Якщо церква благословляє на вбивства, тортури, зґвалтування і розруху, то це не Божа церква. А саме так вчинив патріарх російської православної церкви кіріл і навіть подарував ікону командувачу росгвардії золотову, щоб «оберігала в боях».
Командувач орків пообіцяв завоювати Україну. Кіріл єхидно посміхнувся. У тій посмішці було щось диявольське… І коли увесь світ жахнувся від звірств російської армії, кіріл зовсім не перейнявся болем і стражданнями «православних братьєв», а заповзявся виправдовувати агресію росії. Ось кілька цитат цього безбожного церковника, а насправді — запеклого агента ФСБ із мирським прізвищем гундяєв:
«Україна вісім років намагається знищити Донбас і провести там гей-паради, не можемо допустити цей гріх». «Думаю, що не може бути у наших (російських — авт.) військовослужбовців жодних сумнівів у тому, що вони обрали дуже правильний шлях у своєму житті».
«Ми ні з ким не хотіли воювати, росія ніколи на ні кого не нападала…»
Несусвітня брехня! Але хіба така позиція є відкриттям для когось?
Кіріл давно служить путіну і його диктаторській системі. Російська церква, до якої належить УПЦ МП, давно скомпрометувала себе як ручна структура ФСБ.
кіріл благословить вбивати українців. Страшні воєнні події в Україні фактично стали початком кінця російської церкви на наших теренах. Адже як так може бути, що світ запроваджує санкції проти росії, патріарха кіріла включено в новий пакет санкцій ЄС як «відповідального за військові злочини в Україні», українці намагаються відмежуватися від усього, що нагадує про вбивць, — знімають пам’ятники російським діячам, перейменовують вулиці, відмовляються від російської мови, а тим часом в Україні спокійно продовжують діяти церкви московського патріархату? На патріотичній Тернопільщині і далі доволі комфортно почувається форпост «русского міра» — Свято-Успенська Почаївська лавра. Росія перш ніж захопити наші землі, захопила своєю брехливою пропагандою мізки і душі багатьох українців. Церква — потужне знаряддя в руках путіна. Як можемо спокійно споглядати все це?! Адекватна частина духовенства і миряни УПЦ МП сильно відчули на собі війну, розв’язану московитами. Численні поруйнування храмів в областях, де тривають бойові дії, вбивства і мародерства мирного населення спонукали на відхід від московської церкви. 27 травня в Києві відбувся собор УПЦ МП, під час якого було оголошено про незалежність від москви через внесення кардинальних змін до статуту церкви. Але насправді УПЦ МП і надалі залишається у структурі московської церкви, у прийнятій заяві не було навіть засуджено дії кіріла, а лише тихенько висловлено про незгоду з його позицією. Канонічного виходу УПЦ МП з «лона» російської церкви фактично нема: не можуть проголосити себе автокефалією, бо в Україні вже є автокефальна православна церква — ПЦУ, визнана Константинополем, а приєднатись до ПЦУ їм ніколи не дозволить ФСБ-на машина, до того ж верхівка УПЦ МП не визнає ПЦУ, навіть на офіційному сайті скептично виділяють назву ПЦУ лапками, тож зрозуміло, що конструктивну в таких діях нема. Що казати, якщо так званим собором «диригував» україноненависник новинський, якого «пригрів» московський патріархат і навіть висвятив у диякони.
Таке враження, що УПЦ МП просто хоче перечекати війну, а потім знову покаже себе як ворожа до України московська церква. У соборі брав участь і митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій, якого вважають в УПЦ МП найбільшим молитвеником. Кірілу вигідно, щоб саме така людина очолювала їхню структуру на Тернопільщині, адже до нього горнуться віряни, заплющуючи очі на приналежність церкви. А насправді, судячи з усього, керує тут церквою не митрополит Сергій, а заправляють проросійські ставленики. Саме тому в нашому патріотичному краї, в Почаєві, цей потужний осередок православної віри продовжує насаджувати ідеї «русского міра».
Водночас не менш важлива тут і позиція громадськості та керівництва нашої області. Так, в Україні — свобода віросповідання, але в нашій державі, та ще й під час війни, не може діяти антиукраїнська церковна структура. На жаль, в керівництва України відсутня з цього приводу чітка позиція. Вони воліють відмовчуватися, вичікувати, а на всі вимоги суспільства відповідають заяложеними штампами на кшталт «це питання не на часі». В Україні — жорстока війна, гинуть наші патріоти і діти, ворог руйнує наші міста і села, а українська влада і надалі далека від державницької патріотичної позиції в такому важливому не просто церковному, а передусім світоглядному й ідеологічному аспекті. Навпаки, саме час тепер, як ніколи, відстоювати все українське. Саме час називати речі своїми іменами. Час розірвати зі злом. Час, щоб на українській землі була українська церква!
Джерело Нова Тернопільська газета
