Вона поховала чоловіка і вчиться жити без нього. І хоч втратила сенс життя – не втрачає віри в добро, щирих людей та краще майбутнє… День тернополянки Алли Вовк сьогодні починається із пар у коледжі, продовжується візитом на кладовище, і завершується плачем в пустій квартирі. Але ще рік тому її життя було більш повним, яскравим і наповненим радістю.
Хірург за фахом, лікар вищої категорії Володимир Вовк особливим патріотом себе не вважав, пригадує його дружина. Навіть на Майдан вийшов не з перших днів. Але після масових розстрілів у лютому 2014 р. помчав у центр Києва. Так і зі службою в зоні АТО: добровільно воювати не поспішав, але від повістки не ховався. Пішов чоловік захищати країну у лютому 2015 р. І от відслуживши рік, медик мав би повертатися додому. Та замість чоловіка, 7 лютого пані Алла отримала звістку про його смерть на Донеччині.
«Два дні до похорону чоловіка я не робила нічого, – пригадує жінка. – Просто лежала. Так і на панахиді не бачила нікого, лише свого чоловіка. Потім родичка запитувала, чому не було помітно на прощанні нікого з міської влади, але я на це не звернула уваги. Пам’ятаю, хтось із присутніх шепнув, що прийшов голова обласної адміністрації. Мені було байдуже. Холод пронизував до кісток, тільки відчула, як чиясь рука обійняла мене за плече. І трохи тепліше стало. Це був голова ОДА Барна», – розповідає пані Алла.
Алла Вовк розповіла, що уже зараз спільно з місцевими органами влади готує документи на державну допомогу. І в облдержадміністрації запевняють, що готові допомогти жінці. А пригадуючи нещодавні звинувачення дружини одного із загиблих воїнів до керівників адміністрацій, пані Алла впевнена, осуджувати в таких випадках не варто. Адже в такі моменти говорять емоції людей. Під час війни, вважає Алла Вовк, потрібно об’єднатися проти спільного ворога. Оскільки саме конфліктами всередині держави часто користуються у своїх цілях загарбники.
