Про співпрацю українських націоналістів з владою давно ходять непевні чутки, втім, не підтверджені жодним достовірним фактом. Але чутки ці всі ж мають під собою підставу. Справа в тій ролі, яку відіграє ВО «Свобода» в українському політикумі. Роль ця настільки очевидно демонструє виняткову зручність свободівців для влади, що для підтвердження тези про існування якихось взаємних домовленостях між владою та ВО «Свобода» навіть не потрібно наводити жодних викривальних фактів.
Чемодан без ручки
Лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок любить при кожній нагоді підкреслити свою ідеологічну близькість до європейських націоналістами, які через економічну кризу і тотальної ісламізіаціі Європи в останні роки істотно додали в електоральному вазі. Однак між націоналістами європейськими та українськими є одна істотна відмінність.
Жодна європейська націоналістична партія (мова йде саме про повноцінні партіях, а не скінхедів та інших ультра) ніколи не займалася героїзацією колабораціоністів, які співпрацювали з гітлерівською Німеччиною. Від лідера французьких націоналістів Ле Пена було б, м’яко кажучи, дивно почути міркування про те, що члени уряду Віші були «патріотами».Ласло Бардаш, прогерманський прем’єр-міністр Угорщини в 1941-1942 рр.., Автор антиєврейської політики, ніяк не є «духовним орієнтиром» для лідерів націоналістичної партії «За кращу Угорщину”, яка популярна настільки, що навіть примудрилася отримати три місця в Європарламенті. Лідер партії «Справжні Фіни» Тімо Соїн не просто не згадує про співробітництва Фінляндії з нацистською Німеччиною, але вважає, що всі прогресивні сили ЄС повинні виступати за найтісніший союз з … Ізраїлем, як з державою, активно протистояли арабської експансії (як тут не згадати антисемітизм наших націоналістів).
Загалом, сучасні європейські націоналісти намагаються всіляко відхреститися від будь-яких асоціацій з нацизмом гітлерівського розливу. Мабуть, тому в європейському політичному словнику з’явилося поняття «Нові націоналісти».Слово «нові» явно покликане підкреслити той факт, що сучасний європейський націоналізм ні в якому разі не є спадкоємцем німецького фашизму. Тому в жодній країні Євросоюзу просто неможливо побачити офіційне вшанування (навіть на рівні органів місцевої влади) персонажів типу Шухевича чи навіть Йосипа Сліпого, тому що слово «колабораціонізм» в Європі не втратило свого істинного сенсу і до цих пір означає «зрада» – без всяких знижок на «обставини» або «національне самовизначення».
І вже тим більше, в Європі не зустрінеш офіційного вшанування організацій, що мають у своїй назві абревіатуру слова «Schutzstaffel», тобто СС. (Не зовсім точно. Країни Прибалтики – колишні республіки СРСР – повним ходом вшановують своїх есесівців, і вищі чиновники цих країн навіть беруть участь в їх парадах – прим.ред.).
Ці дві літери для мільйонів європейців стали символом всього найгіршого, що може принести націоналізм. І кожному сучасному «новому націоналісту» навіть у страшному сні не присниться згадка СС в будь-якому позитивному контексті, тому що це буде означати миттєву політичну смерть його партії.
В Україну – все інакше. Українські націоналісти з ВО «Свобода» продовжують вибудовувати свій ідеологічний базис на мощах колабораціоністів. Але ж можна було відмовитися від цього ідеологічного багажу, який насправді є валізою без ручки, тому що тільки відвертає від ідей націоналізму переважна більшість населення.
ВО «Свобода» могла б стати справжньою нової націоналістичної партією європейського типу і в рази збільшити свою електоральну базу. Тим більше, що проблеми стоять перед Україною, багато в чому схожі з тими, що стоять перед Європою. Це економічна криза, що став одним з результатів глобалізації; вельми спірне за результативністю вплив США на економічні та політичні процеси в Європі (переважна більшість нових націоналістів – затяті антиамериканісти і антиглобалісти); нелегальна міграція, яка сприяє зростанню безробіття корінного населення і злочинності.
У духовній сфері – це ісламізація, яка на перший погляд не стосується України, але тільки на перший погляд – на території Україні тільки офіційно проживають два мільйони мусульман, і до того ж є Крим з татарами, де під шумок української політичної метушні потроху зростають сепаратистські настрої … Загалом, Україні, це – частина Європи, незалежно від того, чи знаходиться країна в ЄС чи ні. А значить – нам притаманні європейські проблеми і виклики. Можна сперечатися з формулюваннями і важливістю цих викликів, але не можна посперечатися з тим, що європейські націоналісти мають чіткі програми реагування на них.
Справжні цілі
ВО «Свобода» начебто теж має якусь думку щодо суто націоналістичних питань, однак реальна діяльність «Свободи» зосереджена зовсім в іншій площині. Перш за все, це «боротьба з режимом», причому ця боротьба будується на риториці, притаманне не націоналістам, а їх затятим ворогам – лібералам.
Звичайно, якась коригування курсу має місце, однак ядро претензій ВО «Свобода» до влади є ліберальним (підтримка малого бізнесу і середнього класу, зменшення податків) і частково – соціалістичним (заборона на торгівлю землею і приватизацію стратегічно важливих підприємств, а також невдалі спроби отримати політичні бали на проблемі пільговиків).
Власне націоналізм як такий представлений в промовах свободівців тільки безглуздими до ідіотизму заявами.Найяскравіші приклади останнього часу – нападки з приводу участі Гайтани в Євробаченні (бійців за чистоту раси обурила расова приналежність співачки) і спроби заборонити п’єсу «Весілля в Малинівці» (цитата: «подібні твори мають відверто реваншистську напрямок»). Загалом, виходить, що вся риторика «Свободи» зводиться або до популізму а-ля «Батьківщина» і «Фронт змін», або до відвертої дурості.
Так чому ж «Свобода» так і не стала по-справжньому націоналістичною партією? Адже відмова від танців на есесівських кістках і звернення до типових для всіх європейських націоналістів питань змогло б зробити свободівців більш респектабельними і, в кінцевому підсумку, допомогло б істотно розширити електоральну базу. Тим більше, в останні роки – націоналізм – загальноєвропейський тренд, і багато європейських наці мають підтримку у себе в країнах куди більшу, ніж «Свобода» в Україну.
Чому?
Відповідь на це питання – ключ до розуміння ролі ВО «Свобода» в українській політиці. На перший погляд може здатися, що вся справа в твердолобості і фанатизмі керівників ВО «Свобода». Проте Тягнибок не справляє враження фанатика. Деякі його адепти – так, але не він. Цей пан, як для фанатичного націоналіста, вимовляє іноді досить здорові речі.Особливо це помітно, коли Тягнибок знає, що на нього не спрямовані об’єктиви телекамер. Загалом – лідер «Свободи» на тупого наці ніяк не схожий. А значить – не може не розуміти безперспективність обраного шляху.
Але можливо, у ВО «Свобода» зовсім немає мети потрапити в парламент і стати впливовим політичним гравцем. Якщо розглядати ситуацію з цієї точки зору, то все стає на свої місця – і прославляння «СС-Галичина», і низькопробний популізм, і фактична відмова від озвучування характерних для всіх європейських націоналістів тем. По суті, ВО «Свобода» на правому фланзі політичного спектру робить те, що робить Компартія Україна на лівому – застовблює і позначає територію.До тих пір, поки ліва ідея буде асоціюватися у громадськості з відчайдушно бажає пригорнутися до владного корита Компартією Україна, ніякі здорові ліві сили в Україні не з’являться. Точно так само навряд чи в має шанс з’явиться нормальна, тобто адекватна сучасним викликам націоналістична партія до тих пір, поки український націоналізм буде асоціюватися з «СС-Галичина» і популістською балаканиною.
Опудало
Кому вигідно такий стан справ? Перш за все – влада.«Свобода» давно перетворилася на опудало для електорату Партії регіонів. А останнім часом ВО «Свобода» стала приносити влади ще більше користі. Це відбулося після входження свободівців до Комітету опору диктатурі. Після цього націоналістичні міазми, що виділяються Тягнибоком, стали поширюватися на всю опозицію, що навряд чи додало їй популярності.
Цікаво, що першими на цей факт звернули увагу не опозиційні лідери, зайняті захоплюючим поділом місця в об’єднаному списку «Батьківщини», а інтелігенція, деякі представники якої вибухнули гнівним листом. В ньому було звернуто увагу політиків на те, що не гоже лібералам сідати на одному полі з націоналістами, які й цінності європейські не вітають, і сепаратистським настроям сприяють і взагалі – далеко не з академічними цілями цікавляться працями німецьких фашистів … Дискредитують, одним словом, по повній.
Правда, спохопилася інтелігенція, як завжди, пізно. Тягнибок і його соратники на місцях вже стільки наспівали про славну справу Комітету опору диктатурі, що без «Свободи» ця організація вже і не представляється. Особливо це помітно в областях, де місцеві опозиціонери вважають за краще влада особливо не кусати щоб уникнути неприємностей, зате свободівці, представлені, як правило, громадянами, яким втрачати нічого – від імені КОДА розстаралися щосили.
Що тепер будуть робити Яценюк з Турчиновим – абсолютно незрозуміло. Виганяти Тягнибока вже як би не комільфо: по-перше, намагався ж людина на ниві боротьби з режимом, цього не відняти, по-друге, образившись, Тягнибок може сплутати карти на мажоритарних округах, а по-третє – буде незрозуміло, навіщо його взагалі включали? Адже Тягнибок за час свого перебування в коді не став більш коричневим, ніж був. І очі покупців бачили, що «купували» …
Загалом, опозиція, як завжди, сіла в калюжу. (До речі, як тут не подивуватися чуттю Кличко або його оточення, які мабуть, зрозуміли, що від коду добра не жди, і забили на це об’єднання).
Кому ще вигідно місце, яке посідає «Свобода»? Почасти, відповідь на це питання дають автори «інтелігентського» листи, таврує ганьбою Тягнибока. По-перше, це, звичайно, Росія. На думку інтелігентів, ВО «Свобода» «непрямим чином допомагає московським неоімперіалістичних схемами», сіючи відчуження і сепаратизм.
Втім, навряд чи справа в цьому: звинувачувати Москву в спробах розколоти Україна – явне перебільшення. Але все ж Москві діяльність «Свободи» вигідна, причому, вигідна по вже згаданій причини – свободівці стовпа місці, яке могла б займати куди більш конструктивна націоналістична сила, яка користується, до того ж, куди більшою популярністю. Звичайно, Кремлю, з його імперськими амбіціями, такі проекти на «васальних» територіях ні до чого.
По-друге, існування ВО «Свобода» вигідно Європі. Інтелігенти поминали Європу, але дещо в іншому ключі: писали, що принципи «Свободи» проворчат ідеям євроінтеграції. Але насправді це протиріччя Європі дуже вигідно. ЄС категорично не бажає бачити Україну в своїх рядах. Не розуміти цього можуть тільки несамовиті оптимісти, які дійшли у своїх мріях про Євросоюз до шизофренії. Зараз говорити Україну ввічливе «Приходьте завтра, а ще краще – на наступному тижні» єврочиновникам допомагає Тимошенко. Але раптом ситуація з Тимошенко вирішиться (влада, в принципі, може піти на звільнення екс-прем’єра, хоча б для того, щоб насолодитися виразом обличчя Яценюка). Тоді знадобиться якась інша причина відфутболювати Україна з її европотугамі. І причиною цієї цілком може стати весь із себе суперечить європейським принципам Тягнибок. Причому, це буде причина безпрограшна, тому як зробити з Тягнибоком нічого не можна: посадити, заборонити, не допустити до виборів, повісити на площі, в кінці кінців, теж буде «не по-європейськи». Ось і виходить, що ВО «Свобода» буде вічним зручним для європейців стримуючим фактором на звивистому шляху України до ЄС.
Загалом, ВО «Свобода» потрібна майже всім: владі, Росії, Євросоюзу … Правда, «Свобода» не потрібна «об’єднаної опозиції», але навряд чи вони схильні думати про такі дрібниці, у них є справи важливіші. Ось кому дійсно не потрібний ні Тягнибок, ні ВО «Свобода», так це державі Україні. Втім, тут Тягнибок цілком в тренді, тому що відповісти на питання: «Хто з українських політиків дійсно потрібен державі?» сьогодні, на жаль, не представляється можливим.
Денис Азаров, спеціально для Полеміки
