У Тернополі на вулиці Гоголя, 6 в квартирі номер 7 понад 10 років шукають правди в різних інстанціях при різній владі та живуть в жахливому смороді.
А тепер трохи історії. Передусім, розташований він у центральній частині міста і належить до пам’яток містобудування і архітектури місцевого значення. Принаймні, у Переліку пам’яток архітектури Тернополя номер 25 обіймає саме ця будівля, про яку сказано, що це – мурований житловий будинок XIX ст. Таких в Тернополі не так вже й багато.
На Гоголя, 6 у Тернополі «зникнення» мешканців розтягнувся на кілька років. Мешканці квартир першого поверху, переважно, люди літні, почали помаленьку чомусь зникати з своїх помешкань. Одні вмирали, інші з тих чи інших причин, віддавали свої квартири інших людям, ще один, який хотів було відсудити назад свою квартиру, так і не дочекався суду. У будинку номер 6, на першому поверсі залишилося тільки дві квартири, де мешкають старожили. Решта квартир – чекають свого «ренесансного» дня, аби набути нового статусу.
Зрештою, пора вже відчинити двері отієї «нехорошої» квартири, господарі якої із 1985 року – Микола Дмитрович Кіт, колишній архітектор, а нині – пенсіонер та його дружина пані Євгенія, що має статус «учасника війни»…
Микола Дмитрович згадує, як у 1989 році мешканців будинку повідомили, що мовляв, «Терноіпльжитломіськомунпроект» виготовив проект на реконструкцію їхнього будинку, після виконання якої жителі будівлі житимуть тут довго і щасливо. Голова домкому товариш Рябченко навіть приносив тоді людям фрагменти отого проекту, за яким передбачалось вивільнити перший поверх, його мешканців переселити на добудований четвертий поверх, а 2-х і 3-х кімнатні квартири перепланувати на відповідно у 3-х і 4 –х кімнатні. Правда, чомусь людям ніхто тоді так і не сказав, а чия це все ініціатива, отаке переобладнання і що має бути на першому поверсі будинку. Мешканці із такими планами не погодилися, не зважаючи, що їх викликали у ЖЕК номер 5 і там довго переконували, як їм буде добре «після того, як …». Почувши про такі перспективи, деякі мешканці, як скажімо, квартири номер 4, поспішили самі зробити переплануванні і вийшло в них із 2-х кімнатної непогана трьохкімнатна квартира.
Затіяв собі перепланування і мешканець квартири номер 2, зробивши самотужки із двокімнатної квартири – трикімнатну. Переставлено все, що можна було – сантехніка, стояки, каналізація. Воно б, може і нічого, якби оця самочинна будівельна перестановка не завдала незручностей сусідові, а саме – Миколі Кіту, із відомої вам вже квартири номер 7. І почала мокріти стіна у спальній Миколи Дмитровича. І відвалювалась штукатурка у тій спальній, бо ж за стіною – після переобладнання виник санвузол, в якому вряди-годи проривались труби, підмочуючи спільну із сусідом стіну спальні пана Миколи… І бив пан Кіт на сполох, і звертався у ЖЕК, мерію, прокуратуру, ОДА щоб зарадили ситуації, але де там, лише через 10 місяців було створено комісію, яка вияснила, що в переобладнанні квартири номер 2 дійсно були порушення, які негайно треба ліквідувати. А тим часом, власниця цієї квартири виготовляє документ, про те, що «перепланування квартири не вплинуло на несучу здатність самої квартири і будинку в цілому, а саме перепланування квартири поліпшило умови проживання у ній і квартира придатна для подальшої експлуатації». Воно, може і поліпшилися умови проживання у цій квартирі але, от, для сусіда, власника квартири номер 7 – аж ніяк, з огляду на мокроту на стінах і щоденно-ранково-полуднево-вечірні звуки новоутвореного через стінку санвузла та кухні.
Найцікавіше, що власниця квартири номер 2 зробила усі необхідні погодження і у міськвиконкомі, і в бюро технічної інвентаризації, виготовивши відповідний технічний паспорт перепланованої квартири. Проте, згодом, через 10 років (!), фахівці управління містобудування та архітектури ОДА дійшли до висновку, що перепланування не відповідає будівельним нормам… При цьому, зауваження стосувались не тільки квартири 2, а ще й 9 та 11, котрі розташовані над помешканням подружжя пенсіонерів Миколи Дмитровича та Євгенії Іванівни.
Саме у цих двох верхніх квартирах їхні власники своїми перебудовами завадили нормальній роботі димового та вентиляційного каналів. Крім того, як зазначили фахівці перепланування згори може бути причиною появи чадного газу та побутових запахів у помешканні Миколи Кіта і струму на кранах.
Зауважимо, що вся ця епопея із ситуацією, в якій опинилася сім’я пана Миколи, тривала і триває на тлі постійних звернень господаря квартири номер 7 у всі інстанції, де він добивався правди про незаконні перепланування і перебудови в сусідніх квартирах. Доказував аргументовано, зі складеними схемами, наводячи документи, факти, пункти правил будівництва, порушених сусідами-«будівельниками». Це треба було бачити оці понад трьохсот екземплярів, документів, надісланих упродовж понад 10 років в усі інстанції – від ЖЕКу, до прокуратури і приймальної народного депутата України.
Нарешті у 2011 році Інспекція держархбудконтролю в Тернопільській області підтверджує факт самовільного будівництва у квартирах номер 9 і 11. Міському голові було рекомендовано створити спеціальну комісію в обстеженні згаданих квартир. І така комісія була створена. Одинадцять представників солідних організацій, які дотичні до видачі дозволів на різні перепланування в будинках увійшли до цієї комісії. Правда, солідна комісія у день перевірки так і не побувала в 11 – й квартирі, бо вона на день перевірки була …зачинена. Зате, відвідавши квартиру номер 7, перевіряльники порекомендували пенсіонеру … переставити газову колонку в інше місце і обладнати приміщення квартири сигналізатором мікроконцентрацій чадного газу. Це – щоб знати, коли ще можеш дихати і жити, а коли вже – ні.
А в квартирі номер 9 перевіряльники переконалися, що дійсно, перепланування виконано самовільно, але «дефектів та деформацій несучих та огороджувальних конструкцій не виявлено». Водночас, «інспекції архбудконтролю рекомендовано розглянути питання щодо відповідальності власника квартири номер 9 за вчинене ним порушення чинного законодавства в галузі будівництва».
Заради об’єктивності, зазначимо, що в Акті обстеження на останній сторінці є рядки, з яких стає зрозумілим, що квартиру номер 11 згодом таки було додатково обстежено двома спеціалістами, які підтвердили факт самовільного перепланування. І, звичайно, комісія знову ж-таки рекомендувала власнику цієї квартири усунути виявлені порушення під час перепланування.
І що ж далі? А далі – без змін. Ніхто після «грізних» рекомендацій комісії у квартирах 2, 9, 11 нічого не зробив…
Зрозумівши, що у Тернополі йому правди не добитися, Микола Дмитрович, як член спілки архітекторів України вирішив шукати правду у фахівців сусідньої, Львівської області.
І ось пан Микола отримав зі Львова документ на п’яти листках, підписаний віце-президентом Національної спілки архітекторів України, головою Львівської обласної організації цієї спілки О.Яремою та ще трьома архітекторами Львівщини. Висококласні фахівці визнали, що у будинку, де мешкає Микола Дмитрович, за законом всілякі перепланування помешкань категорично заборонені. Бо це – пам’ятка культурної спадщини!
А в будинку на Гоголя, 6 порушено низку вимог дозвільно будівельних нормативів. Згідно з ними,забороняється розміщення санітарних вузлів над кухнями житлових багатоквартирних будинків, що зроблено у квартирах номер 9 та 11. Вентиляційна схема згаданих квартир, яка є у плані, не відповідає існуючій схемі вентиляції. Це ж стосується каналізаційного стояка, який використовується квартирою номер 9 для відведення побутових стоків і відкрито проходить через кухню квартири номер 7. Далі – більше. Перебудова і неправильне використання вентиляційних каналів у квартирі 9 викликає зворотну тягу у квартирі, де мешкає Микола Кіт. Пояснюють львівські архітектори і ситуацію з появою фекалій у ванній квартири Миколи Дмитровича і виникнення електричного струму на кухні. Причина та ж – сусідські самовільні перебудови.
Львів’яни рекомендують негайно відкоригувати проектну документацію на весь будинок, як пам’ятку архітектури. А ще вони дорікають тим архітекторам, які давали дозволи і підписували документи на перепланування. Адже згідно з Кодексом професійної етики п.3.06 «Архітектор повинен відмовитись від виконання професійних робіт, якщо вимоги замовника суперечать вимогам чинного законодавства, будівельним нормам і вихідним даним на проектування, переконанням і професійної гідності архітектор». Адже в даному випадку йдеться про найбільш важливі життєві принципи – безпеку проживання людей…
Пенсіонер, у ставленні до якого чиновники утворили кругову поруку у небажанні вирішити проблему, розуміє не тільки міську раду. Хоча, це її службовці ставили підпис на документах про відповідність перепланувань у вищезгаданих квартирах. Влада – це і народний депутат, до якого звертався пан Микола, це і департамент житлово-комунального господарства, інспекція державного архітектурно-будвіельного контролю, це управління містобудування та архітектури облдержадміністрації, це держслужбовці із МНС, відповідальні працівники «Тернопільархпроекту», представники «Тернопільміськгазу», міської санстанції, зрештою, ЖЕК, та просить «ВЛАДО! ПОЧУЙ МЕНЕ ЖИВОГО! НЕ ВБИВАЙ МОЄЇ СІМ’Ї!..»
Навіть нефахівцеві зрозуміло, які приниження і переживання вже довелося пройти, щоб домогтися справедливості, Миколі Дмитровичу і його дружині Євгенії Іванівні. На жаль, ця історія поки не має свого кінця й оті комунальні атрибути пекла будуть невизначений час присутніми в помешканні пана Миколи.
В багатьох відповідях на звернення пенсіонера, чиновники рекомендують йому продовжувати самостійно відстоювати свої права й звернутися до суду. Хоча сусіди-самоуправники – це не єдина сторона винуватців. Управління містобудування та архітектури ОДА достатньо однозначно висловилось в одному зі своїх листів Миколі Дмитровичу: «управління підтверджує низку порушень державних стандартів, норм і правил, а загалом, чинного законодавства, при здійсненні перепланування квартир 2, 9, 11 у багатоквартирному житловому будинку номер 6 на вул. Гоголя у м.Тернополі та вважає вчинені окремими посадовими особами при наданні висновків та інших документів при узаконенні вказаних перепланувань – НЕЗАКОННИМИ». Тож логічним був би вступ до цієї гри в одні ворота представників прокуратури.
Але в силу причин, про які можна тільки здогадуватись, представники влади і правоохоронні структури красномовно чогось чекають. Все це дуже схоже на хронічне небажання влади брати на себе відповідальність і виправляти ситуацію. Хоча, можливо, ласий шматок нерухомості в центрі міста підсвідомо мотивує до саме такої поведінки місцевих можновладців…
