Про нашу аптеку № 64 (в минулому – «аптека Палеха»), що на вул.Ринок 8 в м.Чорткові, яка є найдавнішою аптекою міста і своєрідною «фармацевтичною візитівкою» міста, наші всезнаючі краєзнавці знають, мабуть, все. Ось лише про «новітню» її історію вони дізнаються вже із судових «анналів», які ще раз засвідчать про те, як «ефективно» розпоряджається наш «уповноважений міський менеджер» чужим майном, пише Золота пектораль
А оскільки ця «оборудка» відбулась на території нашого міста і в ній брав безпосередню участь той, кого громада міста обрала для НАЛЕЖНОГО (згідно з чинним законодавством) керування міськими справами та майном, то вважаю за потрібне довести до громадян міста і області те, як «розпоряджається» майном обласної ради наша міська влада на чолі з її головою. А то якось дивно виходить: коли обкрадають «єврохрущобу» чи «єврочвурак» нашого пересічного земляка («простого смертного»), то про це не пише і не згадує хіба що ледачий, а ось про крадіжку – майже «серед білого дня» – ВЛАСНОСТІ ГРОМАДИ (в даному випадку – обласної) – ані чичирк…
На жаль, в наших місцевих ЗМІ (зокрема, в «Чортківському віснику», який навряд чи не знав про цю аферу і мав би хоча б «чичиркнути» про неї) не було жодної інформації про «АПТЕЧНУ АФЕРУ» щодо продажу міською владою аптеки №64 (яка, нагадаю ще раз, є власністю обласної, а не міської ради згідно з рішенням Тернопільської обласної ради від 16.07.1992р. «Про комунальну власність області») по вул.Ринок, 8, яка в ухвалі районного суду від 22.10.2014р. «зашифрована» під «АДРЕСОЮ_1», є черговим свідченням того, кому найімовірніше служить правоохоронна і, зокрема, судова влада і, звичайно ж, міська влада в нашому місті.
Звідки таке припущення? Про це – нижче. Дивним (щоб не сказати більше) є і те, що в суді відповідачем у цій справі виступав не мер міста Вербіцький М.В., який 29.02.2012 підписав рішення міськвиконкому №111 про «оформлення права власності на нежитлове приміщення загальною площею 141,7 кв.м за територіальною громадою міста Чорткова в особі Чортківської міської ради», а «статусна» працівниця міськвиконкому, яка фігурує в ухвалі Чортківського районного суду від 22.10.2014 під безликим канцелярським ім’яреком «ОСОБА_1» (назвемо її більш романтичним – шекспірівським – іменем Корделія), яка не уповноважена приймати ТАКІ рішення, а її підпис аж ніяк не міг стояти на відповідному рішенні, оскільки за посадовими обов’язками вона НЕ МАЛА і НЕ МАЄ таких повноважень.
Слід зауважити і те, що Чортківське бюро техінвентаризації відмовило міськвиконкому щодо виконання згаданого рішення №111 від 29.02.2012, вказавши у своїй відповіді у березні 2012р., що виготовити свідоцтво про право власності на аптеку №64 за територіальною громадою Чорткова неможливо, позаяк аптека належить до об’єктів комунальної власності Тернопільської області. І хоча пані Корделія (яка непомітно для самої себе «трансформувалась» у таку собі «femme fatale містечкового формату»), вирішила, що вхопила чи то Бога за бороду, чи то одного з міських «форс-мажориків» – за ногу, та все ж її «підставили». В кінцевому рахунку державним реєстратором речових прав 29.04.2013 було оформлено свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення за Чортківською міською радою, але за «новою» адресою: вул. РИНОК 8-А, проте, з тією ж площею 141,7 кв.м, що і «нежитлове приміщення по вул. РИНОК 8». Не дивуйтесь, шановні «територіальні громадяни»: це – «той самий Фаберже, лише в профіль». Пояснюється така дивна адресна метаморфоза тим, що 26.12.2012 виконком міської ради своїм рішенням №770 нежитловому приміщенню за АДРЕСОЮ_1 (тобто, вул.Ринок 8) присвоїв нову поштову адресу «АДРЕСА_2» (саме так в згаданій ухвалі райсуду «зашифрована» нова адреса аптеки №64 «вул. РИНОК 8-А»). Хто б там не робив з нашої Корделії «козу відпущення», але, насправді, потрапила вона на форс-мажор, з якого, відбувшись легким переляком, вийшла «сухою», дякуючи нашій «гуманній» (звісно ж, не в останню чергу, щодо «рівніших») судовій СИСТЕМІ і, зокрема, нашому районному суду, який вище названою ухвалою на підставі ст. ст.12, 48 Кримінального Кодексу України та ст.ст. 285, 286 КПК України звільнив цю «femme fatale Чортківського повіту» від кримінальної відповідальності і, як кажуть деякі «всезнаючі» пліткарки, завдяки старим та все ще надійним зв’язкам міського голови.
Так чи інакше, суд врахував думку прокурора щодо звільнення п.Корделії від кримінальної відповідальності «у зв’язку зі зміною обстановки, оскільки кримінальне правопорушення втратило суспільну небезпеку […]», позаяк своїм рішенням №314 від 15.10.2014 виконком Чортківської міськради вирішив зарахувати на рахунок Тернопільської обласної ради кошти в сумі 669.816 грн.» (вартість аптеки №64 за результатами аукціону 27.11.2013 та Договором купівлі-продажу від 29.11.2013). Зауважте, що рішення №314 від 15.10.2014 з’явилось рівно за тиждень до ухвали районного суду від 22.10.2014. Про повернення приміщення аптеки №64 у власність обласної ради чи перевищення влади або зловживання службовим становищем в ухвалі суду не йдеться… Знайди тут винного, коли рішення колегіальне! Та винний все ж є: хтось(!) же ввів у оману і депутатів міськради, і членів міськвиконкому! Остап Бендер-Задунайський і ТУТ «відпочиває»!
Ви щось зрозуміли, шановні читачі? Якщо ні, то спробую «популярно» пояснити в чому суть цього «дивного» судового рішення. Уявіть собі, що вашу квартиру чи будинок БЕЗ ВАШОЇ ЗГОДИ та ще й зі ЗМІНЕНОЮ АДРЕСОЮ продали за певну суму (до того ж, вами не погоджену!), а потім вам повідомили, що користуватись (тобто, жити чи здавати в оренду) нею ви вже не зможете. Чи ТАКЕ «заочне розпорядження» вашим майном вам сподобається? Хоча, з іншого боку, гроші ж вам повернули! То навіщо «вознікати»? За вами ж приїдуть, … щоб вивезти ваше «барахлішко» з квартири, де ви вже не живете …
Ця справа ще раз свідчить про те, що міська влада на чолі з її «непотоплюваним» мером, який вміє в разі складної чи безвихідної ситуації, коли «падає АЗУ» (вираз цей йому, мабуть, відомий, адже, як-не-як, служив підводником на морфлоті), «залягати на дно», схоже, не розуміє, що рано чи пізно прийдеться відповідати за те, проти чого вийшли ЛЮДИ на ЄвроМайдан і віддали свої життя під час Революції Гідності – проти вседозволеності влади, беззаконня та корупції держчиновників. А може, їхні ЖИТТЯ та ЗМІНИ, яких вони прагнули – всього лиш порожній звук для наших місцевих можноВСЕвладців (або владоВСЕможців), яким можна ВСЕ, а нам – ЗАКОН?! Ризикну припустити, що для ТАКИХ держчиновників ті ІДЕАЛИ, за які ЛЮДИ на столичних барикадах віддали найдорожче – ЖИТТЯ – таки порожній звук. А свої співчуття загиблим вони вміють – до того ще й ТАК «професійно», переконливо й щемливо, – демонструвати лише публічно. Зрештою, і присяга держслужбовця, в якій йдеться і про високу відповідальність, і про вірну службу народові України, і про дотримання Конституції та законів України, охорону прав, свободи і законних інтересів громадян, і про сумлінне виконання своїх обов’язків, про що вони нагадують лише своїм підлеглим, їх самих, радше всього, не стосується. Очевидно, для ТАКИХ держслужбовців ця присяга – також порожній звук… А ВИСОКІ СЛОВА присяги з їх уст звучать якось навіть непристойно. Щоправда, за порушення присяги треба відповідати перед ЗАКОНОМ.
Але хіба лише ЦЯ справа є свідченням патологічної «чесності» влади, непідкупності і неупередженості нашої судової системи? Адже громадяни міста ще не забули схожу за своєю нахабністю «квартирну аферу» в лютому 2006-го (рішення №43 Чортківського МВК від 15.02.2006), коли 12 квартир (кімнат) в колишньому офіцерському гуртожитку по вулиці Б.Лепкого 7 були «подаровані» «своїм» людям, деякі з яких були далеко не в перших рядах квартирному обліку або ж взагалі на ньому не перебували. І в тій афері також була задіяна схема з «цапом-відбувайлом», яким тоді було «призначено» секретаря міськвиконкому, котрий хоча й відбувся легким переляком та все ж залишився вірним своєму хазяї…, пардон, начальнику. Тоді 28.07.2006р. Чортківською районною прокуратурою була порушена кримінальна справа стосовно службових осіб міської ради за фактами зловживання службовим становищем та приватизації майна не правочинними особами та ознаками злочинів, покарання за які передбачені ст.364 ч.2, ст.233 ч.1 КК України. Та наша «неупереджена» – особливо щодо «діянь» місцевих владоВСЕможців, – районна Феміда і тоді зробила вигляд, що ані ПЕРЕВИЩЕННЯ ВЛАДИ або СЛУЖБОВИХ ПОВНОВАЖЕНЬ (ст.365 КК України), ані ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ або СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ (ст. 364 ККУ) … не помітила. Отже, як здогадається навіть «їжачок в тумані», справу наша районна прокуратура закрила на підставі ст.6 п.2 КПК України (за відсутністю складу злочину). Quod licet Iovi …? А йшов тоді перший «постпомаранчевий» рік… Паралелі з цим першим – постєвромайданним – роком якось напрошуються самі собою… Хоча, справа, звісно ж, не в якихось паралелях-аналогіях.
Варто згадати і ще один «цікавий» факт. Чортківський районний суд перебуває в приміщенні, яке він орендує в міської ради. А тому ця «цікавинка» також наводить на певні роздуми щодо «специфічних» відносин районного суду та міської влади, зокрема, тоді, коли мова йде про судові справи, в яких в якості відповідача чи позивача виступають відповідальні («статусні») працівники виконкому міської ради.
Свідчить ця майнова афера і про те, ЯК наші міські депутати (за винятком декількох, яких міському голові так і не вдалось «приручити») та члени виконкому ставляться до майна (як до свого – як у випадку з колишнім офіцерським гуртожитком, так і до чужого – стосовно аптеки №64). Дивним є те, що чомусь(?) більшість з них, як мені здається, не вивчають НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ відповідні документи і не цікавляться перед сесією міської ради чи засіданням міськвиконкому, ЩО саме вони будуть розглядати і ЯКІ рішення будуть приймати. А, може, оте «дивне», насправді, вже давно стало ЗАКОНОМІРНИМ ЯВИЩЕМ? Слід також сказати, що своїм рішенням щодо продажу аптеки №64 міська влада «підставила» всю територіальну громаду Чорткова, оскільки вона (громада) не давала дозволу ані депутатам, ані членам міськвиконкому і, в першу чергу, міському голові продавати ЧУЖЕ МАЙНО, що дуже схоже на КРАДІЖКУ «серед білого дня» зі спробою її узаконити.
Слід також зазначити, що у свій час Тернопільська обласна рада декілька разів (22.03.2012, 19.09.2012, 29.11.2012) зверталась до нашої міської ради з листами-клопотаннями щодо оформлення свідоцтва про право власності на згадану аптеку, проте, кожного разу міська рада відповідала відмовою. А 27.11.2013 через аукціон міська рада продала цю ЧУЖУ аптеку як СВОЮ ВЛАСНІСТЬ пані Сорокопуд.
За останньою інформацією обласна прокуратура за апеляцією обласної ради в грудні 2014р. направила в Господарський суд області три позовні вимоги: перша – щодо визнання незаконними рішення міської влади (№742 та №747 від 24.12.2012, №778 від 26.12.2012, які загалом стосуються приватизації аптеки №64); друга – щодо визнання недійсними результатів аукціону від 27.11.2013 (протокол №5 від 28.11.2013) стосовно продажу аптеки №64; та третя – про скасування договору купівлі-продажу аптеки №64 міською радою п.Сорокопуд.
Всі, хто постійно живе в цьому місті, прекрасно знають, як «вибірково справедливо» ще з часів сересеру працює наша правоохоронна і судова СИСТЕМИ щодо «простих смертних», і щодо «непростих несмертних», тобто, недоторканих. За словами Дж.Орвелла «ВСІ РІВНІ, АЛЕ Є РІВНІШІ». А тому виникає цілком закономірне для НАШИХ реалій запитання: «Чи насправді ми маємо ПРАВОохоронну систему? А може, вона все таки ВЛАДОохоронна? Зрозуміло, що не всі судді працюють на владу, але наша судова і правоохоронна СИСТЕМА все ще – з часів Совдепії, – переважно обслуговує «можноВСЕвладців», тобто, тих, кому МОЖНА ВСЕ, ну, а простому смертному – ЗАКОН. Немає контролю влади – немає і, схоже, нескоро буде сили закону і отого омріяного верховенства права, про яке на всі заставки говорять (аж язики затерпли) і представники влади, і наші громадські та політичні організації та партії – «непримиренні» (до тих пір, поки не прийдеться ЩОСЬ просити у влади) борці з корупцією, за рівність ВСІХ перед ЗАКОНОМ. Наша судова, зокрема, та правоохоронна система загалом знають, що простому смертному немає чим «помастити» «караючу руку», а тому й часто знаходить для такого смертного відповідну статтю в Законі («була б людина, а стаття знайдеться») і «заробляє» на таких «доторканих» статистичні проценти, в той час, як «несмертний» і «недоторканий» за зароблені «непосильною працею» має чим «помастити», тому й для нього знаходиться відповідна стаття… «закриваюча» або ж виправдовувальна.
Все це звучить лише, як порожній звук для того, хто, не дай Боже, не зіткнувся з нашою судовою системою. Особливо, коли з іншої сторони процесу – представник все ще всесильної (а тому й безкарної) влади. І влада, і судова система, як взаємообслуговуючі структури, все ще вірять у свою недоторканість, а, отже, і безкарність, а тому поки що залишаються «рівнішими» від простих і «рівних» смертних. Система (зокрема, правоохоронна) має всі доступні за законом – і навіть недоступні, – способи впливу та методи покарання простого смертного. Нерідко складається враження, що чиновник-правоохоронець для того і призначений, щоб (наприклад, на «скромне» прохання міського «владоВСЕможця») знайти статтю для того, хто якось «заважає» спокою «високого» прохача-позивача. Історія стосунків Влади і Людини в добу сересеру (в якому «так вольно дышал человек») та незалежної України (яку в 1991-му, за словами Ліни Костенко, «ми отримала без бою») є підтвердженням цієї владоохоронної «специфіки» судової системи. Нерідко це робиться так «ненав’язливо», що людина – такий собі “enfant terrible” для влади, – навіть не розуміє, не здогадується і не підозрює, за що її насправді «взяли» (пам’ятаєте: «була б людина, а стаття завжди знайдеться»?). А тому методи єжовсько-берієвського НКВД ще живі, щоправда, у «демократизованому» (пом’якшеному) вигляді: виправдати «свого» і відомстити «чужаку» (порушнику спокою «свого»). Та ще й ТАК, щоб іншим – «смертним» – ніколи не кортіло йти проти влади. А тому: «друзям – ВСЕ, ворогам – ЗАКОН». Саме так все ще діє українська ПРАВООХ…, перепрошую, ВЛАДООХОРОННА СИСТЕМА. Їм, «владоохоронцям», схоже, простіше було жити «по понятіям» в часи межигірсько-єнакієвського шапкокрада. Хтось має іншу думку? На перший погляд здається, що СИСТЕМА змінилась. Але спробуйте поскаржитись і захистити своє право на справедливий суд і «рівну рівність», коли з «того» боку судового процесу – владоВСЕможець… Тому-то прості «смертні» не ризикують йти проти влади. А раптом завтра прийдеться щось у неї просити, а вона тобі – ЗАКОН (а друзям – ВСЕ!)? І будете ви ходити бюрократичними колами чи лабіринтами нашої владоохоронної СИСТЕМИ ледь не до самої смерті… Тоді чи не «легше» стати її другом, «помастивши» її «рукойводящу» десницю чи шуйцю? А тому напрошується сумний висновок: тих, що НЕ ПРОДАЮТЬСЯ, … можна КУПИТИ.
Минув майже рік з часу Революції Гідності, але навряд чи хтось уважний і небайдужий помітив в нашому місті та районі хоча б якісь якісні ЗМІНИ, які вимірюються не лише кількістю тонн асфальту чи бруківки, покладених на наші тротуари чи «напіввоєнні» дороги, не змінами заради змін, а змінами на краще, достойне життя, СПРАВЕДЛИВІСЬ і РІВНІСТЬ УСІХ перед ЗАКОНОМ. Чи зможуть хоча б зрушити цей «камінь спотикання» (РІВНІСТЬ УСІХ перед ЗАКОНОМ) ті, кого обрали ми на останніх парламентських виборах і які також давали ПРИСЯГУ народного депутата (держслужбовця), яка за роки Незалежності для багатьох «недоторканих» перетворилась, на жаль, лише у просту формальність?
Чи зможемо МИ САМІ повернути собі почуття ГІДНОСТІ і САМОПОВАГИ і не «забалакаємо» ІДЕАЛИ ЄвроМайдану та Революції Гідності, які МИ ВСІ так палко підтримували ще рік тому?
Олександр КАЗЬВА, газета “Голос народу”.
