На Сумщині від голоду вимирали цілі села

sumshchuna golodУже кілька років поспіль у  День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій, сумчани запалюють свічки і ставлять їх на вікна своїх осель, згадуючи тих, кого забрав голод у 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 роках. Учені й досі не можуть встановити точну кількість жертв цієї війни влади проти свого народу. Так, за підсумками судової справи за фактом Голодомору було встановлено, що кількість людських втрат від геноциду тих літ становить 3 мільйони 941 тисяч осіб. За даними науковців, найбільше постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. На Сумщині від голоду померло від 15 до 20 відсотків населення. Вимирали не тільки родинами, а цілими селами. Влада, щоб приховати факти геноциду, знищувала архівні документи.

Цьогоріч  22 листопада сумчани традиційно поклали квіти до пам’ятника жертвам Голодомору 1932-1933 років. Прикметно, що з кожним роком сюди приходить все більше молоді. А напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору в одній із книгарень Сум була відкрита експозиція  документів, спогадів і світлин, які підтверджують, що голод в Україні 1932–1933 років був штучно створеним геноцидом проти українського народу.

Реальна ж історія свідчить зовсім про інше, ніж те, що довгі десятиліття насаджувала нам радянська пропаганда. Як нині відомо, українці не однозначно сприйняли радянську владу. Тільки за даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Україні відбулося 1716 масових виступів, із яких 15 кваліфікувалися «як широкі збройні повстання проти радянської влади». Вони об’єднували до двох тисяч людей і відбувалися під гаслами: «Верніть нам Петлюру!», «Дайте другу державу!», «Хай живе самостійна Україна!», «Геть СРСР!», «Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!». В ті часи люди організовувалися, як могли. Були навіть кінні загони; зброєю служили вила, лопати, сокири. Натовпи селян зі співом «Ще не вмерла Україна» ліквідовували місцеві органи влади. Партійці і комсомольці втікали. Отож, невгамовний народ вирішили поставити на коліна, влаштувавши голодомор.

У дослідження трагедії значний внесок зробив уродженець Сумщини Борис Ткаченко, який провів титанічну роботу з розкриття злочину під назвою Голодомор. Його книга «Під чорним тавром» –  це історичне дослідження, зроблене на основі виключно документів і свідчень очевидців. Це перша в Україні книжка про голодомор, що дає повну картину страждань українців під московсько-комуністичною тиранією. Розповіді очевидців вражають, лякають і змінюють уяву про історію. Кобзар Йосип Панасенко з Полтави, приміром, у своєму свідченні пише: «1932 року я виступав у капелі бандуристів і за розпорядженням Полтавської Політосвіти перебував у місті Ромни (нині Сумської області) для культурного обслуговування селян, які вмирали від голоду. Я був очевидцем страхіть. На дорозі до міста всюди валялися трупи померлих дітей, жінок і чоловіків і безліч таких, які конали у страшних муках. Коли я увійшов до села Недригайлів, я був переляканий. Село наче вигоріло, ні живої душі. Я зайшов до першої хати, навколо якої бур’ян виріс аж під стріху. Двері були відчинені, з середини йшов сморід. На ліжку лежало в лахміттях двоє мертвих дівчаток, з печі звисали ноги померлого діда, а за хатою сиділа божевільна жінка і, сміючись, перебирала грудочки землі. Сморід від померлих розходився по цілому селі,  всюди лежали трупи і розкладалися, бо не було кому їх ховати…»

А ось що писав лікар із Сум Микола Шевченко: «…По залізниці відбувався рух голодного люду. Всі поїзди, і товарні, і пасажирські,  були забиті сірою, голодною масою. То висохлі, як тріски, то набряклі, як мішки з просом, мільйони людей зрушили з місця. Вошей на людях було стільки, що вони, мов тирса, вкривали підлогу. Сотні голодних людей присідали спочивати під насип залізниці та там і зоставались, хто вмирав одразу, а хто ще довго лежав без руху».

Щоб український селянин не міг вирватися з влаштованого йому пекла, у Кремлі згадали про кордони між республіками-колоніями, і між Україною, Росією та Білорусією виставили загороджувальні загони внутрішніх військ…

Проте Україна є донині. І недарма цьогорічні пам’ятні заходи, присвячені мільйонам жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років, проходили під гаслом «Вбивали Голодом нашу свободу. Не підкорені в 33-му – непереможні!».

Світлана ШОВКОПЛЯС

Категорії: Життя,Прес-клуби об'єднують Україну

Теги: ,

Loading...

Залишити коментар

Вашу адресу електронної пошти не буде опубліковано.

%d bloggers like this: