…Хоч і був понеділок, у Городниці (Гусятинского району) святкували: адже 21 листопада Михайло на білому коні приїхав! Під вечір сусіди кликнули і Михайла Кримця посвяткувати. Було ще тепло як для пізньої осені, тож чоловіки розташувались на вулиці за столом біля криниці господи Кримців.
У селі цього вже немолодого чоловіка поважали. Потрібна допомога? Він не чекав, коли покличуть, а йшов сам. Майже 40 років пропрацював водієм, об’їздив, певно, весь Союз – від Уралу до Байкалу, потрапляв у різні ситуації, та не в аварії. Пережив багато, разом з тим набув неабиякого досвіду і вміння. Може, ще б і далі «баранку» крутив, але у нього виявили злоякісну пухлину, довго лікувався, переніс не одну операцію, та коли почав видужувати, з дружиною вирішили: досить гроші заробляти, час вдома онучат бавити. Тим більше, що роботи і в селі вистачало. Отож Михайло Степанович купив тракторець, обробляв свою ділянку, а коли просили, то орав землю й односельцям. Саме про роботу та майбутній врожай сиділи й гомоніли господарі.
Село зробило з хлопця вовченя
Аж раптом неподалік зупинилося таксі і з автівки вийшов, трохи похитуючись, син тітки Марії. У Городниці про нього говорили мало і все недобре. Понад 30 років тому його мати з вітчимом переїхали на Тернопільщину з Туркменістану. І хоча хлопчина був українцем, у рисах обличчя мав щось східне, відтак гострі на язик місцеві дітлахи одразу охрестили його «чурбаном», «чуркою» та «чучмеком». Хлопчина не стримувався, кидався з кулаками, відтак не раз був битим. Він став відлюдькуватим, озлобився, мов те вовченя. Згодом у суді зізнається, що отримана у дитинстві травма на все життя скалічила психіку.
Не склались у нього стосунки і з вітчимом. На відміну від пасинка, чоловіка у селі поважали за працьовитість, урівноважений характер. Одного разу, коли він ремонтував колгоспний трактор, хлопчина тихенько підкрався ззаду і замахнувся над головою гайковим ключем. На щастя, промахнувся. Але і цього вистачило, щоб дядько злякався і невдовзі кудись виїхав, покинувши дружину та рідну дочку, народжену вже тут, в Україні.
Декілька років після школи Андрій таки потрапив за грати – у сусідньому селі побив сторожа та обікрав магазин. Коли вийшов із тюрми, довго не думав, зібрався за кордон на заробітки. Однак «прославився» й там. Подейкували, що десь на Кіпрі вбив хлопця з Івано-Франківщини і потрапив за грати. Відбувши покарання, повернувся додому, але в селі біля старенької матері довго всидіти не зміг і знову десь зник. Час від часу приїжджав додому, гостював з тиждень і знову зникав – ані грошей, ані допомоги пенсіонерка від нього не бачила. Зрештою, хіба це потрібно нашим матерям? Доброго слова, щирого вітання, скромного дарунку їм вистачить, аби довгими вечорами молитись за здоров’я своїх діточок.
«Пустив кров» за соляру
Отож приблизно о пів на десяту вечора минулого року Андрій приїхав до матері. Проте, розрахувавшись із таксистом, не поспішив до рідної оселі, а попрямував до сусідів. Зі слів одного з очевидців, добродія Б., молодик здаля наказав налити йому горілки.
– Нема вже, все випили, – відказало товариство.
– Я вас усіх навчу! Я наведу тут порядок !» – щосили гримнув кулаком по столу непрошений гість.
– Та заспокойся», – встав із-за столу високий, кремезний Б. і злегка штовхнув задиркуватого чолов’ягу. Той не втримався на ногах і під загальний сміх сусідів упав, із кишені випало щось важке. Б. нахилився і підняв молоток. Сміх враз стих.
– Ти завжди так у гості йдеш?» – звернувся до Андрія.
– А що він за такий город 10 літрів солярки взяв?!» – вибухнув молодик та спробував сховати молоток, але Б. закинув його на сусідський город.
Совісний Михайло Степанович наздогнав його та почав спокійно пояснювати, що саме стільки солярки потрібно, аби зорати город матері Андрія. Той трохи посперечався, намагався довести своє, але невисокий на зріст сивий сусід відповів, дивлячись рецидивісту в очі:
– Невже ти думаєш, що я нажився на твоїй матері? Моя дружина їй молоко постійно приносить, усім, що є смачного в нас, її пригощає. Ми ж сусіди, а ти ганьбиш мене на все село», – гірко зітхнув пенсіонер і пішов до товариства. Андрій щось забурмотів йому вслід і, ніби заспокоївшись, повернув до власної домівки.
Сусіди ще трохи посиділи та почали розходитись, наостанок заспівавши дядькові Михайлу «Многая літа». Ніхто навіть не міг собі уявити, що пару годин потому цього невисокого, худорлявого чоловіка знайдуть у калюжі крові мертвим, та ще й напівголим. Судові медексперти нарахують на тілі потерпілого більше півсотні ударів, причому половину з них вбивця завдавав по голові. У нього було поламано ребра, відбито всі внутрішні органи, що спричинило масивну внутрішню кровотечу і швидку смерть потерпілого. Експерт підкреслив: травми було настільки важкими, що врятувати Михайла Кривця було не можливо, зауважила старший прокурор відділу прокуратури Тернопільської області Наталя Сеник.
Вбив – і в бар за горілкою
Злочинця знайшли на сусідній вулиці. Андрій пиячив зі своїм найкращим другом та хвалився, що «станцював на Кримцеві». І демонстрував забризкані кров’ю кросівки та розповідав, як вбивав старшу за себе на 26 років людину.
Він не здивувався появі міліції, власну провину не заперечував, але наполягав: вбивати старого Михайла не збирався, просто був п’яним, от, мовляв, і сталася трагедія.
Його слова заперечили працівники місцевого бару. Виявилось, «станцювавши на Кримцеві» (як заявив Андрій офіціантці), він прийшов сюди хвалитися про скоєне, а потім купив пляшку оковитої та почалапав до «колеги», де і був затриманий міліцією.
Позбиткувався навіть після смерті
Майже рік Гусятинський районний суд розглядав цю справу. Було проведено десятки експертиз. Зрештою суд встановив, що насправді того вечора Андрій Козак не пішов додому, а сховався за причеп трактора неподалік столика, де сиділо товариство. Почекавши, коли чоловіки розійшлись, на безлюдній вулиці підстеріг дядька Михайла, найстаршого і найслабшого серед усіх, та знову дорікнув: чому так багато взяв з матері за зорані 0,25 га поля? У відповідь потерпілий ніби облаяв його та ще й обізвав «чуркою». Тут дитячі образи гіркою хвилею нахлинули, мовляв, на нього, і рецидивіст вдарив кулаком пенсіонера в обличчя. Той впав, Козак же почав бити, аж поки не втомився. Потому схопив за куртку, потягнув по вулиці та кинув, закривавленого, у подертому одязі, неподалік власної домівки. Причому сорочку спеціально натягнув на обличчя і так лишив лежати замордовану жертву напівголу серед вулиці, на сміх людям.
Побачивши закривавленого, забитого чоловіка, дружина знепритомніла і отямилась вже у реанімації.
«Я боюсь Козака, хоча він і під вартою, – зізналась дружина вбитого, пані Зінаїда Кримець.
На початку серпня ц. р. суддя Гусятинського районного суду виніс вирок, визнавши обвинуваченого Андрія Козака винним у навмисному вбивстві, та засудив до 10 років позбавлення волі.
Однак дружині потерпілого жодного разу не висловив співчуття і вибачення не попросив, як і не запропонував хоча би грошима матеріально компенсувати біль та гіркоту втрати. Як виправдання, вбивця неодноразово підкреслював, що з дитинства хворіє на епілепсію, перебуває на обліку в Тернопільській обласній психлікарні, от і того разу стались провали в пам’яті. Та зважаючи, що судмедекспертиза визнала обвинуваченого осудним, у нього амнезія совісті, а не пам’яті.
Минулого тижня апеляційний суд Тернопільської області відправив кримінальну справу на додаткове розслідування у районну прокуратуру Гусятинського району.
… «Напередодні трагедії чоловікові наснилась моя покійна мама, – пригадала віщий сон Зінаїда Іванівна. – Ніби на нашому подвір’ї так велелюдно, а вона ходить поміж усіх і когось шукає. Ми подумали, що мого батька, але вона відповіла: «Я хочу, щоб мене Михайло вивів». Тепер уже точно Михайло виведе її», – стиха витирає сльози згорьована жінка.
Валерія Нечаєва (“Номер один”)
