Вчора тернополяни виряджали на війну в лави батальйону “ОУН” нового бійця – Христинка Федоришин.
“Ви б то виділи! Дівча! Рюкзак більший за неї!
Коли Ліля Мусіхіна підвела до мене цю юну красуню зі словами: “От, Христю, передаю тебе з рук в руки. Це тепер твій тато”, – я мало не заплакав, – пише Борис Гуменюк. – Господи, як страшно! Ще ніколи не брав на себе такої відповідальності. Ладно, пацан. А то – дівчина”.
“А як її втримаєш? – весь останній місяць журилася Ліля, – від нового року на зібраних речах сидить, три вишколи пройшла, можна ше четвертий для неї придумати, шоб відтягнути час, але це не допоможе. Дід і баба – оунівці, батьки – благословили, ради нема. Все одно поїде на фронт. То вже краще до вас, в “ОУН”, у вас порядок і дисципліна.”
Серед ночі дісталися до Києва. А сьогодні наш “Сивий” Андрей Пастушенко, повіз нашу “Синичку” на Піски.
Теж вар*ят, Господи прости. У ньому два осколки сидять, а він замість того, шоб сидіти зараз в Альпах, лікуватися і проходити реабілітацію, запиваючи то всьо баварським і заїдаючи пармезаном, покинув лікування і поперся в Піски. Не навоювався. Оунівці. Хунта. Ну шо з них візьмеш?
Вирушили від штабу на Мазепи ше за світла. А для “Яся” – то 8-9 годин їзди. Вже десь на під*їзді, або й заїхали. З Пісками зв*язку нема. Як дочекати ранку?
Молюся. На цей раз як ніколи щиро.
Борис Гуменюк
