Повернення до мажоритарно-пропорційної системи парламентських виборів спричинило небувалу активність чинних і потенційних народних депутатів.
По території всієї країни масово проводяться зустрічі з виборцями, роздаються продуктові набори, квитки на концерти і в театри, затверджуються плани будівництва нових дитячих майданчиків і об’єктів спортивної інфраструктури.
Не зупиняють майбутніх кандидатів ані відсутність затверджених меж округів, ані солідні обсяги фінансових витрат.
Логічно, що така “благодійність” викликає інтерес не тільки у виборців, але й журналістів і представників громадянського суспільства. Останнім часом ЗМІ буквально рясніють повідомленнями про різноплановий підкуп виборців. Причому в різних областях, різними методами, різними людьми.
Чому ж тоді спеціально вповноважений державний орган – Центральна виборча комісія – ніяк не реагує на цю ситуацію? Чому мовчать правоохоронні органи? Відповідь проста – карати немає за що.
Що таке агітація у міжвиборчий період?
Наразі в Україні триває міжвиборчий період. Чергові вибори народних депутатів відбудуться 28 жовтня 2012 року, відповідно початок виборчого процесу почнеться за 90 днів до дня голосування, тобто в кінці липня цього року.
Після висування і реєстрації кандидатів у депутати та утворення територіальних виборчих комісій настане етап проведення агітації.
Вітчизняне виборче законодавство чітко регламентує строки і порядок проведення передвиборної агітації. Так стаття 68 закону про вибори народних депутатів визначає передвиборну агітацію як здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за, або не голосувати за певного кандидата у депутати або партію – суб’єкта виборчого процесу.
Агітація може здійснюватися у будь-якій формі, яка не суперечить Конституції і законам України.
У цьому контексті слід звернути увагу й на пункт 1 статті 70 цього закону, який дозволяє кандидатам у депутати розпочати свою агітаційну діяльність на наступний день після їхньої реєстрації. Тобто, норми закону стосовно проведення передвиборчої агітації починають діяти на кандидатів у депутати з моменту набуття ними статусу суб’єкта виборчого процесу.
Що ж закон говорить про проведення агітації до моменту реєстрації учасників виборчого процесу? Можливо хтось здивується, але про це у вітчизняному законодавстві жодного слова.
Самі ж посадовці визнають, що безсилі якось вплинути на тих мажоритарщиків, які вже зараз займаються непрямим підкупом виборців.
Чому? Бо, по-перше, не існує відповідних норм законодавства, які б передбачали відповідальність за такі дії. По-друге, відсутній сам суб’єкт відповідальності, який з’являється лише з початком виборчого процесу.
Виходить, що у політичних партій і майбутніх кандидатів на мажоритарних округах у міжвиборчий період повністю розв’язані руки – до 29 липня вони можуть вільно проводити будь-які публічні заходи, роздавати матеріальні блага, всіляко рекламувати свою діяльність. Єдина вимога – не порушувати Конституцію.
У цій ситуації ні ЦВК, яка забезпечує проведення виборів, ні Міністерство юстиції, яке контролює діяльність політичних партій, ні правоохоронні органи, які повинні слідкувати за дотриманням законодавства, не мають змоги адекватно реагувати на факти відвертого підкупу виборців.
Такі дії у міжвиборчий період, просто-напросто, не кваліфікуються як правопорушення.
Політичні актори постійно користуються цією прогалиною в законодавстві. Більше того, аби уникнути неминучого перевищення ліміту виборчого фонду, партії та інші учасники виборчого процесу часто закуповують рекламні матеріали і рекламні площі в ЗМІ задовго до початку виборів.
Також з юридичної точки зору досить складно чітко розмежувати кошти, які витрачаються під час виборів та у міжвиборчий період. Зокрема навіть акції, спрямовані на підтримку іміджу та популяризацію партії в час, коли немає виборчої кампанії, цілком справедливо можна розцінити як працю “на майбутнє”.
Спроба вирішення проблеми
Ще у 2001 році своєрідною спробою вирішити означену проблему був законопроект № 6123 народного депутата Валерія Мішури “Про політичну рекламу і політичну агітацію”.
Проект законодавчо визначав такі поняття як “політична реклама”, “політична агітація”, “політична контр реклама”, “прихована” і “фальшива” політична реклама і агітація, але саме головне – вводив поняття суб’єктів політичного процесу і регламентував їхні дії.
До речі, тоді цей законопроект активно лобіювала Центральна виборча комісія. Проти виступали представники засобів масової інформації, адже він обмежував можливості ЗМІ щодо розміщення політичної реклами і в цьому контексті посилював контрольні повноваження ЦВК і територіальних виборчих комісій, а також Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
В результаті, згідно з Постановою ВР, внесеною народним депутатом Тарасом Чорноволом, даний законопроект був відхилений як такий, що порушує конституційні права громадян і суперечить Конституції України та Європейській конвенції з прав людини.
Сьогодні проблема неврегульованості продажу “політичного товару” в міжвиборчий період продовжує існувати. Аналітики та експерти розходяться в думках стосовно необхідності приймати для цього спеціальні зміни до закону.
Одні вважають, що виборці стають все більш стійкими до намагань підкупити їхні голоси, а зайва законодавча деталізація приведе до звуження прав і можливостей діяльності політиків і політичних партій.
Інші ж переконані, що виборча кампанія – це проміжок між виборами, тому цей період також необхідно враховувати. Автор відносить себе саме до другої групи.
Насамкінець, доводиться констатувати той факт, що підкуп виборців все ще залишається впливовою політичною технологією. Важке соціально-економічне становище населення актуалізує “передвиборчу” роздачу продуктових наборів і медикаментів.
Особливо ефективно йде “робота” із людьми похилого віку, а також людьми з особливими потребами. Це слухняні виборці, які за кіло гречки і упаковку анальгіну відчуватимуть відповідальність перед кандидатом у депутати.
Завдання законотворців, експертів і представників громадських організацій – розробити на законодавчому рівні адекватні механізми протидії підкупу виборців не лише під час виборчої кампанії, але й у міжвиборчий період.
Зрештою, навіть у нинішній ситуації потрібно пильно стежити за подіями у регіонах. І якщо зараз роздача продуктових пайків та подарунків – це не правопорушення, а інформаційна псевдосенсація, то залучення до цього працівників соціальних служб чи використання бюджетних коштів – зовсім інша справа. Тут вже починається застосування адмінресурсу…
Василь Мокан, аналітична група “Левіафан, спеціально для УП
