У Сполучених Штатів є багато символів: і зоряно-смугастий прапор, і статуя Свободи, і Дядечко Сем, врешті-решт. Символом американського музичного мистецтва, принаймні класичного, як це було донедавна, безперечно, залишається Карнегі-Холл.
З часу його відкриття, яке освятив своїм виступом геніальний Петро Ілліч Чайковський, цей культурний центр став справжньою музичною Меккою не лише для виконавців із Америки, а й з усього світу. Для того, щоб підтвердити високий клас, віртуози прагнуть піднятися на «небосхил» Карнегі-Холлу та «засвітитися» саме тут.
Однак у 1960 році підприємливі ділки з товстими гаманцями (ну, чим не «нові українці»?) купили його, щоб знести і натомість спорудити офіс. І тоді на захист Карнегі-Холлу став Ісаак Стерн.
Для музичної Америки це ім’я значило дуже багато. Тому й не дивно, що енергійні зусилля та бурхлива громадська діяльність Стерна, який, організувавши на захист легендарної сценічної зали громадський комітет, долучив до цієї справи ще й інших музикантів і мобілізував чиновників, принесла успіх.
На знак визнання його заслуг у справі порятунку культурного центру Ісааку Стерну понад тридцять років, до самої смерті, довіряли очолював раду Карнегі-Холлу. До того ж він залишався його незмінним президентом.
Проте не всі знають, що Айзек Стерн, як його називають в Америці, – наш земляк. Він народився 21 липня 1920 року у чарівному подільському Кременці. Часи, як бачимо, не найкращі для життя та творчості. Але хто ж обирає час і місце свого народження? Полум’я Першої світової, яке вдалося загасити у Західній Європі, спалахнуло у радянській Росії братовбивчою громадянською війною. Звичайно ж, винуватцями її, серед інших, проголосили і євреїв. Тому, зрозуміло, залишатися в палаючій країні, та ще й наражати на небезпеку життя сина батьки не бажали. Вони забирають десятимісячного хлопчика у ситу і благополучну Америку, поселяються у Сан-Франциско.
Відомо, що у єврейських сім’ях талант і знання шанують найбільше. Визнання до Айзека прийшло в одинадцять літ, коли він виступив як соліст Філармонійного оркестру Сан-Франциско, хоча вперше скрипку до рук взяв лише три роки перед тим.
Популярність зростала. Захоплення слухачів і схвальні відгуки критики, здається, стали супутниками його життя назавжди. Виконання Стерном скрипкового концерту Брамса у березні 1937-го транслювали по радіо на всю країну. У 1943 р. – тріумфальний виступ у Карнегі-Холлі, потім – гастролі по всьому світу, робота над музикою до фільмів, участь у музичному шоу на Бродвеї.
У чому ж секрет великого майстра, адже здивувати вимогливого американського слухача дуже непросто? Прослухавши записи Стерна, можемо переконатися у величі його таланту. Скрипка в руках віртуоза звучить блискуче, він грає стильно й емоційно. У середині 1970-х він записує скрипкові концерти Альбана Берга й Бели Бартока, а також робить запис камерного репертуару з піаністом Олександром Зикіним, а також у складі тріо з піаністом Юджином Істоміним і віолончелістом Леонардом Роузом. Ці музичні шедеври і нині цінують дуже високо. Тоді ж Стерн здійснив перші записи «Серенади» Леонарда Бернстайна й двох концертів у неоромантичному стилі — Кшиштофа Пендерецкого й Джорджа Рочберга.
Стерн багато гастролював по всьому світу, за винятком Німеччини, куди принципово відмовлявся приїжджати. Впродовж 60 років виконавської кар’єри він виступив на найпрестижніших сценічних майданчиках. Більшість записів концертів митця збереглися на магнітофонних плівках, вінілових та компактдисках. А це – понад 200 музичних творів 63 композиторів світу. Платівки виходили і в колишньому СРСР. Стерну присвоюють почесні звання Гарвардського, Нью-Йорського, Колумбійського, Оксфордського і Тель-Авівського університетів.
А знятий у 1980 р повнометражний документальний фільм «Від Мао до Моцарта: Айзек Стерн у Китаї» отримує головну нагороду Американської академії кіномистецтва – «Оскар».
Цікаво, що цього ж року найвищою відзнакою світового кіно нагороджують фільм Володимира Меньшова «Москва сльозам не вірить» у номінації «Кращий зарубіжний фільм». Однак це – вже зовсім інша історія…
Серце Стерна зупинилося у Нью-Йорку 22 вересня 2001 року, проте скрипка його звучить для нас і нині.
Юрій КОВАЛЬКОВ, Свобода
