Олександр Шелестович — 34-річний лікар з Ірпеня. У Кременці проживає дев’ять місяців. Працює у місцевій лікарні. Розповідає про новації в медицині, оперативні втручання, які у Кременці провели вперше. Та чому поки залишається тут, пише Чортків Сіті.
Про Кременець я чув, але навіть не думав про нього
Олександр разом із сім’єю на момент початку вторгнення росії проживав в Ірпені.
— В Ірпені я жив з 2017 року. Працював в Києві в двох клініках. Я сам за спеціальністю ЛОР і хірург голови та шиї. Для заспокоєння, тривожну валізу ми спакували ще з початку лютого. І так само, кожного разу, я заправляв машину. В мене завжди був повний бак. Ми цього чекали, просто не думали, що воно буде так швидко все. Ми не знали куди будемо їхати. І от так дружина прокинулася від вибухів, я сам не чув, бо спав. В мене ще були заплановані на той день три, чи чотири операції. Я вийшов тоді на балкон зранку, серен не було чути. Побачив дим, хоча навряд чи це були попадання ракет. Ну от і все, я сказав жінці: “Їдемо, просто їдемо кудись!”, — розповідає Олександр.
В Кременець потрапили випадково
— В нас на Заході України нікого немає. Я сам з Миколаївщини, дружина— з Полтавщини. То ми і вирішили їхати, а по ходу вже щось вирішували. Хтось тоді ще в заторах на роботу в Ірпені стояв, наша прибиральниця зайшла прибирати під’їзд, а ми поїхали. З однією валізою, дитиною та котом. І так сталося, що в нас у Кременці знайшлися знайомі. Тут живе сім’я, син якої був нашим сусідом. І я навіть чув про Кременець, але навіть не думав про нього, коли їхали. Ми прямували або на Львів, або на Франківськ, просто паралельно шукали собі житло десь. І тут ми заїжджаємо в Кременець, і я пригадую, що в мене є такий знайомий— Андрій Юрченко. Подзвонив я йому, розповів ситуацію і він сказав: “Залишайся поки, а там розберемося”. Ну ми і пожили в них два, чи три тижні, потім вони допомогли нам знайти житло. Кременчани, які живуть в Європі надали нам його безкоштовно.
“Хочеться започаткувати тут ЛОР-службу”
Роботу Олександр знайшов не одразу.
— Перші дні я ходив в “Джуру”. Навіть напросився їздити викладати людям надання першої медичної допомоги. Ми ж не знали, яка війна буде, і от я хотів бути корисним. Борошно ще з навколишніх сіл возили, підпільно закупляли її втричі дорожче. Так я познайомився з однією волонтеркою, в якої чи знайомий, чи родич був головним лікарем в місцевій поліклініці. Ось так нас звели і я почав тут працювати, — розповідає Олександр.
Каже, що за час роботи вніс багато інновацій у сфері медицини для Кременця.
— От я трохи попрацював, а як військові дії в Ірпені закінчились, то поїхав туди і забрав свої робочі інструменти. Так десь з кінця травня почав робити оперативні втручання на ЛОР- органах. Ну і потихесеньку робимо тут те, що ніколи раніше не робили. Це і ринопластику, і закриття перфорації носової перегородки. Це досить важкі і тривалі операції, але вони вперше в історії Кременця були тут проведені. Також ставили тут шунти у вуха, септопластику, оперували навколоносові пазухи та багато інших унікальних операцій. Започатковуємо нормальну хірургію голови і шиї, яка вона має бути. Те що вмію, те і роблю.
Всі ці операції проводяться в Кременецькій опорній лікарні
— В мене є ліжко-місця в загальній хірургії. Тобто, я вже маю змогу стаціонарно лікувати ЛОР- пацієнтів, бо тут це відділення ж закрите раніше було. Людям тепер не треба їхати з такими проблемами на Тернопіль, а потихесеньку робити все на місці. Так що тепер рух є. Ще в майбутньому, якщо дасть Бог, відкриємо ще сурдологічний кабінет — будемо займатися слухопротезуванням, якщо все вийде. Тобто, будемо ставити слухові апарати. Хочеться започаткувати тут хорошу ЛОР-службу, щоб люди не боялися ЛОРів, не боялися лікарів, загалом.
У Кременці народилася друга донька
— У лікарні я працюю офіційно на півставки. Основне моє місце роботи залишилось в Києві. Але з війною зараз немає можливості жити там, де раніше. Ну, сталося як сталося. Тому тут і живемо. Ще в Кременці у нас народилася друга донечка. То ж поки будемо працювати, тут.
Нове місце роботи — нові враження
Різниця між роботою лікаря в Кременці та в Києві суттєва.
— В Києві була планова хірургія — це коли люди повністю обстеженні, підготовлені та інше. Тобто, хірургія без стресів. Тут доводиться робити ургентні операції — невідкладні. Я від них в свій час відійшов, бо не хотілось ними займатися, адже це завжди треш. Це, грубо кажучи, як ніж в спині. І краще вирізати 1000 пахових гриж, ніж рятувати пацієнта з ножем в спині. Та тут немає альтернативи, тому доводиться. А так, то умови – умови- умови. Але ми працюємо в цьому напрямку.
Про кременецьких лікарів Олександр хорошої думки
— Тут багато дуже достойних лікарів. “Молода гвардія” також хороша. Так само з інтернами, судячи з їх знань та наполегливості. Та і покоління тут дуже гарне формується, і молодих хірургів, і кардіологів. Також ще працюю лікарем приймального відділення на півставки, бо ж самі розумієте, зарплата в лікарів — так собі.
Додає, що тут “загальна хірургія” проводить лапароскопічні операції.
— Цим не здивувати весь світ, але і є дуже багато районів, де такого не роблять. З таким методом не потрібно довго лежати в лікарні, та і шрамів майже не залишається. Хірургія на достойному рівні, як я вважаю, просто, інколи, не вистачає рук. Травматологи теж багато роблять. Суглоби пересаджують, наприклад. Тут багато хороших та елітних лікарів, які роблять багато операцій обласного рівня. Ви можете знайти багатьох пацієнтів, яким вже пощастило в них побувати і, які вже почали жити нормальним життям. Ще додам, що є “стара гвардія”, яка заохочує прагнення молодих і є “юна гвардія”, яка хоче щось робити. Ну і, звичайно, що є “квочки”, які нічого не хочуть бачити, читати, чути. Тут не без того. Але ж треба розуміти, що навіть пацієнти бачать, хто і як працює, і до когось ідуть, а до когось— ні. Судячи з останніх подій, то бачу, що тут є бажання все покращувати.
Новий лікар бачить в Кременці багато перспектив
— Тут міні- обласна лікарня. Вона обслуговує три райони. В принципі, є де розігнатися. Ну і люди хворіють. Це ж не тільки в Києві є рідкісні захворювання. І чим більше тут буде спеціалістів, можливостей та потужностей — тим буде краще для всіх. Це ж так в будь-якій сфері працює. Тому покращувати треба все, адже лікувати теж треба всіх. Бо життя тільки одне, інше, поки, не доведене.
