Головна Регіони “Школа – занадто обмежена, щоб розкривати таланти дітей” – вчитель року України

“Школа – занадто обмежена, щоб розкривати таланти дітей” – вчитель року України

На його уроках учні обговорюють серіал “Школа”, фільми з фестивалю Docudays та знімають власні відеоексплейнери.

Він говорить про кризу класно-урочної системи, про хайп і про те, що діти мають право щось не вчити, пише BBC News Україна

Хмарні технології на його уроках використовували за 8 років до карантину і дистанційного навчання, класну роботу надсилали у мейлах, а Голокост вивчали по відео з фонду Стівена Спілберга.

Це 50-ти річний Василь Дяків — найкращий вчитель України-2020.

Після перемоги у премії Global teacher Prize Ukraine він роздає інтерв’ю і ходить на телеефіри. Але, за кілька днів повернеться до міста Заліщики, що на Тернопільщині, викладати Історію, Громадянське суспільство та Основи здоров’я.

Як зацікавити дітей навчанням, відірвати від гаджетів і що робити з шибайголовами, Василь Дяків розповів в інтерв’ю BBC News Україна.

Йти за дітьми

Я за своє життя вчив різних дітей. І народжених у 70-х, і в 2010-му. Щоб обрати правильну методику, треба зрозуміти, які це діти.

Коли ми говоримо про дітей покоління Z (11-24 років) і Альфа (0-10 років), то неминуче прийдемо до того, що це діти — візуали. Вони хочуть працювати у гаджетах, вони — гіперактивні і можуть зосереджувати увагу лише до 10 хвилин, а то і менше. Вони діяльні і хочуть бачити швидкий результат, а ще вони хочуть знати, навіщо їм вчити те, чого їх вчать.

Як таких дітей зацікавлювати? Якщо вони візуали, то інформацію треба пропонувати візуальну, коротку, конкретну з виходом на практичну діяльність.

Доводиться шукати відео, присвячене історії, основі здоров’я, показувати його дітям і обговорювати з ними. Але відео має бути максимально до 5 хвилин. Далі увага втрачається.

Сучасні діти захоплюються фільмами і серіалами. В цих серіалах діти часто бачать емоції, хайпову сторону життя, але гублять зміст.

Ми на уроках дивилися серіал “Школа” і говорили про кримінальну відповідальність за зберігання і розповсюдження наркотиків. Це те, що робили герої цього серіалу. Також там підіймаються теми булінгу, крадіжок в магазинах.

Для дітей все це в серіалі виглядають прикольно, стильно. Але, коли ми починаємо обговорювати наслідки, то діти починають замислюватись.

Василь Дяків
Підпис до фото,Він переміг з-поміж трьох тисяч вчителів з усієї України

Вийти з бульбашки

Діти у своїх гаджетах, як у бульбашці. Це бульбашка ілюзій, віртуального життя. Вони часто не знають, яке воно життя реальне.

У школі ми організували кіноклуб і маємо доступ до фільмів кінофестивалю Docudays UA і Children kinofest. І там діти бачать інший світ, наприклад, як школярі у Китаї важко вчаться у школі гімнастів.

У дітей був шок, коли вони дивилися такі фільми. Питали, невже таке може бути у світі, реагували дуже емоційно.

На цій емпатії і треба з ними комунікувати. Покоління Z – це миттєві реакції. Якщо ти прямо зараз не відреагуєш, то все, за 30 секунд, ти втратив момент.

Ми дивилися один фільм, де хлопець крав речі, і хлопці в класі реагували – вау, який крутий. Наступний момент – герой вже у поліції, починається розслідування. Я бачу реакцію в класі, мовляв, як так? Зупиняю фільм. Цю емоційну реакцію треба розвивати. Переглядати такі фрагменти – це ідеальний спосіб достукатися до дитини, до її сумління.

Але тільки короткі фрагменти, які відразу ж треба обговорювати, рефлексувати.

Наприклад, тему Голокосту ми вивчаємо за дуже сильними відео з фонду Шоа, який заснував Стівен Спілберг і нараховує тисячі свідчень жертв Голокосту.

Діти, які вчать

“Якщо я вчу інших, то я засвоюю щось краще, ніж коли мене вчать”.

Це китайське прислів’я я використовую на уроках.

Діти під моїм керівництвом знімають короткі відео, де говорять про безпеку — пояснюють, що таке отруєння, що треба робити при сонячному ударі.

Ми разом обираємо відео, яке виступає джерелом інформації. Діти записують власний досвід, власні історії.

Вчитель року
Підпис до фото,Фіналісти конкурсу Global Teacher Prize Ukraine

Треба з ними говорити

Для того, щоб зрозуміти, як зацікавити дітей, не треба за ними спостерігати, з ними спілкуватися треба. На уроках, поза уроками.

Бо урок – це занадто мало, щоб діти бачили все різноманіття життя, щоб щось вивчили.

У нашій школі дуже активна проєктна діяльність.

Ми багато років підряд прибирали у наших парках, в результаті місцеві мешканці почали там менше смітити. Це ж діти прибирають. Це був проєкт “Зелена революція”. Після всіх цих дитячих акцій, міська влада поступово почала перетворювати парк на центр дозвілля.

Діти самі організували волонтерський проєкт – молодіжний клуб “Вулик”, де проходили тренінги з лідерства.

Мої учні розробили туристичний маршрут, три стенди з яким зараз стоять у Заліщиках. Також розвивали проєкт “Демократія в школі”, проводили справжні вибори з презентацією програм, ящиками для голосування.

Коли даєш дітям механізми, показуєш способи реалізації, вони цікавляться. Далі роблять це самі – створюють команди, пропонують ідеї, пишуть проєкти. Ми у школі це підтримуємо.

Покоління Z – це діти діяльнісні, вони хочуть бачити результат.

Василь Дяків
Підпис до фото,Василь Дяків: “Дитині треба говорити – це твій вибір, ти маєш на нього повне право, ти сам вирішуєш, але будуть і наслідки твоїх рішень”

Криза класно-урочної системи

Творчий процес – нескінченний. Ця позакласна проєктна робота для дітей часом важливіша і принесе більше користі для них у майбутньому, ніж всі уроки.

Поза уроками у нашій гімназії діти роблять дуже багато В межах уроків це все не встигнути.

Ці проєкти, відео я роблю якось між крапельками. На це катастрофічно не вистачає часу.

Я вважаю, що класно-урочна система переживає кризу. Щоб я змінив у школі? Я б зменшив тривалість уроків, щоб діти могли займатися проєктною діяльністю у межах школи.

Діти покоління Альфа і Z не можуть висидіти 6-7-8 уроків по 45 хвилин. Навіть, якщо це буде сім хайпових уроків, діти просто емоційно будуть виснаженими. Для таких дітей це не підходить.

діти
Підпис до фото,Василь Дяків: покоління Z (11-24 років) і Альфа (0-10 років) це діти — візуали. Вони хочуть працювати у гаджетах, вони — гіперактивні

“Діти повинні шукати своє”

У школі, на жаль, ми привчаємо дітей не цінувати час. Ось це відсиджування уроків вбиває будь-яке бажання вчитися, бо дитина не бачить у цьому користі.

Школа – занадто вузька, занадто обмежена, щоб розкривати таланти дітей.

Серед моїх учнів був хлопець, який дуже захоплювався музикою. Він — дуже класний гітарист, жив музикою, хоча йому доводилося відсиджувати цих самих 7-8 уроків. У цей час він міг займатися справою, яку любив, удосконалювати себе, як музикант.

Добре, що батьки його розуміли. Він отримав своє “7” за рік з історії і ніхто йому претензії не ставив. Потім пішов у музичне училище. Але не всі батьки так розуміють свої дитину, ламають через коліно, примушують вчити те, що не її.

Діти повинні шукати своє місце у житті, шукати свої шляхи успіху. І не обов’язково вони мають бути ординарними.

У мене є приклад, коли я переконував батьків, щоб дитина не йшла вчитися у виш, поки він не знав, куди хоче.

Якщо не знаєш, куди йти, то краще взяти час подумати. Батьки поставили його працювати менеджером у свій магазин. І за рік менеджерської роботи він багато навчився, і за це йому платили. А потім він пішов вчитися на програміста.

Найбільша проблема, щоб батьки чули і намагалися зрозуміти свою дитину. Це надзвичайно складно, якщо з дитинства закладається авторитарний спосіб спілкування.

Хочеться, щоб батьки формували демократичне середовище у родині, щоб показували дитині право відповідального вибору. “Ти можеш не вчитися, ти маєш право цього не знати. Питання в іншому — ти несеш за це відповідальність. Давай подумаємо, як? Ти будеш мати низький бал”.

Треба будувати діалог з дітьми на партнерських стосунках. З поняттями поваги і з дотримання певних правил.

Дуже важливо проговорювати дитині: “Це твій вибір, ти маєш на нього повне право, ти сам вирішуєш, але будуть і наслідки твоїх рішень”.

Що змінити у школі?

У нас має бути індивідуалізація освітнього простору. Щоб діти усвідомлювали, що те, що я знаю, є цінністю. А не є просто, що я маю щось правильно сказати і отримати оцінку. Щоб це можна було використати десь далі у житті.

Наші топ-10 вчителів, фіналістів конкурсу, пропонували, як один з варіантів розвитку освіти – школу повного дня. Щоб діти навчалися з більшою кількістю перерв. Тоді дитина може мати час на ланч, час на бібліотеку. Це класна ідея, але все впирається у фінансування таких шкіл. А ще треба мати відповідне середовище.

Що робити з хуліганами?

Зазвичай шибайголови у школі — це неординарні діти. Вони мають багато енергії і протестують за принципом “Баба Яга проти”. Проти будь-якої системи.

Це люди, які здатні на ризики. Я їм показую, що ризикувати своїм здоров’ям, наприклад, ганяти на мотоциклі під 150 км, це не шлях до успіху. Пропоную: “Якщо ти вже ризикуєш, то давай пошукаємо, де можна ризикувати з користю. Щоб показати, що ти – гідний заробляти гроші”.

Зазвичай такі люди йдуть у підприємницьку діяльність, бо це ризики.

Була одна дитина у школі – фанат техніки, але дуже не хотіла вчитися. Я порадив мамі влаштувати його кудись на стажування, де займаються технікою. На канікулах він почав працювати і розцвів. Дитина починає розуміти, що за те, що він вчиться щось робити, що він щось вже вміє, йому платять гроші.

Моя порада – шукай варіанти. Якщо ти хочеш кимось стати, тобі треба це спробувати. Треба дітям показувати можливості.

Як не вигоріти?

Коли втома і не хочеться ні про що говорити, я готую, а ще пишу вірші.

Часто у мене робочий день триває і після уроків. З дітьми спілкуюсь постійно — на вулиці, у парку, у магазині підходять, запитують.

Перед тим, як стати вчителем, треба зрозуміти, чи це справді твоє — чи це буде давати наснагу, чи навпаки — буде мука.

Працювати і не вигоряти мені допомагає любов до дітей, підтримка родини і команди вчителів. Коли є командний дух, це знижує моральний тиск.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here