Вельмишановне товариство, дуже просимо вашої допомоги, благаємо! Лише гуртом подолаємо всі негаразди, з Божою опікою, з вашими підтримкою та допомогою наш Герой Олег Дубовий повинен стати на ноги! Попереду ще одна (дай, Боже, щоби остання) складна операція, далі – реабілітація і протезування. Йому потрібні найсучасніші протези. Віримо, світ не без добрих людей. Номер банківської картки Наталії Дубової (дружини) – 5168 7574 1542 9853 ПриватБанк.
Якось дорогою на схід, коли з’являється мережа Інтернету, переглядаю новини. І ось у фейсбуці натрапляю на допис подруги: «Він зняв обручку і попросив віддати її мені. Сказав, що не виживе. Він помилявся! Він на мить забув, що сильний, що має потужного ангела-охоронця; що я так просто не відпущу, що не віддам. Живий!!! Це головне! Решта – дрібниці. І ми обов’язково потанцюємо разом!!!»… «Скалічені тіла… Скалічені душі… Скалічені серця… І це все ось ця проклята – сука-війна! Йшов на війну… Повернувся з війни…» пише Чортків Сіті.
з архіву Дубових
Як обухом по голові, приголомшила мене така звістка. Виходжу на зв’язок з Наталею, запитую, що сталося. А у відповідь коротких п’ять слів: Дніпро. Мечникова. Реанімація. Без ніг… Тоді вона ще не знала що і як, автівкою неслася стрімголов до нього – рідного, коханого, найдорожчого, єдиного, до свого важкопораненого Олежика (саме так, і не інакше, Наталя називає свого чоловіка).
Чортків’янин Олег Дубовий від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну добровільно вступив до лав ТрО, пройшов військову підготовку і (попри не дуже міцний стан здоров’я, не шукав відмовок від служби) разом із командою відправився на передову лінію фронту зі словами: «Треба захищати Батьківщину!».
Автор: з архіву Дубових
Слід зазначити, від самісінького початку, коли ворог зазіхнув на нашу землю Українську (2014-го року), вони – Наталя й Олег – активно долучилися до волонтерської діяльності. Є таке поняття – ТРЕБА!
І ось тепер Олежик із надважким пораненням у клінічній лікарні ім. Мечникова…
А ми щоразу вчитуємося в Наталині дописи і з нетерпінням чекаємо звістки: все добре!
Наталька Дубова (у ФБ) в м. Dnipro, Дніпропетровська область:
«Друзі мої, Ви – нереальні!!! Я пережила попередні жахливі три дні тільки завдяки вам усім! Я просто не могла їх не пережити. Ви мені просто не дали це зробити. Практично, кожної хвилини я отримую від вас підтримку, за котру навіть не встигаю подякувати. Я його сьогодні вже бачила і передавала від вас усіх вітання, обіймала та цьомала. Обцьомала лице, очі, чоло, руки, та все рівно не вклалася в часі. Бо ж – реанімація. Завтра таки дообіймаю, бо ж обіцяла від кожного з вас. Олег наш – мужній і витривалий. А в очах тільки оптимізм і бажання жити. Так і буде, бо наші молитви чують Всевишній і всі святі. Бо Олежик вміє боротися. Бо такі, як він, повинні жити! ТИ ВПОРАЄШСЯ! Я ВПОРАЮСЯ! МИ ВПОРАЄМОСЯ! МИ СИЛЬНІ!».
Автор: з архіву Дубових
«Тут дуже потужний волонтерський рух. Мною гарно опікуються. Дякую за підтримку. Важкі дні… Сьогодні – по операції. Зараз надіюся побачити. Операція пройшла добре. Стан – стабільний. Дала планшет в ручки. Тішиться. Настрій хороший. Чекаємо наступної операції. (Це буде вже четверта! – Авт.) Тримаємося. Всі операції лікарі проводять під спінальною анестезією» – з індивідуальної переписки.
Наталька Дубова в м. Dnipro, Дніпропетровська область:
«Я щаслива! Він щасливий! Ми щасливі! Ми живемо! Ми разом! І я дякую Богу за це! Дякую вам усім, мої хороші, за ваші молитви! А він вчора вже усміхався, ми з ним жартували, будували плани на майбутнє. Він мріє якомога швидше про хороші протези. Мріє якомога швидше ходити. Сісти на свій скутерочок і проїхатися з вітерцем. І це буде! Буде, бо я пообіцяла йому. А я, коли вже обіцяю, то слова дотримую. Просив телефон, бо його там залишився. А я взяла і купила планшет (Олежик його колись дуже хотів). Подарувала від нас з дітьми на його другий день народження. Тішиться! Тільки от боюся йому закачувати фейсбук. Він і так, коли передаю від вас усіх вітання, розчулюється і дозволяє собі сльозу. Та коли почне перечитувати ваші всі коментарі та слова підтримки, то я вже серйозно напружуюся за його душевний стан. Тут вже грозить йому просто вибухом емоцій! Бо це все нереально! Я сама ледь справляюся. Я завжди була впевнена, що людській доброті немає меж, але ця підтримка, якою ви усі оточуєте нашу родину, – фантастична. З нею нам легко і нічого не страшно. Я впевнена, я знаю, що в нас все буде добре! В нас все буде чудово! І я забороняю вам засмучуватися та плакати. Ми живі! Ми житимемо! Ми ще повоюємо! ЛЮБЛЮ ВАС УСІХ! УСІХ ОБІЙМАЮ! Слава ЗСУ! Слава Україні! Слава Нації! Героям Слава! Україна понад усе!».
«От на сьогодні я, то двоє мене. Перша я тішить себе тим, що може бачити свого коханого чоловіка, бо він таки зумів вижити отим дивом, дякую тобі, Господи! Друга ж я себе гризе тим, що цього могло не бути, не мало бути. Приймаю те, що є. Та все рівно хочеться дико вити, кричати, як в той день! Чому?! Божечку, ну чому так?! Чому він, обмежено придатний був тоді на позиціях?! Чому він, написавши рапорт на звільнення, чекав майже три місяці? Чому не підписували? Коли б його мали звільнити?! Чому це сталося з ним дев’ятого числа, коли він мав бути вже вдома?! А рапорт був підписаний ще шостого! То виходить, він – цивільний – і ще воював?! … Вибач, коханий, що я «вивалила» це все на-гора. Вибач, я знаю, як боляче тобі буде це все читати. Вибач, але ти все рівно про це дізнався би рано чи пізно. Обіцяю, ця тема вже закрита. Маємо, що маємо. В нас із тобою попереду ще довгий важкий шлях одужання. І ми його подолаємо. Ось це я вже тобі точно обіцяю! Вас усіх, мої хлопчики золоті, мої хороші, мої відважні, мої безстрашні, мої найкращі (без перебільшення) в світі, я чекаю вдома з перемогою живими та здоровими! Усіх вас люблю та обіймаю! СЛАВА ЗСУ! ГЕРОЯМ СЛАВА!».
«От сама я тут, далеко від рідної домівки. А чомусь не відчуваю отої самотності. Весь час біля свого чоловіка і його веселих однопалатників. Бо хлопці хоча й у важкому відділі, та весь час на позитиві, на «приколах», у допомозі один одному. А ще нас усіх щодня провідують чарівні дівчата-волонтерки. Ці красуні спілкуються та піднімають настрій хлопцям. Вони допомагають і приносять все, кому що забагне. Ну, звичайно, в межах реальності. Пропонують підстригти, поголити, помити. От як мій коханий міг від такого відмовитися?! Бо ж немитий був місяцями. Очі в нього загорілися, і він мужньо терпів, коли над ним чарували. Стригтися належачи, коли в тебе зовсім немає сил, і в той час терпіти сильні болі та температурити – дуже важко. Та воно було того варте. Результат, як кажуть, на лице. Мені повернули мого красеня-мужчину! Хоч якась радість в його очах… Ще би нам пережити оцей критичний період, і тоді ми будемо рухатися далі. Будемо вчитися жити з оцим, що маємо, і будемо тішитися, що таки – ЖИВЕМО!».
Автор: з архіву Дубових
«Обручка знову на його пальчику! Я повернула її йому! Дякуємо Русланові Махнію за те, що був весь час поруч і зумів накласти професійно турнікети, чим і врятував Олегові життя! Дякуємо хлопцям-побратимам, які несли його півтора кілометра до машини! Дякуємо Богу, що оця машина поламалася тільки тоді, коли він вже був в надійних руках медиків! Тепер він просто зобов’язаний жити! І ми впораємося! Я впевнена!».
Автор: з архіву Дубових
Нашому Герою Олегові Дубовому потрібні найсучасніші протези. Віримо, світ не без добрих людей. Номер банківської картки Наталії Дубової (дружини) – 5168 7574 1542 9853 ПриватБанк. Заздалегіть уклінно дякуємо всім добродіям.
