Дивовижні замкові руїни, що нагадують корабель, який пливе, збереглися в Тернопільській області в селі Сидорів. Височіють вони на високому пагорбі, що омивається з трьох сторін притокою річки Збруч. Сидорівський замок – один з найменш відомих замків Поділля та Галичини, проте його славній історії та неймовірним легендам може позаздрити не один європейський замок. Ну а подорожуючий завдяки торговій марці “Тернопільське” має змогу побачити замок прямо зараз.
Замок роду Калинова
Зведено замок було в XVII столітті з пісковика і вапняку як сімейну резиденцію гетьмана Калиновського. Будова мала сім веж і витягнуту з півночі на південь форму, завдяки чому і нагадує корабель. Довжина фортеці сягала 178 метрів, а ширина складала всього 30 метрів.
Родинні чвари і скарби
Як кажуть легенди, які досі мешканці Сидора передають з уст в уста, колись від замку до Збруча вів підземний хід і був він настільки великим, що козаки водили через нього коней на водопій. За легендою, колись у замку зберігалися незліченні скарби.
Там, ніби, зберігався родинний скарб роду Калиновських. А щоб зрозуміти об’єм багатства, варто послухати одну з легенд Сидорівського замку.
У власника замку було дві доньки. Одна вийшла заміж за шляхтича з крутою вдачею, який міг навіть убити кривдника. А іншу дочку, казали, викрав і взяв собі за жінку проти волі її батьків Адам Калиновський. Двоє молодих шляхтичів ненавиділи один одного. Отож, після смерті власника замку, перший з крутою вдачею, потайки вивіз із замку усе багатство – злато-срібло, величезну кількість хутра, одежі, старі клейноди. Переказують, що люди бачили, як із Сидорівського замку вирушили тоді 200 навантажених добром возів, за якими йшли коні, череди корів, отари овець. І що найважливіше рушила й легендарна золота карета Калиновських. Вже згодом Адам Калиновський все це добро у сутичці зі шляхтичем повернув і заховав у підземних ходах Сидорівського замку. Досі багато хто намагався знайти в підземному ході золоту карету.
Чудо на Збручі – перемога Армії УНР над комуністами
Замок також відомий боєм під Сидоровом, про яких чомусь забули українські історики. Хоча сучасники назвали бій під Сидорівським замком – чудом на Збручі, за аналогією з чудом на Віслі, коли польського-українські війська зупинили наступ “червоних” на Польщу.
На початку 1920 року північний польський фронт потопав у крові – тут Червона Армія розвинула сильний наступ, який примусив польські та українські війська (які тоді воювали як союзники) відійти на лінію ріки Вісла. Запеклі бої точилися вже в околицях Варшави.
У той самий час червоний командувач Будьонний намагався прорвати фронт аби пробитися у напрямку Львова. Ворог уперто форсував Збруч біля українських бойових позицій, але армія УНР стримувала його за всіма напрямками. Особливо вдалим для українських військ була Сидорівська битва.
У результаті цієї вміло організованої за лічені години операції, 25 липня 1920 році окрема кінна дивізія під керівництвом полковника Івана Омеляновича-Павленка вщент розгромила бригаду червоної кінноти та два полки піхоти 123-ї пішої бригади. Було захоплено 34 кулемети, 3 польові гармати, коні й усе військове майно червоних та 11 санітарних возів з медикаментами. В той же час у цьому бою окрема кінна дивізія втратила 2 козаків убитими, поранено 33 козаків і 3 старшин.
Про цей знаменитий бій, командир Залізної дивізії УНР, генерал Олександр Удовиченко у книзі «Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921» написав: «Пам’ятаймо про Сидорівську битву, пам’ятаймо про звитягу українського війська і плекаймо пам’ять про загиблих борців за волю й незалежність України!».
Тож до Сидорова варто приїхати хоча б раз, щоб побачити цю цікаву місцину. Відрити щось нове. Відкрити Тернопілля разом з “Тернопільським”.
Тарас Тернопільський