Головна Суспільство Смерть Дмитра Непрієнка в зоні АТО досі не розслідували, слідча не...

Смерть Дмитра Непрієнка в зоні АТО досі не розслідували, слідча не відповідає на дзвінки

Сьогодні виповнюється рівно рік, як підла рука вбивці відібрала життя у великого патріота, талановитого і хорошого хлопця Діми Напрієнка який навчався в Кременецькій гуманітарно-педагогічній академії на англійській філології.

Діма пішов на війну добровольцем. Майже рік – в армії, вісім з половиною місяців – на передовій. Він жив війною, мріяв про перемогу. Воював із завзяттям. Рятував побратимів. Мав великі плани на майбутнє. І раптом його не стало. Смерть його й досі загадка, покрита таємницею. Рідним так і не дали відповіді, за яких обставин він помер і хто відібрав його життя.

Про те, яким був наш дубенський герой, і що відомо про його підступне вбивство, розповів тато Дмитра – Віталій Напрієнко. Це була важка розмова зі сльозами на очах. І читати ці рядки без сліз буде важко. Але треба. Щоб знати, якого Героя ми втратили.

– Віталію, рік минув з дня смерті Дмитра, як куля пролетіла. Все, що лишається, це пам’ять. Згадаймо, яким був твій син?
– Для мене цей рік як в тумані. Все моє життя і всієї нашої родини розділилося на дві смуги – білу й чорну. З того часу, як Діма загинув, для нас немає просвіту. Ми тримаємося завдяки підтримці людей.
Яким був Діма? Не таким, як всі. Він завжди й у всьому був особливим. Для кожного батька його син особливий. Але це правда. Він людина нової генерації. Зовсім не такий, яким було наше покоління. Він виріс у вільній Україні і сам був вільною людиною. На все мав свою думку, все робив так, як йому підказувала совість, і був дуже завзятий. До того, як пішов в армію, багато працював за комп’ютером. Читав запоєм. Переважно західних авторів і в оригіналі, бо добре знав англійську. Та італійську непогано знав. Читав все від Гете до Гейтса. Захоплювався філософією. Прочитав всю Біблію, на відміну від мене. Мав великий кругозір і міг говорити з ким завгодно на будь-які теми. Книжки зробили його ідеалістом. Був байдужим до матеріального. Його кредо: гроші – ніщо! Казав мені: «гроші – це грязь». Коли його друг травмувався і зламав шию, дві тисячі з карточки зняв і віддав йому на лікування.
Найкраще його характеризує те, як він в армію пішов. У нього була можливість поїхати заробляти за кордон в Англію, в Австралію. З його знанням мови знайшов би собі місце. МІГ НЕ ЙТИ В АРМІЮ, БО МАВ СЕРЙОЗНУ ХВОРОБУ ХРЕБТА: три спинномозкові грижі та остеохондроз. Він медкомісію два з половиною місяці проходив! Його не хотіли брати. Але вперся і свого добився. Ми його відмовляли. Та Діма категорично заявив нам: якщо будемо заважати, піде у «Правий сектор». Що ми могли зробити? Він дорослий чоловік і робив чоловічі вчинки. Прийшла повістка і він сказав: «піду!». Підписав короткотерміновий контракт. А тут наш президент видав наказ до кінця особливого періоду контрактників не звільняти. Якби був звільнився, був би живим. Своє Батьківщині Діма віддав чесно. Він воював на совість. Вмів стріляти з усього. Є відео, як він проводив інструктаж зі стрільби зі станкового гранатомета для хлопців зі своєї роти. Потім він взявся освоювати снайперську справу. Професіонал цієї справи, наш земляк Степан Ільчук, передав йому маскхалата і багато чого його навчив з власного досвіду. Я купив йому 25-кратний приціл. Він брав 100-метрову нитку і тренував окомір. Діма все хапав на льоту. Освоїв всі види зброї. Добряк був. Їм волонтери солодкого привезли, то він сказав «нащо нам стільки» і завезли все у дитячий будинок. А ще Діма двох танкістів врятував під час обстрілу. Він багато чого на війні встиг. І це за неповний рік. Без одинадцяти днів рік прослужив. До року дослужити не дали, – у Віталія тремтять губи, він ледь стримує сльози.

– Що ж сталося?
– Ми й досі не знаємо правди. Діма був скритний і ніколи ні на що не скаржився. Я першого грудня говорив з ним по телефону. Він був у доброму настрої. Як завжди, повний планів. Через три дні мав переводитися у підрозділ до Звіробоя. Якось у нього в мові проскочило, що є нагорода за його голову. Але він це так, не переймаючись, наче жартома сказав. СЕПАРИ НЕ МОГЛИ ЙОМУ ПРОБАЧИТИ, ЩО ВІН ЇХНІЙ УЧБОВИЙ ЦЕНТР НАКРИВ. Ви писали про цей випадок. Це сталося випадково. Переліт. Цілився в одне, попав в інше. ЗА ТАКЕ МОГЛИ ВБИТИ ЧИ ЗАПЛАТИТИ, ЩОБ ВБИЛИ. Іншого пояснення його смерті немає.

– А що кажуть ті, що служили з ним?
– Напарник, який з ним стояв перед тим, як його вбили, чогось відійшов. Залишив позицію і каже, що нічого не бачив. Інші теж нічого конкретного не говорять, очі опускають. На дзвінки не відповідають. Я цілий рік добиваюся справедливого розслідування його смерті. Їздив у підрозділ, де він служив. Нічого не добився. Писав у всі інстанції. Навіть до Луценка. Марно. Всі відповіді зводяться до того, що перевірки ходу розслідування скеровуються до волноваської прокуратури. Чого я, житель Західної України, там можу добитися? Слідча на дзвінки перестала відповідати. Їхати туди проблематично. Це зона АТО, попасти в неї складно. Правди не добитися. Я зрозумів одне – ДЛЯ ВЛАДИ ВБИТІ СОЛДАТИ ЦЕ ВІДПРАЦЬОВАНИЙ МАТЕРІАЛ. Вони нікому не потрібні, з них вже більше нічого не візьмеш. Та й не дивуюсь. Що казати про померлих, коли за живих не краще дбають. Від такого відношення опускаються руки. Але я згадую сина, який він був чесний і мені совісно перед ним, що я не можу правди про його смерть добитися. Не грошей, а правди! Вона вже нічого не змінить, ніхто ні за що не відповість. Та нашій родині це важливо знати.
– Це важливо знати всім нам. Діма заслужив це своїм життям і смертю.
– Одна втіха – людська підтримка. Вона дає сили триматися і добиватися правди. Всі, хто не зустріне, співчувають, добрим словом згадують Дмитра, підбадьорюють. А скільки небайдужих людей прийшло на його похорон. Дуже допоміг нам у з’ясуванні обставин смерті сина міський голова Василь Антонюк, його заступник Руслан Мосійчук. Велику допомогу надав директор лісгоспу Олег Юркевич. Поїздкою в зону АТО я завдячую волонтеру Юрію Новосаду. Уся наша родина сердечно дякує всім добрим людям, котрі розділили з нами біль втрати нашого Діми, підтримали нас у тяжку годину.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here