60-річна жінка загинула моментально – на неї налетіла 30-тонна вантажівка. Трагедія трапилась 4 жовтня на Тернопільщині – в Чорткові.
Ольгу Ходаковську добре знали і поважали чортківчани — 40 років вона пропрацювала у «Чортківській дистанції колії» Львівської залізниці. Родом жінка з Озерян Борщівського району. До рідного села останнім часом їздила після роботи ледь не щодня — літній матері Зої Михайлівні потрібна була допомога. Надвечір 4 жовтня Ольга прямувала на зупинку, щоб добратися до села. Ішла тротуаром, як раптом на неї звернула щонайменше 30-тонна вантажівка. Шансів вижити через травми не було… У вантажівці, за попередніми даними, відмовили гальма і не працював сигнал, пише НОВА...
Ользі було 60 років. 6 жовтня її поховали в Озерянах. Згорьована мати досі не може повірити в смерть доньки. А її брат Віктор Михайлович, який мешкає у Чернівцях, працював державним службовцем, зокрема, обіймав посаду начальника Управління транспортної інспекції в Чернівецькій області, відстоює нині справедливе розслідування задля світлої пам’яті сестри.
Того вечора водій вантажівки рухався в напрямку центру Чорткова, порушивши правила дорожнього руху, на Т-подібному перехресті виїхав на тротуар і допустив непоправне. Після того автомобіль занесло на територію місцевої пожежної частини, де він також протаранив припарковані авто.
На тій ділянці дороги неодноразово ставалися аварії та гинули люди, але патрульні досі не забезпечили необхідний контроль і порядок. Ольга нічого не порушила, загинула виключно через недотримання правил дорожнього руху водієм і через безвідповідальність власника фірми, в якій він працював.
— Це для нас непоправна втрата… — висловлює свій біль брат загиблої Віктор Михайлович. — Ольга була надзвичайно доброю і щирою, ми духовно підтримували одне одного упродовж життя. У сестри були тільки батьки, я і мої сини. Поміч і турбота Ольги були для мене безцінними. Вона розуміла мене до останнього дня. Коли через 10-15 хвилин після ДТП до мене зателефонувала колега сестри і сказала про загибель, я не повірив. «Можливо, покалічена, але жива?..» — перепитував. У той час я був у Чернівцях, навіть не заїжджаючи додому, попрямував до Чорткова. Приїхав на місце події. Тіло Ольги вже забрали до моргу. Ще не знав, що й до чого, але розумів, що зараз почнуть замітати сліди, фальсифікувати, підкуповувати, тому вирішив на місці все, що можливо, з’ясувати. Я був у важкому емоційному стані, але взяв себе в руки. На місці ДТП були слідчі з району і з Тернополя. Ніколи не «козиряю» статусом, але тоді я представився, щоб розуміли, що у мене достатньо досвіду і знань, що, якщо будуть намагатися щось заминати. Все, що я хочу, — справедливості! Докладу усіх зусиль, щоб корупцію, хабарництво і безвідповідальність зрушити з місця. З цим борюся все життя.
— Трагедія сталася через грубе порушення правил дорожнього руху, бо цією дорогою заборонений рух вантажного транспорту. Водій не мав права їхати вантажівкою з вагою понад 30 (!) тонн, — продовжує Віктор Михайлович. — Після замірів, складення схеми ДТП, поїхав до райвідділу, щоб поговорити з водієм. «Де ти працюєш? Чий транспорт? Хто твій керівник?» — запитую того нікчему. Назвав прізвище місцевого бізнесмена Петра Бали. Мене цікавили технічні порушення. «Відколи там працюєш?» — «Нещодавно». «Перед виїздом проходив медичний і технічний огляд?» — «Ні». «Чому сигнал не працював?» — «Не знаю. Він був несправний, але мені сказали їхати». «Ти бачив знак, що рух вантажного транспорту заборонений?» — «Бачив». «Чому поїхав?» — «Шеф сказав…» «Ти міг її не вбити, якби вивернув кермо, але ти рятував себе і автомобіль…» — я ледве стримував емоції. Він рятував «свою шкуру», боявся протаранити мур, тому повернув у відчинені ворота церкви… Свідомо наїхав на Ольгу.
Сестра не почула, що на неї летить вантажівка, бо не працював сигнал. Водій зізнався, що дорогою його супроводжував хтось із керівництва фірми, але після аварії утік. Власник думає тільки про доходи і абсолютно ігнорує безпеку. Як можна несправний перевантажений транспорт спрямовувати через центр міста? Це злочинний ризик задля збагачення. Моя сестра загинула невинно, вона могла ще жити і жити… Оля минула перехрестя, ішла на зупинку тротуаром, несла продукти, які везла для матері. Я чітко сказав слідчим, що не дозволю будь-що фабрикувати, мені пообіцяли, що слідство будуть вести об’єктивно. Побачимо… Не опущу рук, доведу справу до суду. Бариги, які забрали життя в моєї сестри, мають сісти за ґрати.
До моргу Віктора Михайловича не хотіли впускати. Боялися показати понівечене під колесами вантажівки тіло Ольги. Та все ж брат зайшов…
— На сестрі живого місця не було: руки поламані, ноги потрощені, пом’ята голова… Господи, за що вона загинула?
Скільки ще має загинути українців у ДТП, щоб здійснювався належний контроль за безпекою руху транспорту, щоб бізнесмени несли відповідальність за перевезення?! — не стримує емоцій Віктор Михайлович. — Підприємець почав метушитися, але побачив, що я це так не залишу, тому притих. Як пробачити чиюсь безвідповідальність? Вони свідомо ішли на вбивство. Кожна людина повинна бути захищена! Ми хочемо жити у правовій країні, але не хочемо дотримуватись законів. Прикро, що через загибель сестри я мушу доводити свою життєву позицію, намагатися переламати корумповану систему… Мій син пішов в уряд з бізнесу, де мав значно вищі доходи, лише для того, щоб досягти позитивних змін у країні. Раніше він очолював Управління міжнародно-правової діяльності Секретаріату Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини (омбудсмен), брав участь у розробці та реалізації спільних проєктів в сфері прав людини з такими міжнародними організаціями, як ПРООН, ОБСЄ, Рада Європи.
На похорон Ольги приїхали дуже багато її колег із Чорткова. Її поважали. Наші батьки були службовцями. Тато 43 роки пропрацював на залізничному транспорті. Оля пішла його стопами. Свого часу сестра закінчила Чернівецький технікум залізничного транспорту, Дніпропетровський інститут залізничного транспорту. Починала з монтера шляхів, багато років обіймала відповідальну посаду — інженера з охорони праці. Через неї проходили нещасні випадки на колії, травми, аварії… Ольга присвятила себе роботі. У неї були нагороди, медаль. А ще усім серцем вона любила рідних. Якось наша мати сильно занедужала — дивом оклигала. Бог врятував маму, але не врятував сестру. Нехай її душі буде світло…
