Верховний Суд України 23 квітня 2025 року поставив крапку у резонансній справі щодо закупівлі Тернопільською міською радою спальних мішків для забезпечення населення у випадку надзвичайних ситуацій.
Рішення суду не лише підтвердило законність дій міської влади, але й фактично визнало попередні звинувачення з боку прокуратури та Держаудитслужби безпідставними.
Ця історія яскраво демонструє техніку “публічної страти” — коли правоохоронні та контролюючі органи, не дочекавшись судових рішень, публічно виносять вирок і формують негативну громадську думку. У листопаді та грудні 2024 року Тернопільська обласна прокуратура розмістила на своєму офіційному сайті повідомлення із гучними заголовками про “неякісні спальні мішки” та “безпідставну виплату понад 12 млн грн з бюджету”, фактично оголосивши підприємця та посадовця міськради винними ще до рішення суду.
Постає логічне запитання: чи буде прокуратура тепер із такою ж гучністю повідомляти про те, що всі попередні звинувачення виявилися безпідставними?
Чи вистачить у правоохоронців совісті вибачитися перед людьми, яких вони публічно ганьбили протягом кількох місяців? Чи далі прокурорські «божки» будуть безкарно «рулити».
Чи вистачить совісті прес-службі прокуратури спростовувати свої публікації?
Чи понесе хтось відповідальність за недостовірні висновки Держаудитслужби, на підставі яких було розпочато кримінальне переслідування?
Рішення Верховного Суду чітко встановило:
Спальні мішки були належної якості та відповідали всім вимогам
Всі сертифікати та протоколи випробувань були дійсними
Жодних доказів нецільового використання бюджетних коштів не було виявлено
Така ситуація викликає обґрунтовані сумніви щодо реальних мотивів дій правоохоронних та контролюючих органів. Чи не була ця справа спробою відвернути увагу від багатомільярдних зловживань у центральних органах влади? Адже саме в цей період голова Держаудитслужби Алла Басалаєва потрапила до бази “Миротворець” через дії, що “послаблювали економіку та оборонні можливості країни у період війни”.
Показово, що подібні “викриття корупції” на місцевому рівні часто супроводжуються бурхливою реакцією певного кола місцевих “активістів”, які одразу ж підхоплюють і розганяють неперевірену інформацію. Хто стоїть за цими узгодженими інформаційними атаками на органи місцевого самоврядування? Хто координує дії між Держаудитслужбою, прокуратурою та “громадськими активістами”?
Тернопільська міська рада має повне моральне право вимагати офіційних вибачень від усіх, хто був причетний до цієї інформаційної кампанії. Верховний Суд України своїм рішенням не просто скасував попередні судові рішення, але й фактично визнав, що вся ця справа була штучно створеною ситуацією, яка завдала суттєвої шкоди репутації органу місцевого самоврядування та конкретних посадових осіб.
В умовах війни особливо неприпустимо, щоб державні органи замість консолідації зусиль вдавалися до репресивних дій проти тих, хто намагається забезпечити безпеку громадян у разі надзвичайних ситуацій. Залишається сподіватися, що цей випадок стане важливим уроком для всіх, хто вважає себе вправі виносити публічні вироки до рішення суду, і призведе до більш відповідального ставлення до публічних заяв з боку державних органів.
В ритме большого города время часто бывает ограничено, но это не причина отказываться от вкусной еды. Фастфуд в Киеве предлагает множество решений где можно покушать, сохраняя баланс между скоростью и качеством.
Быстрое питание уже давно не ассоциируется только с чем-то вредным, став естественной частью разнообразной гастрономической среды. Так, современный фастфуд – это разнообразие концепций, авторские рецепты и новые подходы к знакомым блюдам, которые отражают актуальные вкусы и тенденции. В Киеве можно найти как популярные международные сети, так и развивающиеся украинские проекты.
Топ мест с качественным фастфудом
Киев известен разнообразием заведений быстрого питания, однако есть несколько точек, в которые точно нужно сходить несмотря ни на что.
Burger Farm — мастерская, которая искусно адаптирующая американскую кухню и украинские традиции.
Salateira — это про покушать быстро, вкусно и полезно. Востребованная сеть, предлагает попробовать сытные блюда с возможностью изменить любой ингредиент;
McDonald’s — это популярная во всем мире сеть, которая привлекает любовью к классическим бургерам, хрустящим наггетсам и картошке фри.
Столичные заведения отлично умеют удивлять. Здесь можно найти как традиционную еду и напитки, так и уникальные гастрономические новинки, поэтому каждый легко найдет место, куда сходить.
Кулинарные хитрости быстрого питания
Профессиональные кухни используют предварительную подготовку ингредиентов, что ускоряет сборку блюд, сохраняя их свежесть и вкусовые свойства. Важно поддерживать правильную температуру хранения компонентов, иначе это приведет к ухудшению их качества и даже к риску для здоровья посетителей.
Оптимальная последовательность операций на кухне сокращает время приготовления, обеспечивая слаженную работу персонала. Использование специализированного оборудования позволяет одновременно обеспечивать скорость и стабильность вкуса.
Места с интересными фастфуд-меню
В Киеве многие заведения отошли от привычных стандартов, но продолжают занимать топовые места в рейтинге, предлагая целый спектр разнообразных и оригинальных блюд.
Киевская Перепичка — популярное заведение, которое уже более 40 лет представляет столичный фаст-фуд, предлагая попробовать одно уникальное блюдо;
BAO — первый ресторан современной китайской кухни в Украине, где каждое блюдо создано и интерпретировано Эктором Хименес-Браво для его гостей;
Последняя Баррикада — здесь представлены напитки и блюда, отражающие современную украинскую гастрономию.
Это далеко не все заведения Киева, которые могут удивить быстрым питанием. Город предлагает множество уникальных мест, где быстрый перекус становится настоящим кулинарным удовольствием.
Как выбрать здоровый фастфуд в Киеве
При выборе здорового фастфуда важно внимательно изучать состав блюд. Лучше отдавать предпочтение вариантам с овощами, зеленью и нежирными белками. Для посещения стоит выбирать заведения, где не только высокий рейтинг, но также указана калорийность и используются качественные ингредиенты. Блюда, приготовленные на гриле или на пару, всегда будут более полезными, чем жаренные во фритюре. Такой выбор поможет не только насытиться, но и поддержать посетителям здоровый образ жизни.
Быстрая еда с акцентом на вкусовые качества
Качественный фастфуд сочетает в себе скорость приготовления и насыщенные вкусовые качества. Основное отличие таких блюд — использование свежих ингредиентов и тщательно подобранных рецептов. Точное соблюдение пропорций и правильная обработка продуктов позволяют раскрыть яркий вкус, даже при быстром приготовлении. Гости, решившие посетить такие места, могут быть уверены, что получат не только удобный, но и действительно вкусный перекус.
Другого травня на автодорозі Зборів-Козова, поблизу села Олесино Козівської громади, водій Ford Escort не впорався з керуванням, з’їхав з дороги на узбіччя і після цього врізався у дерево.
У результаті удару травми отримав 5-річний пасажир. Його госпіталізували.
Водій на момент аварії був у стані алкогольного сп’яніння – газоаналізатор “Драгер” показав 0,56 проміле алкоголю в крові, повідомили у поліції краю .
4 травня у Тернопільській області пройшли сильні зливи з грозами, градом і поривчастим вітром. Унаслідок негоди зафіксовано:
підтоплення території приватного домогосподарства в с. Залав’є, Теребовлянська ТГ; підтоплення 15 присадибних ділянок у селах Саранчуки, Слов’ятин і Потутори (Саранчуківська та Бережанська ТГ); відключення електропостачання у трьох населених пунктах Підгаєцької ТГ (с. Сонячне, Мирне, Поплави).
До ліквідації наслідків залучено чергове відділення 12-ї державної пожежно-рятувальної частини: рятувальники здійснили відкачування води з подвір’я приватного будинку в селі Залав’є.
КП «Заліщицький водоканал» (Тернопільська обл) 23 квітня за результатом торгів уклало договір із ТОВ «Спецвогнезахист» на реконструкцію очисних споруд у місті Заліщики на суму 46,10 млн грн. Про це повідомляється в системі «Прозорро», пишуть Наші Гроші
Проєктом передбачено реконструкцію очисних споруд, якими користується близько 9 000 мешканців. За інформацією міського голови Заліщиків, вартість української частини проєкту 1,18 млн євро. Із цієї суми 11% має дофінансувати місцева влада.
Підрядник до вересня 2026 року має виконати загальнобудівельні роботи, монтаж і встановлення технологічного обладнання, систем опалення, вентиляції, водопроводу, каналізації, пусконалагоджувальні роботи тощо.
Договірна ціна є твердою.
Левова частка коштів — понад 20 млн грн, припадає на обладнання та устаткування (тут і далі ціни та суми з ПДВ). Наприклад, тільки на установку «КУБО-400х2» передбачено 15 млн грн. Оцінити обґрунтованість цін неможливо через відсутність відкритих ринкових пропозицій і даних.
Натомість будівельні матеріали у кошторисі мають вищу ціну порівняно з ринковими. Арматурну гарячекатану сталь періодичного профілю, класу А400С, діаметром 12 і 14 мм, заклали по 50 400 грн/т. У Тернополі «Метінвест СМЦ» пропонує таку по 33 700 грн/т, «Стальміра» – по 32 552 грн/т, «Vikant» у Тенополі – 41 760 грн/т, що на 15-35% дешевше.
Суміш бетонну В20 М-250, W6 вписали по 5 040 грн/куб. м. Столична група «Ковальська» пропонує її по 3 240–4 131 грн/куб. м, «Все для ремонту і будівництва» — по 3 835 грн/куб. м, виробники з Тернопільської області без вказання точних характеристик — по однаковій ціні 3 150 грн/куб. м, тобто нижче від 20% до 40%.
Піноблоки товщиною 300 мм заклали по 6 048 грн/куб. м. Магазин «Dci-group» піноблоки реалізує по 2400 — 3534 грн/куб. м, залежно від щільності, «Тривіта» — 3200— 3500 грн/куб.м, «Укргазбетон» — 2 990 грн, «Kirpich.net» — 2 370 грн, що на 40%–60% нижче.
Щити опалубки шириною 300–750 мм і товщиною 25 мм враховано по 1 296 грн/кв. м. На тендерах у Тернопільській області в квітні їх купували 741 грн/кв. м, 720 грн/кв. м та 713 грн/кв. м, тобто майже вполовину дешевше.
Самонесучий ізольований провід AsXSn перерізом 4х70 мм вписали 977 грн/м. У магазинах «Vse-e» він коштує 225,47 грн/м, «АмперОк» — 275 грн/м, «Труб Полімер Груп» — 230,50 грн/м, «Укропровід» — 244,44 грн/м, тобто більш ніж в три рази дешевше.
Ймовірна переплата на перевірених позиціях, за мінімальним обрахунком може складати понад 1,5 млн грн.
«Спецвогнезахист» отримало підряд без конкуренції, оскільки на відкриті торги більше ніхто не прийшов. Вимоги до учасників тендеру були загальними: учасник мав надати довідку про наявність працівників та техніки, не менше одного аналогічного договору на реконструкцію або капремонт, а також фінансову звітність за останні роки.
Кількісних вимог по вартості аналогічних договорів, прив’язки до очікуваної вартості закупівлі, прибутковості, чи розміру річного доходу не встановлювали.
«Спецвогнезахист» за минулий рік вказала дохід 154 тис. грн і збиток 363 тис. грн. За два з останніх чотирьох років підприємство було збитковим, однак формально вимоги щодо фінансової спроможності виконало — просто подало звіт.
На доведення досвіду фірма надала контракт із «Ощадбанком» на капітальний ремонт приміщення в Бердянську на 664 тис. грн, укладений у 2020 році. В документах також зазначено чотирьох працівників: директора, головного інженера (він же інженер з охорони праці), інженера-проєктувальника та виконавця робіт, власні/орендовані техніку й обладнання.
Компанія зареєстрована у 2001 році. Власником є мешканець Дніпра Артур Колесник, керівник — Євгеній Решетинський. До листопада 2024 року була зареєстрована у Запорізькій області, керівником і власником значився Микола Бродовський. Ще раніше часткою володів Олександр Якутін.
В листопаді 2024 року підприємство перереєстрували в Заліщиках. Керівник фірми Євген Решетинський розповів ZAXID.NET, що підприємство повністю переїхало із Запоріжжя на Тернопільщину через відсутність роботи та замовлень і постійні обстріли.
За даними «clarity-project», нинішнє замовлення є найбільшим в історії компанії, яка понад 2,5 роки не брала участі в закупівлях. До цього вона отримувала контракти до 5 млн грн. Загальна сума отриманих підрядів з 2017 року становить 54,75 млн грн.
ТОВ «Спецвогнезахист» повідомило про намір залучити двох субпідрядників: ТОВ «Комфорт-Еко» (Алла та Віктор Омельчуки) та ТОВ «Транс КР» (Микола Баржашов).
ТОВ «Комфорт-Еко» фігурує у кримінальному провадженні, щодо фактів службового підроблення та привласнення бюджетних коштів в особливо великих розмірах. Йдеться про будівництво третьої черги полігону твердих побутових відходів у місті Володимир-Волинський. За даними слідства, у 2018 році підприємство, надало недостовірні акти з завищеними характеристиками геомембрани. На підставі цих документів державне казначейство перерахувало фірмі понад 3,7 млн грн, з яких понад 2 млн грн, за версією правоохоронців, були привласнені. Директору повідомили про підозру. Судовий розгляд справи триває, остання відкрита ухвала датована червнем 2024 року.
Як писала «Сила Правди», директору комунального підприємства «Полігон» також оголосили підозру, однак у серпні 2020 року він помер.
КП «Заліщицький водоканал» очолює Адам Хом’як. Заліщицьку міську раду — Іван Дрозд.
Найменування товару, од. виміру
Кількість, од.
Сума, грн із ПДВ
Кошторисна ціна, грн/од. із ПДВ
Ринкова ціна, грн/од. із ПДВ
Ймовірна переплата, грн із ПДВ
Гарячекатана арматурна сталь періодичного профілю, клас А400С, діаметр 12 та 14 мм (т)
Трагічна звістка надійшла в село Розгадів ,Кальнянського старостинського округу , Зборівської громади. Невблаганна смерть забрала молоде життя військового Стефанишина Павла Володимировича 2004 року народження. Йому було лише 21 рік.
Під час виконання бойового завдання , вірний військовій присязі , виявивши стійкість і мужність , стрілець-снайпер загинув 02.05.2025 року в районі Часового Яру, Донецької області . У захисника залишилися , батько який несе службу в ЗСУ , мати , два брати , сестра , племінники. Вічна пам”ять Герою , щирі співчуття рідним. Зустріч тіла Героя 06.05.2025 року біля 15 год.
Завершується польовий етап дослідження у межах українсько-польської експедиції на території колишнього села Пужники на Тернопільщині.
Про це розповів у прямому ефірі телемарафону «Єдині новини» заступник Міністра культури та стратегічних комунікацій України з питань європейської інтеграції Андрій Наджос, зазначає міністерство культури та стратегічних комунікацій України.
За його словами, орієнтовно за два тижні всі роботи на місці будуть завершені. Наступним кроком є відбір генетичного матеріалу науковцями для подальшого порівняльного аналізу ДНК.
Нагадаємо, ексгумація тіл місцевих жителів, які загинули у 1945 році, розпочалася у Пужниках 24 квітня 2025 року. Їх вбила радянська влада, знищуючи село у 1949 році.
На місці експедиції спільно працюють працюють польські та українські дослідники.
«Станом на сьогодні, віднайдено останки понад 30 осіб. Ексгумовано більше 20 осіб. Крім того, було виявлено і вилучено досить значну кількість артефактів: ґудзиків, черевиків, монет, хрестиків. Остаточне число можна буде встановити лише після вилучення усіх останків та проведення антропологічних досліджень. Наразі спільна експедиція працює дуже чітко та злагоджено», — зазначив Андрій Наджос.
Він також підкреслив, що Україна та Польща домовилися про те, що перепоховання останків відбудеться на кладовищі на території села Пужники.
Окрему увагу сторони приділяють підготовці звітів за результатами ексгумацій. Як повідомив заступник Міністра, ведуться перемовини щодо створення єдиного звіту.
«Ця історія може стати новітньою сторінкою у спільному трактуванні минулого. Ми шукаємо те, що нас об’єднує, а не те, що роз’єднує. Наше доброзичливе ставлення мотивує польських партнерів допомагати нам в проведенні пошукових робіт на території Польщі», — додав Андрій Наджос.
Додамо, що сьогодні територія знищеного села Пужники розташовується у Коропецькій громаді на Монастирищині.
28-річний Дмитро Галюк із села Бариш на Тернопільщині пробув у російському полоні майже три роки. Він — морський піхотинець, разом із побратимами до останнього тримали оборону на металургійному комбінаті Ілліча в Маріуполі. Коли не залишилося зброї — отримали наказ виходити у полон. 1072 дні за звільнення Дмитра боролася його сім’я — дружина, матір та п’ятирічна донька.
16 квітня морпіха зустріли в рідному селі Бариш Бучацької громади. Історію воїна розповіло“Суспільне Тернопіль”.
“Він виріс у цій хаті. Як вернувся, то йшов сюди, бо ми всі тут жили, поки нової хати не було. Він прийшов, цілував пороги. Сказав: “Я тут виріс і я йду сюди”.
Вдома на Дмитра чекала сім’я — дружина з донькою, мама та бабуся. Востаннє, розповів Дмитро, бачив свою донечку по відеозв’язку 12 квітня 2022 року, в день виходу в полон. Тоді Софійці було 2 роки.
“Я з дружиною говорю, вона плаче, я кажу: “Все, Кать, мабуть ми потрапляємо в полон, бо іншого виходу немає”. Вона каже: “Я йду розбуджу дитину”. Я кажу: “Та чого будеш її будити, хай спить”. Вона: “Ні, я розбуджу”. Вона розбудила, доця прокинулася, щось розмовляє, мудрує, сміється. Вона не знала, що відбувається”.
За словами Дмитра, під час останньої ротації не хотілося покидати дім.
“Дуже важко мені було того разу їхати з дому, я розвертаюся, і дивлюся — бабця голову схилила і вушком хустини витирає очі. Я зрозумів, що бабця плаче. Для мене це було шоком. Як? Вона ж ніколи не плакала та й могла б вже звикнути за стільки років, стільки ротацій у мене було. А цей раз вона заплакала”.
Дмитро Галюк — професійний військовий. Навчався в коледжі на базі Національної академії сухопутних військ, опісля чоловіка направили в 36-ту бригаду морської піхоти, служив у Миколаєві. З 2017 року в морпіха розпочалися бойові виїзди в зону АТО.
Повномасштабне вторгнення росіян Дмитро зустрічав у Маріуполі. Там на металургійному комбінаті Ілліча разом із побратимами до останнього тримали оборону. У квітні 36-та бригада морської піхоти опинилася в потрійному кільці, Дмитро розповів, зрозуміли, що прорватися не вдасться.
“Була доповідь, що немає ні боєприпасів, ні техніки, ні озброєння, була тільки стрілецька зброя. Нема чим оборонятися й командування дало наказ виходити в полон. 12 квітня о 23:45 ночі прийшла черга нашого підрозділу виходити в полон. Ми вийшли, нас зустріли російські військові, вишикували в колону по 4 людини й почали запитувати: “Хто 36-та бригада?”. Ми сказали, що це ми й почули у відповідь: “Вы достойно сражались”, — розповів Дмитро Галюк.
Далі, за словами морпіха, українських військових КАМАЗами повезли в Сартану Донецької області. Там їх добу утримували на фермі. Потім — Оленівка. Під’їжджаючи до Оленівського СІЗО, розповів військовий, чули крики українських військових.
“Ми зрозуміли, що зараз буде “прийомка”. Ми почали виходити з автобусів і нас почали питати звання, посаду, підрозділ. Прийшла моя черга. Я кажу: “Старший сержант, головний сержант взводу радіаційного, хімічного та біологічного захисту “. А вони кажуть: “Это ты по нам фосфором стрелял?”. І почали кричати до своїх: “Принимай химаря”. Зробили живий коридор, десь близько 12 людей, і через нього треба було перебігати. Вони били ременями, пряжками, палицями. Пробігли, присіли, руки за голову й чекали, поки приймуть інших хлопців”.
Росіяни роздягали бійців і шукали татуювання, розповів морпіх. За патріотичні — били.
“У мене козак на руці, герб і напис: “Козацькому роду нема переводу”. Бойовик, який мене оглядав, нічого не говорив за татуювання, бо сказав, що я його земляк, бо він теж із Тернополя. “Як земляк?” – запитую. А він каже: “Ну я тоже с Тернополя, видиш как получилось”. Я був шокований. Стояв ще один бойовик, худий такий, і хотів мене вдарити, але не попав по мені. І цей сказав: “Не трогай его, я его оглядываю”. Він мене оглянув і відпустив. Не знаю, що сприяло тому, що мене просто не побили”.
“Якщо за 9 днів я літр води випив, це було би добре. Спали на підлозі, там ні вікон, ні дверей не було”.
19 квітня Дмитра разом з іншими військовополоненими українцями привезли на військовий аеродром у Таганрозі. Спочатку, каже морпіх, з’явилася надія, що їх обміняють. Але коли літак приземлився, зрозуміли, що обміну не буде. Військових посадили в автозаки та повезли до тюрми в Костромській області РФ.
“Почали бити по ребрах, по голові, по руках, по ногах, по гомілках, по всьому почали бити. Електричним струмом били. Брали дерев’яні молотки, кийки такі, також били по ногах, забивали м’язи. Хвилин 20 кожну камеру так тримали, побили-побили, завели в камеру.
“Поняли, куда вы попали или закрепить?” Ми чули про прийомку, думали, може раз, два, завжди так не буде, але так продовжувалося, я був без двох тижні 3 роки в полоні, то 2022-23 рік так було кожен ранок і кожен вечір”.
У камерах бійцям не дозволяли розмовляти між собою та довго сидіти.
“Спочатку ми стояли 50 хвилин, 10 хвилин сиділи. Потім почали дуже пухнути ноги, набрякали, синіли, почався варикоз, ми вже не могли ходити. Тоді вони давали 30 хвилин стояти, 30 сидіти”.
Найважчим, пригадує Дмитро, був період з 30 липня по 27 серпня 2022 року. Тоді в тюрму приїжджав спецназ із Кіровської області.
“Я не знаю, як ми вижили біля них. Електрошокери вони на нас просто розряджали. От притулив цей шокер і тримає, що аж форма починає плавитися, майка вся в дірочках, шкіра випалювалася. Коли в камеру забігали, був запах паленого м’яса”.
“Палицями били, заставляли нас вилазити товаришу на спину, обнімати його руками, брали дерев’яну киянку і били по сідницях, відбивали сідничний м’яз. Ягодиці були як сливки, такі сині. Ноги постійно сині були, побиті, й через те, що довго стояли, це все синє переходило на низ, набрякало й ходити не могли. Єдине, що коли сильно поб’ють, ти вже лежиш на ліжку й думаєш: “Добре, що цей день пережив”, а там може колись і той обмін буде. Лежиш, тебе трясе, тіло все синє. Але коли організм так відчував це все, то принаймні можна було виспатися, бо спав, як вбитий, бо була температура. Лежиш і думаєш: “Хоч би зранку вже били по інших місцях, а не по тих самих, бо не знаю, як витримати цей біль”.
Приставили пістолет до головий й сказали: “Вы приговариваетесь к разстрелу” Побитих полонених приїжджі спецназівці виснажували й фізичними вправами, розповів морпіх.
“Присісти могли й по тисячу разів, й по дві тисячі. Це попри те, що вони чергували вправи. До прикладу, присів 500 разів і віджався 70, потім стоїш на кулаках і піднімаєш ноги до грудей. Коли ми ці вправи виконували, то вперше почули фразу: “Что, “люди из стали”, немножечко устали?”. Ми не знали до чого тут люди зі сталі. Потім вже нам інші хлопці, які потрапили в полон, розказали, що так називають бійців, які обороняли Маріуполь. Ми спочатку казали: “Так точно, гражданин начальник”. А вони: “Так сейчас подзарядим” і почали бити шокером. Були такі моменти, що я 480 разів присів, це все супроводжувалося постійним побиттям руками та ногами, били по ребрах, я присів 480 раз, просто впав і думаю: “Бийте, робіть, що хочете, я вже не можу встати”.
На допити бійців викликали по одному, розповідає Дмитро. Каже, катували та заставляли підписувати зізнання у вбивствах цивільних маріупольців.
“Мішок на голову, завели в бібліотеку, поставили на коліна, руки ззаду.
— Какое у вас в Украине приветствие?
— Гражданин начальник, может не надо?
— Говори!
— Слава Україні!
— А ответ?
— Героям Слава!
Це їх розізлило, що я так зразу впевнено сказав. Почали бити по нирках, по спині. Казали: “Каким героям? Где у вас там герои нашлись?”. Приставляють мені до голови якийсь предмет, я так зрозумів, що це пістолет чи автомат. І кажуть: “За совершенные преступления в городе Мариуполь вы приговариваетесь к разстрелу” . Я так стою і думаю: “Що ви прямо у бібліотеці розстрілюєте?”. Але хто його знає. Я не повірив, але мандраж був. Потримав пістолет, штовхнув і почали сміятися, я видихнув. Дали листочок і сказали підписати, що я готовий співпрацювати з міністерством внутрішніх справ Росії”.
Дмитро каже, через пережите в полоні не може спокійно спати, травми спричинили тремор тіла, а бряжчання ключів досі викликає страх.
“Коли чую, як десь дзвенять ключі чи звук електрошокера, аж така злість бере. Бо там все це чулося й ти нічого не міг зробити, бо вони б тебе просто вбили. Відкриваються двері на коридор, йдуть по коридору, чуємо — йде спецназ, йдуть співроітники СІЗО, починають чиркати електрошоком, все — йдуть по когось, зараз буде допит. У Маріуполі не було так страшно, як було в полоні. У Маріуполі вже звик, змирився з тим, що все може бути. Я там знав свою роботу, знав, чим займаюся. В мене була зброя, бронежилет. Єдине, що трішечки мені заважало в Маріуполі — усвідомлення того, що я тут, а моя сім’я далеко, а б’ють по всій Україні, а я нічим не можу допомогти, бо я мушу бути тут”.
Те, що Дмитро в полоні, сім’ї підтвердили представники Товариства Червоного Хреста, розповіла дружина морпіха Катерина.
“Ті хлопці, які виходили й звільнялися з полону, то ми шукали, дзвонили, писали, щоб хоч трішечки інформації дізнатися. Ми не знали де він, що він, який у нього стан здоров’я, взагалі нічого не знали”.
А в серпні рідні отримали першого листа. Бійців, каже Дмитро, змушували писати їх російською мовою та розповідати, що вони живуть у хороших умовах. До Дмитра листи з дому доходили не завжди, проте Катерина продовжувала їх писати. У конверти ставила фотографії з донькою, іконки, а також малюнки Софії. Пригадує, був період, коли про життя чоловіка взагалі нічого не знали.
Катерина розповідає, не втрачали надії й боролися за Дмитра. Спочатку робили це без розголосу — зустрічалися з представниками Координаційного штабу, Червоного Хреста, СБУ, уповноваженим ВР з прав людини. А з 2023 року разом з донькою та матір’ю почали виходили на акції в підтримку полонених. На них їздили як до Тернополя, так до Івано-Франківська та Києва.
“Кожен обмін ми бачили, що немає наших людей. Немає тих, хто потрапив у полон найпершими. Повертали нацгвардію, прикордонників, але морпіхів та “азовців” немає і все. Ми попіднімалися всі, почалися акції на Майдані Незалежності, потім акції біля Червоного Хреста, Координаційного штабу, Офісу Президента. Цей період життя — це постійні звернення, постійні зустрічі. Ти постійно в активному русі, немає секунди, щоб не думати про те, як його звідти можна витягнути. Доньку запитали на акції, чи розуміє вона, чому їздить на них. Вона сказала: “Так, бо я хочу повернути тата додому”. І від того часу до періоду, коли його не повернули, вона була зі мною. І жара, і холод, і дощ — дитина стояла, десь капризувала, але стояла до кінця”.
“Приходить обмін, його нема — і тебе нема. Ти береш себе в руки, ти береш дитину в руки. Після кожного обміну вона стояла і казала: “Мамо, а що сьогодні не наш?”. Кажу: “Ні”. А вона: “Ну коли тато повернеться?”. Я не мала що відповісти. Куди б ми не йшли, чи не їхали, вона всюди шукала тата, хотіла до тата. Питала, чому інші ходять з татом, чому тато забирає з садочка, а наш тато ні. Питала: “Наш тато мене не любить?”. Її запитання були найболючішими. Я собі так казала: “Якщо він не прийшов у цьому обміні, значить, я мало роблю”. Я винила себе. Значить я недороблюю щось, значить роблю не все, значить треба більше. І я себе загружала повністю”.
Чекала кожного обміну й матір Дмитра Олександра Галюк. Жінка розповіла, покинула роботу й присвятила себе боротьбі за звільнення сина.
“Для мене життя втратило сенс. Я просто жила ним. Перший рік я просто здалася, в мене було погане здоров’я, але дочка сказала: “Якщо Дмитро повернеться, а з вами щось станеться — він не переживе, бо це через нього”. І я себе взяла в руки”.
Рідні таки дочекалися обміну, де серед звільнених був і Дмитро. 19 березня цього року Росія повернула 175 українських бійців. 20 березня Катерина разом з донькою та матір’ю Дмитра приїхали з ним на зустріч.
Бабуся морпіха Марія Двуліт розповідає, перед обміном побачила сон із Дмитром. У ньому онук сказав, що повертається додому.
“Відчувала, що народився 2 раз. Важко було весь час, коли його не було. А тепер як приїхав, друге народження вийшло. Він онук, але мені як син. Навіть так було, що вони мене кликали не баба, а мама”.
“Мені допомагає моя родина, друзі, мої знайомі, сусіди. Найбільше мене тривожить те, що досі мої побратими та друзі знаходяться у полоні. Ми намагатимемося їм допомогти, витягнути їх звідти, будемо їздити на акції в підтримку полонених”.
“Буду продовжувати лікування і я думаю, що все буде нормально. За цих декілька днів я більше привикаю до людей, можу нормально спілкуватися, фізично тіло витримало, дякувати Богу. Я дуже дякую всім, хто мене підтримував. Я думаю, що все буде добре”.
“Покинув цей світ як Герой, чий подвиг назавжди буде вписано в історію наш земляк Соловей Максим Олегович. Воїн загинув 1 травня мужньо виконувавши військовий обовʼязок, в бою за Україну на Донеччині.
Співчуваємо рідним, друзям, усім близьким Героя! Вічна та світла памʼять захиснику України!” – йдеться у повідомленні.
підтоплення території приватного домогосподарства в с. Залав’є, Теребовлянська ТГ;
