Головна Новини Про сновидіння тернополянки можна писати книжку

Про сновидіння тернополянки можна писати книжку

Церква забороняє нам вірити в сни. Священники кажуть, що деякі сновидіння бувають від Бога, але трапляються і від лукавого. Втім, погодьтеся, інколи як насниться якийсь сон — віщий або до болю символічний, то потім аж мурахи шкірою пробігають.
Про сновидіння тернополянки Світлани Гуменної можна писати книжку. Багато з них — дуже цікаві, глибок і та мають схильність справджуватися у житті. Так, якось завдяки нічному жахіттю їй вдалося застерегти від біди свою однокурсницю, теж Світлану. Прокинувшись після сну, в якому побачила, що з подругою трапилося лихо, Світлана Гуменна не знаходила собі місця. Зрештою, пересилила себе і подзвонила дівчині.
— Світланко, вибач, що таке кажу, але бачила тебе в дуже поганому сні. Ти б пішла до церкви, помолилася, щоби Бог тебе оберіг, — промовила в слухавку.
А через добу, наступного вечора однокурсниця-тезка сама зателефонувала їй.
— Дякую за врятоване життя, — промовила тихо.
Того ранку дівчина вирішила дослухатися поради Світлани Гуменної. Тезка пішла до катедри, помолилася, дала на службу Божу за здоров’я. А коли поверталася з церкви — потрапила під авто. Машина вдарила Світлану, і дівчина відлетіла до тротуару, вдарилася головою до бордюру. Але майже не постраждала: удар значно пом’якшив густий вінок кіс. Таку зачіску того дня Світлана зробила не знати чому, до того ж — уперше в житті. Раніше вона ніколи не обрамляла голову косою.
Ще більше вражають сни Світлани Гуменної, що мають стосунок до України.
— Мені наснилося три сни, дія яких відбувалася у Криму. Здається, що якби побачила наживо ті гори зі сновидіння, то одразу впізнала би їх, — зізнається Світлана.
У першому сні на кримському узбережжі молода жінка опинилася зі старшою донечкою. Поруч були гори, навкруги — багато людей. І раптом Світлана помітила, що на берег насувається страшна чорна хвиля. Хапнула дитину і чимдуж втікати до печери в горах. Разом із нею сховалися й інші люди.
— Ми врятувалися. Люди теж вижили. Стихія минула. Знову вийшли на берег, — пригадує сон моя співрозмовниця. — Раптом я дивлюся, а на моїй та доньчиній голові з’явилися українські віночки. Ми йдемо берегом, а мені трохи ніяково. Бо я знаю, що це ж Крим, тут російськомовне населення, тут такого не сприймають… Але враз помічаю, що людей з віночками серед нас стає щораз більше.
Цей сон Світлані наснився незадовго до окупації півострова.
Перед початком війни їй снилося, що іде тим же піщаним берегом, а навкруги — багато вбитих, пошматованих та прострелених чоловічих тіл. Пригадує жах, що відчула, і неприємний, разючий запах мертвої плоті… І там також була чорна хвиля…
Ще один сон, пов’язаний із Кримом, жінка побачила зовсім недавно, після президентських виборів.
Їй втретє наснилися ті гори з рятівною печерою. Той самий пляж — тільки безлюдний. Жінка йде по ньому з молодшою донькою на руках і дивується: як так, аналогічний сон, однаковий краєвид. Ураз вдалині помічає людину. Підходить ближче — і впізнає Володимира Зеленського. Він сидить у піску і ліпить замки. Будує і одразу ж руйнує їх. Світлана дратується, бо ж очевидно: щоби створити щось із піску, потрібно долити хоч трохи води. А він же зовсім сухий! Як такого можна не знати?!
І чомусь запитує Володимира Зеленського: — Ну як тобі не соромно?
Він нічого їй не відповідає. Тільки дивиться сумним, розгубленим, зніченим поглядом.
І раптом Світлана відводить погляд від Володимира і помічає позаду нього хвилю, що насувається. Вона страшніша, більша і темніша, ніж у попередніх снах. Вища від гір. Страх сковує її. З’являється розуміння того, що це неминуче. Ховатися запізно. Світлана розпачливо розуміє, що втекти не встигнуть. До печери вона не добіжить.
— Доню, заплющ оченята! — міцно притискає до себе дитину і сама також зажмурюється від невідворотної смерті.
Хвиля накриває їх. Але не вбиває. Світлана розплющує очі, вглядається у личко дитини. Дівчинка їй усміхається. Жінка розглядається навкруги. Вони — єдині люди на березі, й Світлана розуміє, що Володимира Зеленського забрала вода.
Прокинулася зранку Світлана в страху і сльозах.
Мар’яна БОБРІВЕЦЬ, Вільне життя

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here