Тернопільский режисер Андрій “Богема” Шараскін ще під час Майдану приєднався до лав Правого сектора, у мирному житті розвивав мережу дитячих театральних студій, впроваджував театральні уроки в школах Львова, Івано-Франківська та Тернополя, і створював власну театральну студію але у доволі далекому минулому брав участь у російсько-грузинській війні. 20 грудня “Богема” взяв участь разом із другом Ігорем “Тополя” Мазуром у конгресі учасників локальних воєн проти Росії та представників “правих” рухів з Грузії, Азербайджану, Туреччини, Хорватії та ще кількох європейських держав у Тбілісі.
З “Богемою” кореспондент “Газети по-українськи” спілкувався перед його вильотом до Грузії в одному з партійних офісів “Правого сектора”. До Києва він приїхав у камуфляжі. Перед розмовою грає на губній гармошці, яку йому подарували волонтери. Каже, що завжди носить її з собою. П’є каву без цукру, раз виходить покурити тонкі коричневі сигарети. На зауваження, що на фронті, мабуть, вживають сильніші напої, ніж кава, – відповідає, що вже 10 років не п’є навіть пива. Каже, що забіг узяти для грузинських побратимів кілька червоно-чорних прапорів та націоналістичних книжок.
– Організував конгрес Союз ветеранів грузинських воєн. – розповідає “кіборг”. – “Тополя” теж ветеран Грузинської війни. Ну а я представлятиму нове покоління “кіборгів”. До Тбілісі ми їдемо на запрошення організатора конференції Додо Гигиашвілі. Її ще називають “Залізна Магнолія”. Свого часу ця жінка була командиром першого партизанського загону в Грузії. П’ять років відсиділа в таборах. А зараз є діючим полковником грузинського спецназу.
Додо майже місяць перед цим провела в Україні. Була на передовій, на базі 5-го батальйону Добровольчого Корпусу. Їх бачення війни, ворога багато в чому допомогло нам. Ця грузинка була однією з перших, хто сказав, що не можна вірити росіянам-переговорникам у жодному разі. Це їхня улюблена тактика: робити для бійців “коридори”, а коли вони рушать туди – розстрілювати. Чи йти на псевдодомовленості, які одразу ж будуть порушені. І брехати, брехати. Вже зима, а ми досі чуємо, що “зелених чоловічків” в Україні немає, а ті, хто є – поїхали за велінням серця.
Додо багато розповідала нам про тактику малих мобільних груп, диверсійних загонів, глибокого проникнення у стан ворога. Її застосовували в Грузії, республіці Ічкерія, під час конфлікту в Нагірному Карабасі, який теж був спровокований Росією. Це хороша тактика. Чисельністю й оснащенням, можливо, ми не переможемо російську армію. Але вмінням, мобільністю і тактичними цікавинками зможемо зробити це. У Грузії поговоримо і про військову співпрацю, і про вироблення спільної політичної позиції щодо так званого АТО, яке є фактично війною Російської Федерації проти України.
Щодо інформаційної війни, скажіть, Україна її може виграти?
– Інформаційну війну Україна програє. Нам про це кажуть з Канади, США, Великобританії, Франції. Російська фейкова машина діє практично в усьому світі. Я не кажу про такі країни, як Угорщина, де ретранслюється і висвітлюється переважно позиція Москви. Уявіть собі, які настрої зараз у Закарпатті, в прикордонних з Угорщиною територіях! Української позиції в світі немає. Ми не навчилися експортувати власну точку зору.
Чому?
Уявлення не маю. Думаю, це як у Маяковського: “Если кто-то зажигает звезды, значит, это кому-нибудь нужно”. Немає політичної волі. Згадайте першу фазу антитерористичної операції. Залишилися буквально дні до її успішного завершення. І раптом усе зупинилося. Розпочалися переговори. Перший раунд, другий, третій. Це лише підсилило бойовиків і дало час завезти тяжке озброєння. Я би кваліфікував такі дії як зраду державних інтересів.
Росія проплачує вал фейкових страшилок про “Правий сектор”. Страх це один з основних інстинктів, закладених у людині природою. Переляканими легко маніпулювати. Дехто цей страх штучно підігріває. З іншого боку, я не знаю, чи варто поспішати цей міф розвінчувати. В певному сенсі це працює на нас. Хоча, мабуть, буде краще, коли нас сприйматимуть не як кровожерливих убивць русскіх младєнців, а як духовнокровних націоналістів. Просто це не на часі зараз.
Коли буде на часі?
Зараз по всій Україні ми створюємо так звані “тривожні групи”. Виявляємо недобросовісних діячів: від корумпованих чиновників – до псевдобійців, які видають себе за “правосєків” і починають займатися рекетом, бандитизмом. Судова система дискредитувала себе, прокурорська також. Я думаю, вже запізно проводити псевдолюстрацію. Навіть смітникова люстрація вже неефективна. Настав час створювати антикорупційні групи, які складатимуться з фахівців. Лише жорсткий професійний люстраційний підхід ефективний. Ми прагнемо діяти в правовому полі, а не бути нелегальною бандою. Але ми й сила, в якої є зуби.
Серед наших добровольців воюють окремі представники російських правих організацій? Що вони тут шукають?
– У них дуже просте завдання. Вони здобувають бойовий досвід.
Не шкодуєте, що через війну не маєте часу на театр, культуру? Як гадаєте, треба в Україні таке відомство, як Міністерство культури?
– Зараз якраз такий час, коли всі думки і досвід акумулюються. Я це відчуваю на собі. Міністерства культури, освіти тепер надзвичайно важливі. Вся радянська історія була фейком, перевернутим з ніг на голову. У підручниках писали, що Велика Вітчизняна війна “закінчилася” 1945 року. Хоч насправді вояки УПА ще 10 років боронили незалежність України. З ХІ по ХVIII століття в Україні тривала боротьба між християнами і язичниками. А тоді у послідовників християнського руху з’явився хороший маркетолог. Цей невідомий мені чоловік запустив рефреймінг , підміну понять. Богиня Коляда, яка народжувала Сонце, перетворилася на Марію, яка народжувала Ісуса. І ми співаємо їй колядки! Історична зміна в свідомості відбулося швидко, протягом двох поколінь. Це якихось 40 років! Якщо ми швидко поставимо на потік розкопування архівів, висвітлення реальної історії, справимося швидше. Результати будуть за перші п’ять років. У нас з’явиться гордість за власну історію, мову, культуру. За військову культуру. Ви відчули, як швидко люди раніше діаметрально протилежних поглядів – у Харкові, Дніпропетровську, Одесі – почали мислити єдиними категоріями? Ще рік тому про таке не можна було й мріяти.
Чому гальмуються реформи? Як у старому радянському анекдоті: яким боком не збираю, а виходить кулемет?
– Кожній системі властиве самовідтворення. В цьому немає нічого дивного. Революція ще не завершилася. Завадила війна. Влада ніяк не наважиться легалізувати наш Добровольчий корпус. Кажуть, щоб ми входили окремими ротами до різних підрозділів. Просто дають відчіпного. Бояться. Може, й правильно бояться. Цікава деталь. Військовослужбовці воюють на фронті, а спецпризначенці, спецура – ні. Хоч з ними проводять вишколи. Мабуть, готуються зустрічати добровольців, коли ті повернуться зі Сходу додому. Боюся, що по завершенні воєнних дій нас будуть втупу, внаглу виловлювати й саджати за сфабрикованими справами. Приміром, за незаконне володіння зброєю. Чи несанкціоновані зібрання, або за “розстріл деенерівців”. Одна така справа вже порушена. Військовослужбовцеві інкримінують це. Людину оголосили в розшук, посадили. Ми намагаємося визволити його.
Після подій на Майдані влада мала би діяти притомніше.
– Я би теж дуже хотів на це сподіватися.
