Минулого тижня стало відомо, що міжнародна організація Freedom House перемістила Україна з групи вільних демократій в розряд частково вільних. Більше того, міжнародні експерти вважають, що в найближчому майбутньому ситуація швидше за все посилитися. Те ж стосується і віртуального простору, який в багатьох, навіть авторитарних країнах, залишається частиною «світу волі».
Користуємося ми в українському сегменті Мережі своїми свободами або ж хтось ними зловживає, порушуючи наші права – питання, що належать до сфери державного регулювання.
Нам вдалося отримати частину відповідей на ці питання в розмові із заступником начальника управління по боротьбі з кіберзлочинами МВС України, Миколою Данилюком.
– Конвенція Ради Європи про злочинність у сфері комп’ютерної інформації ETS N 185 від 23 листопада 2001 Р. підрозділяються злочини в сфері інформаційних технологій (кіберзлочини) на чотири групи. Це злочини, спрямованих проти конфіденційності, шахрайство, здійснюване за допомогою комп’ютерних засобів, розповсюдження і придбання дитячої порнографії та злочини, пов’язані з порушенням авторського права і суміжних прав. Як же класифікуються кіберзлочини в Україну?
– Говорячи про кіберзлочинність в Україну, ми маємо на увазі злочини проти інформаційної безпеки, які передбачені 16 розділом Кримінального Кодексу України, злочини у сфері використання платіжних карт, злочини в сфері телекомунікацій загальнокримінального характеру (шахрайство, розповсюдження наркотиків, зброї за допомогою телекомунікаційних технологій і т. д.), злочини у сфері обігу протиправного контенту та злочини у сфері господарської діяльності та електронної комерції (ігровий бізнес, нелегальна діяльність фінансових пірамід, продаж неліцензованої програмної продукції і т.д.)
– Які саме з перерахованих Вами видів злочинів найбільш розповсюджені в Україну?
– По більшості з цих злочинів, отримати статистичні дані практично неможливо, у зв’язку з відсутністю законодавчої бази, окремо визначає поняття «кіберзлочинів». Приміром, ті ж злочину з платіжними картами передбачені трьома або чотирма статтями Кримінального Кодексу України, відповідно до яких ті чи інші дії кваліфікуються як злочини.
– У законопроекті № 7132, прийнятому в першому читанні Верховною Радою (що вносить зміни до Закону України «Про захист суспільної моралі») пропонується зобов’язати інтернет провайдерів відповідно до рішення суду видаляти веб-сторінки з українського сегмента мережі Інтернет або ж блокувати доступ українських користувачів до інформації, у зв’язку з поширенням протиправного контенту. Оцінкою контенту займатиметься Національна комісія з питань суспільної моралі. Чи впливають сьогодні рекомендації цієї комісії на рішення вашого відомства щодо протиправності контенту?
– Сьогодні, міністерство звертається за експертною оцінкою протиправності контенту в НЕК, рекомендації якого є останньою ланкою в процесі винесення рішень про ліквідацію веб-ресурсу. Звичайно, в таких ситуаціях необхідно отримання рішення суду, але так як в більшості випадків хостинг-провайдер не володіє інформацією про особу власника сайту з нелегальним контентом, і відповідно притягнути його до відповідальності дуже складно, ми звертаємося до провайдерів з проханням призупинити поширення протиправного контенту. Провайдер може відмовити у наданні таких послуг, хоча в більшості випадків такого не відбувається.
– А які взагалі існують складності відстеження протиправних дій у мережі в українських реаліях?
– Складнощів багато. Для того, щоб здійснювати блокування трафіку, збереження технічної інформації її категоризації і т.д. потрібно вводити єдині норми регламентації діяльності суб’єктів телекомунікаційних послуг. В Україні існує механізм ліцензування тільки каналів зв’язку для операторів. Цим займається відповідний орган ліцензування, що надає перелік умов ліцензування. Що ж стосується інтернет провайдерів, вони сьогодні можуть здійснювати діяльність взагалі без реєстрації, у випадку якщо їх власник не надасть необхідну мінімальну кількість документів і не направить реєстраційний лист в НКРЗ. Сьогодні в Україні існує близько 9 тисяч провайдерів, при офіційному їх кількості близько 2 тисяч. У такій ситуації впливати на провайдерів, у тому числі і шляхом встановлення у них систем оперативно-розшукових заходів (подоб російським СОРМ) дуже складно. У нас були прецеденти, коли спеціально для мережі грального бізнесу, з метою анонімізації нелегальної діяльності, створювалися свої провайдери, шляхом отримання IP-адрес у євроазіатського Інтернет реєстратора. Так як такі провайдери не надають послуг населенню, стежити за їх діяльністю і застосовувати до них будь-які санкції практично неможливо.
– Зараз багато правозахисних організацій та інтернет спільноти стурбовані посиленням контролю над діяльністю в мережі. Дехто віщує затвердження політики «захисту інформації» подібної тій, що існує в Російській Федерації та Білорусії. Як Ви ставитеся до таких заяв?
– У Росії, для того щоб Інтернет провайдер міг функціонувати, він повинен одержати від компетентного державного органу три ліцензії. Також він зобов’язаний встановити у себе комплекс необхідних технічних засобів (СОРМ – ред.), Для перехоплення трафіку та накопичення статистичної інформації про діяльність клієнтів провайдера. В Україну поки що в цьому плані все відбувається більш, ніж не контрольовано. Остерігатися треба затвердження анархії в мережі.
За матеріалами http://internetua.com
