Головна Суспільство Чому більшість дітей в інтернатах – не сироти

Чому більшість дітей в інтернатах – не сироти

В Україні 92% дітей в інтернатних закладах мають хоча б одного з батьків, і лише 8% дітей в інтернатах – це діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування. У Тернопільській області на 200 тис. дитячого населення лише трохи більше тисячі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. В закладах інституційного догляду і виховання області станом на початок 2019 року знаходилося 2443 вихованців. З них – 2248 (або 51,1%) це діти, які знаходяться на цілодобовому перебуванні. Понад 92% вихованців інтернатних закладів мають одного чи обох батьків, лише 7,7 % серед усіх вихованців – це діти-сироти чи діти, позбавлені або залишені без батьківського піклування. (Дані дослідження, проведеного Консультантом в рамках проекту).

Бідність і соціальна ізоляція є двома основними причинами, через які діти не можуть жити вдома. Сім’ї часто вважають, що розміщення дітей в інтернатних закладах – це єдиний спосіб забезпечити їм освіту, гарне харчування та побутові предмети першої необхідності. Таким чином, першочерговою стратегією зменшення направлення дітей до інтернатних закладів має стати підтримка сімей з дітьми, які потрапили у складні життєві обставини, надання їх відповідних ресурсів і послуг, щоб діти могли залишатися в своїх сім’ях.

Деяких дітей влаштовують до інтернатних закладів через занедбаність, насильство і жорстоке поводження у сім’ї. У цьому випадку діти не можуть перебувати зі своїми біологічними батьками. Проте, у такому випадку, слід зважати на можливості влаштування під тимчасову опіку/піклування у сім’ю близьких родичів або інші льтернативні сімейні форми виховання. У даному контексті доцільно загадати можливість тимчасового влаштування у сім’ю патронатних вихователів. Це єдина, на сьогодні, в Україні форма тимчасового сімейного влаштування дітей, які не мають статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування.

У зв’язку з емоційними, соціальними та психологічними наслідками інституціоналізації, догляд в інтернатах завжди повинен бути останнім засобом і тільки тимчасовим варіантом. Водночас дані досліджень переконують, що чимала кількість дітей перебувають в інтернатних закладах понад 10 років. За цей час їхні особистісні зв’язки з батьками майже повністю руйнуються.

Той факт, що діти, які насправді можуть жити в родинах перебувають в інтернатах, негативно впливає на їх соціальний розвиток, оскільки деякі ключові життєві навички можна розвинути тільки в родині. Всесвітня організація охорони здоров’я визначає життєві навички як «здатність до адаптивної і позитивної поведінки, яка дозволяє людям ефективно справлятися з вимогами і проблемами повсякденного життя».

Виховуючись у сім’ї, діти моделюють соціальні навички, отримують досвід і знання про багато аспектів повсякденного життя, в тому числі економічну діяльність, яка приносить дохід. У своїх сім’ях діти засвоюють цінності культури і розвивають навички, які їм знадобляться у зрілому віці.

Дітям, які довго перебувають в інтернатах, не вистачає рольового моделювання, яке відбувається в родині і в суспільстві. Вони часто не знають, як правильно ставитися до людей, тому їх можуть сприймати як грубих, невихованих та нетактовних. Це часто впливає на їх доросле життя, впливає на їх здатність розвивати відносини, працевлаштуватися, а також створювати власну сім’ю.

Матеріал підготовлений в рамках проекту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України», який реалізується Міністерством соціальної політики згідно з Угодою про позику між Україною та Світовим банком.

Упродовж 2019 – 2020 рр. консорціумом організацій у складі Oxford Policy Management Limited (Велика Британія), Міжнародної благодійної організації «Партнерство «Кожній дитині» Україна, COC Кіндердорф Інтернешнл та Українського фонду «Благополуччя дітей» будуть надаватися консультаційні послуги з розробки та впровадження Регіонального плану стосовно збільшення обсягів надання послуг з догляду на сімейній основі (реформування інтернатних закладів для дітей) у Тернопільській області.

Ситуація в Тернопільській області є мікромоделлю масштабної проблеми інституційного догляду дітей по всій Україні. В області проживають майже 200 тисяч дітей. Серед них 4,6 тисячі – це діти з інвалідністю, а понад тисяча – діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування. Станом на початок 2019 року в Тернопільській області діє 19 закладів інституційного догляду і виховання, в яких цілодобово перебувало 1248 дітей, з яких 90% мають батьків, котрі не позбавлені батьківських прав.

Численні наукові дослідження щодо раннього розвитку дітей вказують на те, що перебування дітей до 3-х років в інтернатних закладах навіть відносно короткий проміжок часу може негативно вплинути на їхній розвиток та поведінку в дорослому віці.

Відповідно до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки, основною метою реформи є зміна системи інституційного догляду та виховання дітей на систему, яка забезпечує догляд і виховання дитини в сімейному або наближеному до сімейного середовищі. Досягнення мети можливе через розвиток соціальних послуг підтримки сімей з дітьми у складних життєвих обставинах і запобігання необхідності влаштування дітей до інтернатних закладів, активізацію подальшого розвитку альтернативних сімейних форм влаштування для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки та безпосередню трансформацію інтернатних закладів і створення на їх базі нових послуг для громади.