Традиційні українські ляльки-мотанки, текстильні ігрові ляльки та ляльки із пластичних мас “оселилися” до кінця квітня у Тернопільського обласному художньому музеї. Тридцять виробів, кожен з яких має свою історію, створила майстриня із Чорткова Олена Задорожна (Гойняк).
Перші творчі здібності майбутньої майстрині проявилися ще в дитинстві. Як і більшість дівчаток, маленька Оленка любила ляльки, а ще їй подобалося шити. Помітивши захоплення донечки, батьки купили їй набір “Маленька кравчиня” із лялькою-пупсом та усім необхідним для пошиття одягу: клаптиками тканини, нитками, голками, ґудзиками. “ На жаль, сама лялька мене не влаштовувала, в неї не рухались ручки-ніжки, – згадує майстриня. – От я її і удосконалила, причепивши ручки-ніжки з тканини. Вигляд був у неї незграбний, проте, можна була одягнути сорочечку, штанці”.
Не залишила свої творчі заняття і доросла Олена. Здобувши фах інженера-будівельника, дівчина продовжувала шити, малювати, ліпити. Зобразивши якось на малюнку знамениту Айседору Дункан, захотіла відтворити її в об’ємному вигляді. З цього і почалося творення ляльок. “Айседора Дунка була плоска, незграбна і зовсім на неї не схожа, та й виглядала зовсім не так, як я собі її уявляла — розповідає жінка. – Але тоді вона для мене була наймиліша, найкрасивіша за всі ляльки на світі! Вже пізніше я почала створювати викрійки, щоб якомога точніше відтворити будову тіла людини. І тут мені згодилися інженерні знання нарисної геометрії про просторове уявлення. Було дуже багато спроб, тож сьогодні маю декілька основних викрійок ляльки, проте я не зупиняюся і шукаю свою ідеальну”.
Текстильні ляльки майстриня шиє в основному із бязі, наповнює їх синтепоном, холлофайбером, синтепухом. Використовує для цього також тирсу, дерев’яну стружку. Потім голкою прошиває риси обличчя, пальчики на руках та ногах. Відкриті частини тіла покриває основою виготовленою із натуральних клеїв, в тому числі і желатину. Потім усе це ґрунтує, розписує, тонує. Робить усе професійними художніми матеріалами за технологією написання картин. Адже лялька, за словами майстрині, це та ж картина, тільки об’ємна. Коли тіло ляльки сформоване, підбирає відповідний костюм. “Дуже люблю виготовляти ці ляльки, – ділиться враженями Олена Задорожна. – Адже створюю їх, щоб ними гралися. Знаю, що вони подобаються не тільки дівчаткам, а й дорослим жінкам, які взявши в руки мою ляльку, перетворюються на мить на маленьких дівчаток”.
Є серед виготовлених ляльок і найдорожчі для Олени Задорожної. Нею стала “Лемкиня”. Вона вбрана в лемківський народний одяг, а в руках тримає немовлятко та невеличкий клуночок. “Ця лялька присвячена усім жінкам-лемкиням, які пережили страшні часи переселення в результаті операції “Вісла”, пояснює жінка. – Адже мою бабцю з чотирма маленькими дітьми, як і тисячі інших сімей лемків вигнали з рідної землі. “Лемкинею” я хотіла передати увесь біль та горе, що спіткало мій народ”.
Зі своїми творіннями майстриня неодноразово приймала участь у різноманітних фестивалях та салонах авторської ляльки. Там і побачила ляльки з пластичних мас і захотіла створити такі власноруч. “Тепер не можу творити тільки в одній техніці, – зізнається вона. – Це настільки цікаво і захоплююче. Вони ніби і однакові, та все ж — такі різні. Текстиль гріє своїм теплом, лялька з керамічних мас вимагає зовсім іншого відношення до себе. Та всі вони наче мої маленькі діти”.
Ще одна любов Олени Задорожної – лялька-мотанка. Змотує їх за рухом сонця, тобто, на щастя, на вдачу, без використання голки і тільки з натуральних тканин. Для основи тулуба використовує тканину, качани кукурудзи, сніпок з трави чи лляного волокна. Усі мотанки мають багаті костюми, створені зі старовинного домотканого льону та коноплі, мереживо ручної роботи, вишивки, гаптування, бісеру. Наприклад, для оздоблення “Соломії”, Олена Задорожна створила власну тканину зі старовинного лляного полотна, вшивши туди елементи галицької вишивки та задекорувавши пасмами лляних ниток.
Сьогодні більшість ляльок, створені умілими руками цієї творчої людини, продовжують своє життя у нових домівках. І у більшості випадків, власниця просто дарувала іграшки новим господарям. Але при бажанні їх можна і придбати. Зокрема витвори Олени Задорожної є у приватних колекціях в Україні, Росії, Польщі, США, Канаді, Італії, Греції, Польщі, Словаччині.
Фото Олександр Попов
