Приводом до написання цієї публікації стало оголошення в соцмережах про пошук швачок у швейний цех, що відкрився нещодавно у Скородинцях. А «розсекретило» продукцію, яку там виготовляють, прикріплене до нього фото. Зателефонувавши за вказаним номером телефону, ми до них «напросилися» в гості, пише Чортків Сіті.
– Як виникла ідея відкриття у Скородинцях швейного цеху? Власник підприємства Андрій Сніжко, уродженець Київщини, шукав фахівців для роботи на швейному підприємстві у Заліщиках, де нині мешкає з родиною, – повідала нам технолог Надія Стасишин . – Тамтешнє підприємство вже близько року спеціалізується на пошиттю одягу для військових, суттєво наростивши потужності. У цьому селі свого часу була філія швейного підприємства з Тернополя, тож спеціалісти ще не перевелися. Щоправда, спочатку розглядалася пропозиція з Чортковом, однак вона не підійшла, бо дівчата тримають вдома якусь господарку, далеко їздити не можуть.
Технолог Надія СтасишинАвтор: Любомир Габруський
Оглянувши добротне двоповерхове приміщення колишнього дитячого садочка, який кілька років тому переселився в школу, власник залишився задоволений побаченим. За короткий період часу зроблено ремонт, облаштовано відповідні зручності, підведено електрику, закуплено нові сучасні швейні машинки й столи і 20 березня цех запустився.
Фото Любомира Габруського
Нині тут працює вісімнадцять швачок, хоча цех розрахований на 28 машинок, тож адміністрація ще у пошуках спеціалістів. Наразі виконують замовлення з пошиття флісових курток для наших воїнів – від початку процесу і до кінця. Готовий крій привозять зі Заліщиків. Пошитими скородинськими майстринями виробами власник залишився задоволений, хоча дівчата ще вчаться: хтось має відповідну освіту і досвід, інші лише вивчають техніку шиття. Приміром, Галина Слоньовська трудилася швачкою ще на славнозвісній Чортківській швейній фабриці понад 30 літ тому, а Світлана Шевців колись працювала у вищезгаданому швейному цеху в Скородинцях, який давно закрився.
Фото Любомира Габруського
А ось 63-річна Наталія Остроман – родом з Харкова. Рятуючись від російських ракет, приїхала з чоловіком до свекрухи у Джурин. Діти залишилися вдома. У доньчин сусідній під’їзд, що мешкає на сумнозвісній Салтівці, влучив рашистський снаряд. Потрапила сюди за об’явою. У молодості багато шила, закінчила ПТУ за фахом, хоча аж до виходу на пенсію працювала манікюрницею.
Трудиться у цеху швачкою й уродженка Харкова Наталія ОстроманАвтор: Любомир Габруський
Колектив, розповідають жіночки, підібрався веселий, товариський. Охоче діляться досвідом наставниці – майстрині-технологи: Наталія Таравська і вищезгадана Надія Стасишин.
Умовами праці задоволені, адже перед цим сиділи вдома без роботи, до Великодня обіцяли виплатити першу заробітну плату. Лишень просили обов’язково написати в газеті, аби відремонтували дорогу до Чорткова, яка нині у вкрай поганому стані. Бо ж у цеху трудяться не лише скородянки, є і з Бичківців, Семаківців, Білої, Джурина, Угриня. Організовано щоденне підвезення на роботу й додому.
Автор: Любомир Габруський
На запитання, чи відчувають підвищену міру відповідальності, виконуючи особливе замовлення, слушно кивають головами. У швачки Ольги Любери в лавах ЗСУ син Володимир, нині проходить навчання у Великобританії. Майже в кожної з дівчат служать у війську брати, племінники, похресники… Хлопців у селі практично не залишилося, всі на війні від початку бойових дій, – мовлять хором.
Фото Любомира Габруського
На прощання ми спільно висловили побажання, аби якнайшвидше закінчилася війна нашою Перемогою і новостворене підприємство вже отримувало замовлення для потреб мирного часу: країна потребуватиме багато робочого спецодягу, щоб відновлювати зруйновану ворогом економіку, і т. ін.
До речі, назви для швейного цеху ще не придумали. Можливо, цілком слушно було б перейняти від колишнього дитсадочку – «Сонечко»? Як на автора цих рядків, у ній закладено певний символізм, адже пошитими виробами скородинські майстрині дарують нашим воїнам тепло свого серця і працьовитих рук. Та й вивіски міняти не треба…
