знаний дослідник Волині Олександр Цинкаловський. Грунтовні археологічні розкопки, перервані Другою світовою війною, продовжилися від 1987 р.
Поселення відносилося до найбільш розвинутого середнього періоду Трипілля (6000 – 2500 до н.е.) і локалізувалося на північно-західному рубежі ареалу його поширення у витоках річки Горині притоки Прип’яті. За даними електромагнітної розвідки воно займало територію близько 1,5 га і в свій час було оточене з трьох сторін глибоким ровом. Житлові приміщення розташовувалися паралельними рядами і були двох типів: наземні з підвалами та напівземлянки. Найбільша напівземлянка віднайдена у північній незаселеній частині поселення. Тут розкопано декілька тисяч предметів з кремнію, фрагменти, заготовки, готові інструменти для обробітку каменю і відходи. Багато з готових знарядь ніколи не використовувалися. Археологи вважали, що напівземлянка слугувала майстрам-професіоналам спеціальною майстернею для виготовлення предметів з кремнію: ножів, скребків, свердел, різців, наконечників стріл і т.п.. Навколо поселення і сьогодні на поверхні є багато кремнію, а в давні часи його можна було добувати відкритим способом. Волинський кремній вважається одним з найякіснішим в Україні, тому, очевидно, що знаряддя з нього успішно обмінювалися. На думку дослідників трипільський центр обробки кремнію на Волині був одним з найбільш розвинених у Європі.
Спеціалізація трипільського поселення в Бодаках, як центру виготовлення предметів з кремнію не могла не позначитися на його планувальних особливостях, побутовій культурі, характері господарської діяльності. Адже якщо у тваринництві та під час полювань можна було обмежитися кам’яними знаряддями невисокої якості, то у землеробстві – головній галузі трипільців лише з високоякісного волинського кремнію.
Крім предметів з кремнію в експозиції представлена велика кількість кераміки, яка умовно поділяється на дві групи: «столова» і «кухонна». Перша група посуду: кубки, амфори, кратери, біноклі вирізняється характерним «трипільським» розписом чорним та коричневим кольором у вигляді овалів, хвиль, зооморфних зображень. Друга представляє собою фрагменти різноманітних горщиків та глибоких мисок, часто з прорізним орнаментом та елементами ліпнини.. Окремою групою є предмети культового призначення. Загалом, особливості керамічного виробництва поселення були зумовлені як географічним місцезнаходженням, місцевою сировиною, культурними традиціями, так і напрацьованими технологічними навиками. Разом і інтенсивним обміном з сусідніми культурами тут відбувся симбіоз локальних особливостей та відносно стабільної у трипільській культурі орнаментальної традиції.
До недавнього часу найдосконалішими знаряддями епохи енеоліту в Європі вважалися вироби майстрів із регіону Добруджі в Румунії. Відкриття археологами трипільського поселення майстрів-професіоналів на Волині, котрі створили свій спосіб обробітку кремнію і використовували його не лише для внутрішнього вжитку, а й на експорт, свідчить про високий рівень престижу наших предків серед представників інших різнокультурних регіонів. Ще задовго до них трипільці з Бодак зуміли перетворити традиційний домашній промисел в одну з найбільш розвинених згодом галузей общинних ремесел.
Любов Шиян, к.і.н., науковий співробітник Вишнівецького відділу Національного заповідника «Замки Тернопілля»
