Україна чи не єдина європейська країна, яка “тупо не хоче” приймати закон про посилення боротьби з расизмом і ксенофобією. BBC Ukrainian Україна на законодавчому рівні ніяк не бореться з расизмом В Міжнародний день боротьби за ліквідацію расової дискримінації ТСН.ua дізнавався, чи не перетворюється Україна в рай для расистів.
Від побутового расизму до свідомого В нашій країні історично проживає 105 націй та народностей. Крім того, постійно перебувають іноземні студенти, частина з яких після навчання залишається тут працювати, а також переселенці, що шукають роботи і притулку. Імігрантів, що перебувають на обліку в органах внутрішніх справ, в Україні близько 200 тисяч осіб. Переважна їх більшість – мешканці країн СНД, але й вихідці з інших континентів. “Я абсолютно не вважаю Україну спокійною у сенсі расової дискримінації”, – розповідає генеральний секретар асоціації “SOS-расизм” Валід Арфуш.
Не проходить і дня, коли б він не отримав електронне повідомлення з глузуванням над тим, що він, ліванець за походженням, керує українським національним телеканалом. Дискутуючи з представниками ультраправих сил на політичних шоу, Валід вважав расистські висловлювання з їх боку маскою і заграванням з електоратом. Та, поспілкувавшись із ними не на камеру, зробив висновок, що расизм – це таки їх переконання. Правозахисник, керівник проекту “Без кордонів” Максим Буткевич вважає, що несприйняття представників інших національностей було присутнє ще в часи радянського “братерства народів”. Але воно виражалося лише на побутовому рівні.
“Сучасні ксенофоби відрізняються тим, що цілком свідомо і публічно не сприймають представників інших етносів. Одні з них – націоналістичні сили крайнього правого спрямування – вбачають у тісному співмешканні українців з нацменшинами розмивання національного елементу. Інші – це молодіжні угрупування, часто неонацистського спрямування, чиї організації сформовані ідеологічно на расистській основі та підтримують стосунки з неонацистами з інших країн”, – зазначає він. “За що я не люблю чорних? – говорить 17-річний Олексій, який вважає себе скінхедом (у перекладі з англійської – поголена голова). – За те, що вони торгують наркотою і продають наших дівчат у рабство”. На зауваження, що для того, щоб карати за такі дії є правоохоронні органи, він відповідає: “Їх не діждешся”. Скінхеди проти заселення України “бусурманами” А його товариш на прізвисько Фокер додає: “Ми проти заселення України бусурманами. Про це свідчать усі соцопитування. Ви думаєте хтось на них реагує? Ні фіга! Я вже не знаю, як їм у голови вбивати, що ми не хочемо бачити на нашій землі різних пасторів сандеїв та його дружків. Це наше право. А хто буде його ігнорувати, той ворог нашого народу”. Однодумців Олексія і Фокера в Україні не так вже і багато – більше 500 осіб, в той час, як в сусідній Росії цей рух налічує 140 тисяч учасників. Навіщо я народився чорним? Найширшим різновидом ксенофобії є побутова дискримінація, проявами якої є образливі звертання, неофіційна заборона відвідування темношкірими громадянами деяких публічних закладів та інше. “Жиди”, “кацапи”, “цигани” – і ще багато інших слів образливого змісту стали практично частиною словникового запасу українців.
“Насправді, – коментує народний депутат України Геннадій Москаль, – неприпустимо називати людей інших національностей образливими прізвиськами. У цивілізованих країнах це карається законом. Так само неприпустимо вказувати національність у повідомленні про скоєння злочину. В наших ЗМІ новини про злочини подають десь так: “циган, який продавав наркотики” або “особи кавказької національності, які вчинили напад”… Невже незрозуміло, що така подача розпалює міжнаціональну ворожнечу?” Та приниження представників інших національностей не обмежуються лише моральним тиском.
В період з 2006 по 2008 роки в країні сталося 184 напади і 33 вбивства з причини національної неприязні. Валід Арфуш згадує, що він “особисто був присутній на шести похоронах вихідців з Африки та Азії, які загинули в результаті нападів на них з боку ксенофобів. При чому це були не лише вбивства – на тілах загиблих були знайдені сліди від ножових порізів у вигляді національної символіки”. В ті часи працівники посольств деяких країн Азії та Африки радили своїм співгромадянам, які збиралися їхати до України з метою працевлаштування, залишатися вдома, розповідає Валід. За даними правозахисної організації “Без кордонів”, у 2008-2010 роках хвиля переслідувань темношкірих іноземців дещо стихла, а з 2011 – кількість злочинів знову почала зростати: Якщо за весь 2010 рік сталося 18 нападів, то лише за перше півріччя 2011 їх вже було 22. Про зростання цифр цієї сумної статистики свідчать і самі темношкірі мешканці Києва, зазначаючи, що після повідомлень про вбивства на расистській основі лячно виходити на вулицю. “Одного разу я порушив негласний закон і прийшов в заклад, де було заборонено вхід таким, як я, – розповідає виходець із Анголи Самуель Тезуа, – і був за це жорстоко побитий. Інколи просто образа охоплює – і навіщо я народився чорним”. А конголезець Жан Янга говорить, що звинувачувати темношкірих у продажу наркотиків можна так само, як і білих: “Нехай їх карає закон, а не вулиця”, – говорить він. Є випадки і досить вдалого адаптування темношкірих у слов’янському середовищі. Наприклад, випускник Київського політеху, араб за походженням Коста Бхуа одружився з українською дівчиною і лишився після навчання в Києві. На запитання, як його сприймають співробітники-українці, відповідає: “Нормально”. Про вуличні сутички говорить, що йому поталанило в них не попадати.
50 тисяч євро за “негра” чи “жида”
Майже у всіх випадках міжетнічних сутичок дії нападників класифікувалися як завгодно, але не за статтею Кримінального кодексу про дії, спрямовані на розпалювання національної та расової ворожнечі. УНІАН Москаль каже, що закон “тупо не хочуть приймати” Геннадій Москаль свідчить, що на його пам’яті було не більше шести випадків, коли б злочин карався за цією статтею. Зазвичай насильницькі дії проти представників нацменшин кваліфікуються як хуліганство чи замах на вбивство. Те, що злочин скоєний на національному підґрунті, замовчується, хоча повинно було б навпаки посилювати відповідальність. А для цього, вважає пан Москаль, потрібно приймати новий закон, який би посилював відповідальність за дії расистського і ксенофобського характеру. “Але ми тупо не хочемо його приймати, – говорить нардеп. – Я вважаю це маразмом у тонкому національному питанні.
Саме тому, що ми ніяк наведемо лад у антирасистському законодавстві, в нас спокійно можуть розгулювати вулицями хлопці з портретом Гітлера або із нашивками на одязі у вигляді свастики”. Закон про посилення боротьби з расизмом і ксенофобією давно прийнятий в кожній західній країні, і навіть у Білорусі та Росії. Найжорсткіше цей закон виписаний у Франції, де лише за використання ідіоми типу “пахав, як негр” 75-річний пенсіонер Жан-Поль Герлен, згідно рішення суду, заплатив штраф 22,5 тисячі євро, а відомому модельєрові Джону Гальяно за антисемітські висловлювання винесли вирок заплатити 6 тисяч євро з випробувальним терміном. Саме французький закон з суворим покаранням навіть за вербальну образу взяв за основу Геннадій Москаль, подаючи до Ради свій законопроект. Також великі штрафи за злочини ксенофобського характеру пропонував запровадити і Валід Арфуш. “Якщо порушникові потрібно буде платить 50 тисяч євро за своє бажання принизити людину іншої національності, – то можливе хоч це зупинить його від протиправних дій”, – припускає Валід.
Окрім законопроектів Москаля і Арфуша в парламент поступали і схожі документи, але жоден з них не розглядався навіть у першому читанні. Поки Рада завертає усі законопроекти, в Україні все частіше лунають расистські висловлювання. Так, нещодавно член партії “Свобода” Юрій Сиротюк висловив сумнів з приводу того, що Україну на “Євробаченні-2012” може представляти темношкіра співачка.
Тернопільська газета викликала міжнародний скандал
А Тернопіль взагалі мало не став центром міжнародного скандалу в зв’язку з публікацією в “Новій тернопільській газеті” на першій шпальті образливого для темношкірих і арабів матеріалу. Африканці були зображені у вигляді мавп, що обіймають блондинок. У статті йшлося про бійку між студентами з африканських та арабських країн через дівчину з Тернополя. Ряд європейських видань засудили редакцію газети за цю публікацію. Незважаючи на міжнародний осуд, прокуратура Тернополя відмовилася порушувати кримінальну справу за підозрою у навмисному розпаленні расової ворожнечі виданням . У списку українських ксенофобських “курйозів” був навіть випадок, коли найвища посадова особа держави, екс-президент України Віктор Ющенко назвав свого помічника “молдаваном” за те, що той не дуже вправно виконав його доручення.
Наталія Кондратьєва Джерело: tsn.ua
