Перший Президент України, розповів інтернет виданню Gazeta.ua про те, чому погодився отримати звання Героя України.
Для мене нагорода не є великою подією чи знаковим явищем. Маю чимало нагород і з радянських часів – дуже високих орденів, якими тоді відзначали урядову, державну і партійну еліту. Це не може змінити людину, підвищити її у власних очах, зробити гордою, пихатою і неприступною як фортеця. Нагорода тоді важить багато, коли ти сам віриш, що вона завойована. Коли віриш, що заслужив її.
Коли дізнався про нагородження, то перша реакція була, що не потрібне мені звання Герой України. Доводив, що звання президента є в Конституції і воно довічне. Це звання доручив народ, віддавши мільйони голосів. Воно є чимось надзвичайним. А Герой – це знакове явище для конкретної події і людини. Однак до моїх порад не дослухались. Тоді було 10-річчя незалежності України. У зв’язку з такою датою влада вважала за потрібне нагородити людину, яка брала найактивнішу участь у становленні незалежності, підписала всі основні документи, зокрема, угоду у Біловежській пущі. Все, що пов’язано з проголошенням незалежності і розпадом Радянського Союзу, відбулося за моїми підписами. Подумав: якщо це звання присвоюють людині, яка долучилась до незалежності, то маю підстави одержати таку нагороду.
Є підстави для розмов про дискредитацію інституту нагородження. Не буду називати прізвища, щоб не ображати людей. Але коли я читав про тих, хто отримав це звання, то мені хотілося зателефонувати президентові і сказати гіркі слова. На якій підставі і за що ця людина отримала звання Героя? Однак я не телефонував.
Без звання Герой України можна було обійтися. Це скоріше традиція, бо були Герої Радянського Союзу, Герої соціалістичної праці. У той час це дійсно високо цінувалося. На урочистостях, на високих державних заходах і на партійних з’їздах казали, що серед делегатів у нас п”ять Героїв Радянського Союзу, вісім Героїв соціалістичної праці, певна кількість орденоносців. Цим підкреслювався статус зібрання або висота заслуг людини. Мабуть, знаходячись під впливом тої історичної доби, й ініціювали запровадження звання Герой України.
Якщо ти Герой і дав владі пораду, то вона не обов’язково має бути реалізована. Коли звертаюся до президента чи прем’єр-міністра, то завжди завершую розмову словами: “Це моя думка, мої ініціативи, які я виношую, про які думаю, аналізую і роблю висновки”. Проте я не можу заявити, що тільки це є вірним. Радять президентові багато, але відповідальність за рішення несе тільки він.
Не варто було відбирати звання у Степана Бандери і Романа Шухевича. Були прецеденти, коли Герой скоїв речі, які його скомпрометували і межували зі зрадою Батьківщині. Мова йде про яскраво виражені дії, спрямовані проти власної землі, народу і держави. У такому випадку звання можуть позбавити. Стосовно людей, які вже відійшли в інший світ, має бути інша позиція. Тут вина не їхня. Якщо вина взагалі є, то тільки того, хто нагороджував їх. Треба було б засудити дії людини, яка не врахувала певних аспектів і вчинила помилковий акт (якщо помилка є). У нас це має політичний характер. Цих людей пов’язують з антинародними рухами, що не відповідає дійсності. При всій повазі до суду, він не може це питання вирішувати. Суд має судити людину і її дії, а не історію.
Крім автомобіля і лікування, більше ніякими пільгами не користуюсь.
Леонід Кравчук, перший президент України
