Головна Суспільство Орденом княгині Ольги відзначено збаражанку, зв’язкову УПА, політрепресовану Ганну Лінько

Орденом княгині Ольги відзначено збаражанку, зв’язкову УПА, політрепресовану Ганну Лінько

Президент України Петро Порошенко підписав Указ про відзначення державними нагородами України з нагоди Міжнародного жіночого дня. Серед нагороджених є жительки Тернопільщини.
Отож, за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, зразкове виконання службового обов’язку та багаторічну сумлінну працю заслуженим працівником соціальної сфери України стала начальник управління соціального захисту населення Борщівської районної державної адміністрації Любов Морозко. Звання заслуженого художника України присвоєно Тетяні Витягловській. Заступник редактора Чортківської районної газети «Голос народу» Анна Блаженко — заслужений журналіст України. Орденом княгині Ольги ІІ ступеня нагороджена учасниця національно-визвольного руху Ганна Лінько.

Ганна Ковальчук-Лінько народилася 2 березня 1924 року в селі Терпилівка Підволочиського району. Початкову школу закінчила в рідному селі. З 4 до 7 класу навчалася у Новому Селі. Сьогодні ж пані Ганна – жителька Збаража.

У 1942 році, коли Ганна Ковальчук-Лінько вступила до Збаразької дворічної торговельної школи, прийшли німці. Утім, одного дня вони, студенти, познайомилися з жінкою похилого віку, яка закликала їх до боротьби за Незалежність України. «Ми, всі як один, з великою вірою і натхненням прийняли цей гарячий виклик, – розповідає 93-річна пані Ганна. – Так уся молодь вступала в ОУН. Щоб нас не переслідували, під час навчання в торговельній школі в Збаражі, ми вечорами збиралися групками, читали історію України, приймали присягу «Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї». Коли ж у 1944 році прийшли рускі, то наша торговельна школа розпалася: одні йшли на фронт, другі – в УПА, треті втікали за кордон, у мене ж любов до України була з дитинства, тому я стала зв’язковою УПА під псевдо «Лілея», «Конвалія». Тяжко було. Бої були. Не раз доводилося ховати тіла хлопців. А одного разу хтось дав наводку на церкву в селі, де переховувалися наші бійці. Церкву обступили. Вимагали здатися. Але ніхто не здався. Двох хлопців застрілили, а чотирьох спалили в церкві… Я ж була зв’язковою до 1947 року».

Під час тих подій пані Ганна потрапила до в’язниці на Лонського, де зазнала катувань. Згодом її відправили у Магадан. «Магадан – пересильний пункт, сюди приїжджали купці і відбирали людей, як рабів на ринку. Я потрапила в бригаду із 150 жінками. Привезли нас за 23 кілометри від Магадану. Привели до лісу, розділили по дві, дали пилку і дві сокири, виділили ділянку, встановили норму – 10 кубів дерева. В парі зі мною була литовка. Тримаємо сокиру з пилкою і плачемо… Ми в житті не працювали такими знаряддями. Поплакали і пішли до сусідніх дівчат вчитись. Сніг відкидали, а він на ріст людини, валили дерево, зрубували сучки, різали по два метри, складали на купу, а ввечері повірка, хто скільки зробив, норми не виконував ніхто. А в бараках чекала вечеря: 300 грамів хліба, миска баланди і відбій…»

У Магадані пані Ганна познайомилася зі своїм чоловіком Трохимом Лінько – побратим «Граб» з відділу УПА – Північ Клима Савури, який був засуджений 1947-го. У 1955 році вони повернулися додому, після чого одружилися.

Пані Ганна зі своїм чоловіком Трохимом прожила довге життя разом. У 1991 році вони вступили до новоутвореної ОУН – УПА. Часто зустрічалися з друзями, як в молоді роки: співали, веселилися, плакали…

«Мій Трохим співав у чоловічому хорі УПА, який діяв і діє в Збаражі, – каже пані Ганна. – Чоловіка втратила у 2004 році, йому діагностували рак гортані і лікарі запевняли, що проживе не більше трьох років. Трохим прожив тридцять років, не знаючи свого діагнозу, я йому не сказала, і лікарі вміють помилятися. З тих пір живу сама. Спілкуюся зі своїми друзями, хоч їх вже залишилося мало. Горда з того, що нікого не видала, не піддалася людським слабкостям. Бажаю, щоб кожен українець виконав свій обов’язок перед рідною Україною. Прошу Господа, щоб він дозволив мені дочекати справді незалежної від ворогів України, за котру я так багато пережила, за котру мій чоловік боровся, за котру повмирали багато моїх друзів, за котру знову гинуть мої рідні українці…»

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here