У селі Товстенькому Колиндянської громади, що на Чортківщині, попрощалися із загиблим у російсько-українській війні бійцем Бесядою Володимиром, пише chortkiv.city
У полуденну пору 12 вересня все Товстеньке хоронило молодого воїна. Ревний плач рідних, друзів, сільчан, як гострим лезом ножа, обтинав теплі сонячні промені…
Не спадає траурна пелена з нашого краю, не відпускає біль від втрати мужніх синів українського народу… Янголом-охоронцем вступив до Небесного легіону ще один воїн – Бесяда Володимир. Йому назавжди – 29!
На початку повномасштабного вторгнення ворога в Україну вступив Володимир у ряди ЗСУ, воював у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти ім. контр-адмірала Михайла Остроградського. Шквальний обстріл московитів обірвав молоде життя воїна Володимира 7 вересня 2023 року поблизу Мар’їнки, що на Донеччині.
«У день, коли ми віддаємо празник Різдва Пресвятої Богородиці і входитимемо до підготування величного свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього, – мовляв отець Володимир Заболотний, протосинкел Бучацької єпархії УГКЦ, митрофорний протоієрей, – у кожній нашій церкві буде винесений хрест – як символ спасіння й страждання Господа нашого Ісуса Христа, вічно живий символ безконечної Божої любови до нас, грішних. Той хрест у сьогоденні ми так часто бачимо на порогах наших сіл, містечок…
Тут, біля труни з тілом захисника нашого, ми маємо усвідомити й побачити: ось як виглядає любов – любов до землі рідної, до батьків, дружини, дітей. Саме так виглядає вершина любові, коли задля своєї землі, на якій тобі дав життя Господь Бог, коли задля кожного з нас, перестають битися серця Героїв. Володимир у чині любові до нас віддав найдорожче – життя. Кожен із наших захисників розумів і розуміє, чому він там є – на війні, в бою; розуміє, що кожної митті його життя в небезпеці; розуміє, що щастя може бути там – в шанці, криївці, в болоті, в холоді чи спеці, в голоді, бо саме там він – потрібен. Щастя не там, де є купа грошей і прекрасне місце відпочинку, це – обманливе щастя! Дух любові до України – це і є щастя кожного, хто стоїть на захисті рідної землі. Прощаючи воїна-Героя Володимира, ми дякуємо йому за любов до Батьківщини, за наше світле майбутнє. А ми у пам’ять наших Героїв повинні прикласти максимум зусиль, аби не змарнувати свого життя, щоби смерть кожного загиблого воїна була немарною»…
Обірване життя… Не натішився молодий батько синочком і донечкою, яка цьогоріч пішла у перший клас. Відтепер білокрилим янголом споглядатиме Володимир, як ростимуть його дітки-пташенята… Зраненою лебідкою припадала до труни дружина Володимира, цілувала холодні вуста коханого; ніжно гладила по голівоньці свого синочка мати… Востаннє…
І знову крають серце звуки військового духового оркестру, і знову пронизує все тіло тужлива «Плине кача»… Підхоплює на свої крила вільний вітер жовто-блакитне знамено під потрійний залп зброї на честь і славу воїна-захисника, і здіймається над кладовищем український Славень…
Спочивай з Богом, Герою! Вічна пам’ять!
