Головна Суспільство Міс Українська діаспора відзначила Різдво на Тернопільщині

Міс Українська діаспора відзначила Різдво на Тернопільщині

10288747_831795646841432_4239200584480223123_n-270x300Аж не віриться, що цього року мені випала нагода відсвяткувати Різдво Христове у родинному колі в Україні – у Чорткові. Надовго запам’ятаються і містерія колядок, і святковий стіл, який, так в нас заведено, здається, ще з діда-прадіда, аж вгинався від різних страв і наїдків, пише Золота Пектораль

В США – цикл наших різдвяних свят – це звичайні робочі дні. Перед очима постає картина: офіс, начальник, працівники, зайняті своїми звичними справами.

Ніде правди діти, важко звикнути до способу життя рядового американця – дається взнаки і культурна, і контенентальна, і суспільна відмінність, менталітет. Навіть клімат і вода – все – не такі як у нас.

В США підготовка до Різдва та Нового Року починається відразу після Хелоуіна – 31 жовтня – тоді з’являється багато реклами, в магазинах – різдвяні знижки. Якщо які-небудь будівлі мегаполіса підсвічуються світлами, то з листопада вони вони вже сяють червоними, зеленими і білими кольорами – барвами Різдва.

Ближче до самого дня – 25 грудня – в шопінг-центрах не зникають, а лише розростаються черги. Якщо робочий день у продавця до цього часу тривав 7-10 годин, то перед Різдом він зріс до 14 годин на добу. І для чого це все? Щоб покупці мали змогу придбати різдвяні подарунки для членів сім’ї та друзів. І що найважливіше – бажання зробити покупку перетворюється на якийсь, я б сказала, комплекс. Черги розтягуються далеко перед входом у магазин, тому що приміщення не може помістити нараз велику кількість покупців. Знижки на речі можуть сягати позначки -70 відсотків. Наприклад, якщо за кофтину у звичайний день треба віддати в середньому 25 доларів, то перед Різдвом її можна купити за 8.  Видно неозброєним оком, що шопінг перетворюється на загальнонаціональну лихоманку.

Крім того, якщо прогулятися вулицями міста за місяць до Різдва, то через вікна кожного другого будинку можна побачити ялинку. А вже за тиждень до свята – на кожному кроці: ”Merry Christmas” – щасливого Різдва. Навіть на вулиці від незнайомих людей можна почути ці побажання.

Як у США святкують народження Христа? Цього дня кожен американець за будь-що намагається побачити свою родину. Навіть якщо мама живе в Нью-Йорку – на східному березі, а син – у Сан-Франциско – на західному, то вони обов’язково мають зустрітися.

Жителі Сполучених Штатів турбуються й про інших – слідкують, щоб ніхто не залишався у цей день одиноким. В магазині мене зустріла людина, яка дізнавшись, що моєї сім’ї немає в США, запросила на різдвяне святкування до себе додому.

Ну і звичайно, всі обмінюються подарунками – тими, які придбали під час передріздвяного шопінгу.

Зрозуміло, що Різдво не святкують три дні підряд, як у нас, 26-го числа, всі як один, чимчикують на роботу.

Новий Рік загалом мало чим відрізняється від українського – святкують його у колі друзів, з алкоголем і феєрверками. Але запам’яталася мені одна подія, з якою я би ніколи не стикнулася вдома у новорічну ніч. Опівночі, точніше 00:05 год., я почула звук сирени поліцейської машини. В Україні такий випадок малоймовірний, бо вітчизняні служби швидше за все не в змозі поїхати на виклик через 5 хвилин після бою курантів.

Відгулявши новорічну ніч – цикл зимових свят у США закінчується. Американці, роззявивши рот, слухають розповіді про українські святкування, що тривають цілий січень.

Цьогорічна чиказька зима – почалась з нестерпного холоду, були дні, коли температура повітря опускалася до -30°, зима усе засипала снігом.

Але американці борються з наслідками природних примх з блискавичною швидкістю – дороги посипають речовиною, що роз’їдає сніг, а розтоплену «кашу» швидко  розсувають грейдером. Здивувало, що тротуари довгий час залишалися вкриті сніговим покровом.

Якось я вирішила прогулятися після чергового снігопаду. Для мене, українки, ступати там, де ще неприбраного снігу “по коліна” зовсім не страшно: гадаю, для всіх наших свіввітчизників – звичайна справа протоптувати стежки, де зима залишила своє засніжене покривало. Американці з подивом спостерігали за мною – із салону автобусів, стоячи на автозупинці, на їхніх обличчях легко можна було прочитати запитальний знак. А мені було весело – згадувала Україну, своє дитинство, більше того – ще на краплину більше полюбила Чикаго.

Тротуари тут чомусь не всюди прибирають – люди розчищають їх самостійно. Вдалося мені помітити, що четверо з п’яти людей використовують снігорозчищувальні машини, схожі на газонокосарки, а решта – борються зі стихією лопатами. Згадую, як один з таких трудівників кинув мені вслід: «Дуже дивно, що ходиш пішки в таку погоду». Але мені така прогулянка приносила велике задоволення – мрії несли мене в засніжений Чортків, душа малювала, потай від усіх, різдвяну казку.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here