Головна Суспільство Тернополянка розповіла як наворожила в ніч на Андрія собі чоловіка

Тернополянка розповіла як наворожила в ніч на Андрія собі чоловіка

Якось, під час традиційних передсвяткових закупів на ринку я зустріла знайому, яку не бачила років вісім. Ми розговорились. На раз почав йти мокрий сніг з дощем і ми, щоб не змокнути, сховались у затишній кав’ярні і за горнятком кави продовжили бесіду.

З’ясувалося, Олена одружена і вже має двоє діток. А пам’ятаю, колись все бідкалась, що не може знайти свого судженого, мовляв не щастить їй в особистому щасті.

«Бач Оленко, я ж тобі казала, що все налагодиться! Кохання саме знайде дорогу до твого серця», – жартуючи сказала я. Оленка на мить задумалася. Потім як почне сміятися. Тоді й розповіла мені неймовірну історію знайомства з чоловіком.

«Ти ж пам’ятаєш як я хотіла вийти заміж? Коли ще й ти, Зорянко, одружилась і переїхала з чоловіком жити окремо від батьків, мені мов дах поїхав. Я шукала нареченого скрізь. Знайомилася з хлопцями в тролейбусі, на зупинці. Проте ці знайомства закінчувались однією ніччю і байдужим: «я тобі подзвоню». Соромно сказати, але я набула репутації легковажної жінки. Мама сварила, батько погрожував, що вижене з хати. Покійна бабця Маринка ставила за мене свічки в церкві, до бабок ходила, щоб ті віск злили, думала на мені якісь пороби. Та мене це не зупиняло. Я й надалі шалено шукала судженого.

Пам’ятаю, якось напередодні Андрія начиталася книжок про ворожіння. Вирішила випробувати всі варіанти. Подруг кликати не хотіла, щоб не заважали та й не насміхались. Я чомусь була впевнена, що ця ніч буде вирішальною у моєму житті. Тож наполегливо прийнялась до ворожіння.

Що я тільки не робила! Проводила ритуали і з пирогами з начинкою з клаптиків паперу, де були написані чоловічі імена, і з дзеркалом, хотіла заглянути в потойбіччя і запитати в духів про коханого. Знаєш, нині у мене таке враження, що тоді я просто з’їхала з глузду…

У мене нічого не виходило. Я плакала, клякала на коліна, молилася перед образами. Аж тоді згадала, що є ще один спосіб. Вийти на вулицю і першого перехожого чоловіка запитати ім’я. Таким буде ім’я судженого.

Я вибігла уся розхристана, заплакана. Дивлюсь, йде хлопець я біжу до нього, посковзаюсь і падаю просто йому під ноги. Хлопець не втримується на ногах і падає на мене. Я лежу на замерзлому асфальті під наляканим незнайомцем і тихо запитую як його звати. Він від несподіванки не знав що й сказати. Кілька секунд ми пролежали, потім намагалися встати. Але халепа, я не могла ступити на ногу. Володимир, так як з’ясувалося пізніше, звали незнайомця, відвіз мене до травмпункту. У мене був вивих. Лікарі наклали гіпс. Володя відвіз мене додому.

Я пролежала вдома місяць. За цей час хлопець мало не щодня навідував мене. Коли мені зняли гіпс, Володя мені освідчився.

Така історія. Нині ми живемо в Тернополі, окремо від батьків. Я народила двоє дітей. Сиджу в декреті».

На правду, від долі не втечеш!