Головна Новини Вмираючі костели Чортківщини (Фото)

Вмираючі костели Чортківщини (Фото)

костьол

Мандруючи загумінками Галичини, постійно зустрічаєш закинуті римо-католицькі храми. Серед них як шедеври архітектури світового рівня, так і типові проєкти-близнюки часів міжвоєнної Польщі. Це ж стосується їхнього віку. Найдавніший із бачених костелів-пусток звели ще наприкінці XVI століття, а наймолодший закінчили оздоблювати за кілька місяців до початку Другої світової війни. Єднає їх однакова занедбаність, майже ідентична біографія та відсутність хоч якихось перспектив у майбутньому, пише Чортків Сіті

Джерело: Дмитро Полюхович, Zbruc

Після того, як по війні основна частина польського населення, яка й становила більшість римо-католиків, перебралася до Польщі, сільські та містечкові костели виявилися нікому не потрібними. За «совітів» їх використовували передовсім як склади. Часом там зберігали навіть отрутохімікати, як те сталося в Личківцях. Також у храмах організовували крамниці, клуби, спортивні зали та інші корисні заклади.

Костел Внебовзяття в Ягільниці встиг побути спортивним залом. Відновлено завдяки фундації Кароліни Лянцкоронської. Рідкісний випадок.Костел Внебовзяття в Ягільниці встиг побути спортивним залом. Відновлено завдяки фундації Кароліни Лянцкоронської. Рідкісний випадок.Автор: Дмитро Полюхович

Коли після здобуття Незалежності храми почали повертати вірним, більшість костелів так й залишилися безгоспними, адже римо-католицькі парафії зникли разом із поляками. Сільські ж греко-католицькі громади вже мали свої храми і нових не потребували. Краща ситуація складалася там, де після виходу УГКЦ з підпілля частина вірних захотіла залишатися в православ’ї.

У Західній Європі внаслідок кардинального зменшення практикуючих віруючих теж спостерігається проблема храмів-пусток. Але там її успішно вирішують: на базі старих храмів створюють музеї, виставкові комплекси, кіно-концертні заклали, спортивні зали та навіть ресторани. Але в українській провінції подібні сценарії неможливі в принципі – тут і кепська транспортна досяжність, і відсутність туристів, і ще цілий ряд непереборних обставин. Хоча деякі із закинутих храмів усе ж можна врятувати, сама проблема галицьких та волинських костелів-пусток за сьогоднішніх умов навряд чи може бути розв’язана. Принаймні автор, при всій фантазії, виходу не бачить. Найвірогідніше, все вирішиться само собою по тому, як впадуть стіни останнього закинутого храму…

Наразі пропонуємо невеличкий огляд храмів-пусток.

Найдавніша серед пусток

Готичний храм Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Язловці біля Бучача є одним із найдавніших римо-католицьких храмів України та датується приблизно 1590 роком. Його називають ще «домініканським» – костел діяв при кляшторі відповідного ордену.

Головною окрасою костелу в Язловці є різьблені ренесансні порталиГоловною окрасою костелу в Язловці є різьблені ренесансні порталиАвтор: Дмитро Полюхович

Храм має яскраво виражені оборонні риси, що традиційно для тогочасних мурованих сакральних споруд. Разом із місцевим замком, синагогою (теж фортифікованого типу) та мурованою вірменською церквою-фортецею Сурб Нікогайос (1551 р.) він утворював оборонний периметр міста, яке свого часу навіть складало конкуренцію купцям самого Львова.

Дах та перекриття храму обвалилися ще на початку 1990-х, лише у вівтарній частині можна побачити гарне готичне склепіння.

У храмі частково збереглися фрески – їх донищують опади та автографи недолугих туристів, у тому числі й із Польщі. Крім сучасних вандальських написів, тут маємо й цікавий корпус графіті XVI–XVIII століть. Їх можна побачити на хорах (другий ярус дзвіниці).

У храмі частково зберігся  стінопис. На нижній світлині біля арки – надгробок композитора Миколая ҐомулкиУ храмі частково зберігся стінопис. На нижній світлині біля арки – надгробок композитора Миколая ҐомулкиАвтор: Дмитро Полюхович

Такого величезного масиву (кілька сотень!) неформальних давніх написів та рисунків немає в жодному з римо-католицьких храмів України. Колись таким чином людина позначала свої особисті відвідини храму чи паломництво. Це давало надію, що виголошені у храмі молитви будуть почуті та здійснені.

Автографи одночасно виконували й роль своєрідного оберега – за тогочасними уявленнями, зроблений у Божому домі напис автоматично освячувався самим храмом. Сакралізація за рахунок графіті власного імені та прізвища мали би принести додаткові гаразди у життя та справи. Такий собі різновид народної «християнської магії». Практика «гостьових» автографів мала досить широке поширення, але до нашого часу більшість із них або не дійшли, або ховаються під шарами пізнішого тинькування чи розписів. Оскільки всі інші великі корпуси графіті в Україні виявлені лише у храмах княжої доби, язловецькі написи та рисунки є унікальними.

Цікавий факт – саме руйнація даху та перекриття відкрили світу графіті. Сталося це по тому, як під дією опадів облетіли тиньк та шари фарби ХІХ–ХХ століть.

Стіни хорів густо помережені давніми графіті. Зразки графіті кінця XVI ст. (добре видно дату 1590) та зображення дракона, теж приблизно того ж часуСтіни хорів густо помережені давніми графіті. Зразки графіті кінця XVI ст. (добре видно дату 1590) та зображення дракона, теж приблизно того ж часуАвтор: Дмитро Полюхович

У храмі впадає у вічі вмурована в стіну старезна плита з текстом латиною та розп’яттям – це надгробок відомого польського композитора Миколая Ґомулки (1535–1609), колись похованого на цвинтарі біля костелу. Сам храм використовувався у якості родової усипальниці родини Язловецьких. Від того маємо лише порожню крипу.

Головна ж окраса храму – дуже гарні різьблені портали довкола дверей. Найкрасивіший прикрашає бічний фасад. Він має характерну пізньоренесансну композицію та увінчаний невеличким гербом Абданк, що належав фундаторові костелу Миколаю Язловецькому.

Центральний вхід оздоблено значно скромніше. І вже зовсім скромний портал прикрашає двері, що ведуть із вівтарної частини до захристя.

Капличку баронів Блажовських колись дуже давно хотіли ремонтувати, але далі риштовань навкруги шпиля справа не зрушилася…Капличку баронів Блажовських колись дуже давно хотіли ремонтувати, але далі риштовань навкруги шпиля справа не зрушилася…Автор: Дмитро Полюхович

Згаданий храм – не єдина закинута сакральна споруда Язловця. На старому цвинтарі височіє чимала неоготична капличка-мавзолей баронів Блажовських (1860 р.), колишніх дідичів містечка. Фасад споруди прикрашає фамільний герб Сас. На бічних стінах також бачимо ряди гербових щитів з якимись зображеннями. Це так звана «псевдогеральдика» – до гербів вони відношення не мають, а є лише суто декоративними елементами.

Цей храм мав надію на відродження, але…

У селі Звенигород, що за кілька кілометрів від Бучача, можна побачити невеличкий і дуже симпатичний костел Святого Духа і св. Йосафата, єпископа та мученика. Він теж не вирізняється поважним віком – звели його щойно 1934 року. Зате впадає у вічі модерна та дуже цікава архітектура споруди – такі костели будували лише у міжвоєнний період.

Костел Святого Духа і св. Йосафата єпископа та мученикаКостел Святого Духа і св. Йосафата єпископа та мученикаАвтор: Дмитро Полюхович

Після Другої світової війни його закрили комуністи, облаштувавши всередині склад мінеральних добрив. За Незалежності його віддали нечисельній римо-католицькій громаді села. Місцеві розповідають, що тут навіть встигли провести кілька служб, але просякнуте хімією помешкання погано впливало на людей, тож багато хто по тому відчував задуху та запаморочення.

Років із двадцять тому тут розпочали ремонт. Навіть встановили риштування та каркас для відновлення склепіння. Але через брак коштів на тому все й зупинилося.

Храм-«душогубка»…

У Личківцях, що на Тернопільщині (дане село уславлене тим, що саме біля нього зі Збруча виловили знаменитого «Збручанського ідола»), можна побачити пустку храму Непорочного Зачаття Діви Марії (1708 р.), поставленого коштом подружжя Кавецьких (Анджей Франциск і Алоїза Катерина з Дружбацьких). Храм зведено посеред замчиська з каміння розібраних мурів давнього укріплення.

Храм, який отруїли комуністиХрам, який отруїли комуністиАвтор: Дмитро Полюхович

Від початку існування храм у Личківцях належав ієзуїтам, його фасад прикрашено велетенською емблемою ордену. Там же бачимо напис, що сповіщає про реконструкцію костелу у 1728 р. Тут є і поки нерозгадана таємниця – картуш написом, який ще у давні часи ретельно затинькували. Що там хотіли приховати та чому? Цікаво було би все очистити та прочитати.

В оздоблені також бачимо ледь замасковані косинець та циркуль. У цьому немає нічого дивного – в XVIII ст. у шляхетському середовищі Речі Посполитої забавки у масонів були мегапопулярними.

За совітів у храмі був склад отрутохімікатів. Ймовірно, під завалом даху та склепіння (вони впали десь наприкінці 1990-х) і досі залишилися діжки з якоюсь гидотою – принаймні в глибині храму сморід дусту просто нестерпний і навіть після 10-хвилинного перебування нудить та болить голова.

Споруда знаходиться в катастрофічно-аварійному стані, а помережані тріщинами та просякнуті радянською отрутою стіни не надають оптимізму.

Тут поставимо крапку. Насправді храмів пусток (а ще є й занедбані синагоги) набагато більше. Згадано лише ті, які найбільше вразили та глибоко запали в душу автору.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here