Новий рік прийнято розглядати як певну риси, досягнувши якої, люди аналізують минуле і будують плани на майбутнє. І хоча аналізувати і робити прогнози не виходить навіть у Гідрометцентру, ризикнемо поміркувати, яким був цей рік для основних політичних гравців і як він відіб’ється на результаті голосування в майбутньому році, повідомляє pravda.com.ua,
Партія регіонів
Для правлячої партії рік видався неоднозначним. З одного боку, неабияк “розповніла” парламентська фракція чітко приймала будь-які потрібні Банковій закони, а також з великим відривом вигравала майже всі перевибори місцевого значення.
З іншого боку, утримувати рейтинг регіоналам стає все важче. Кулуари повняться чутками про останні внутрішніх соцопитуваннях, відповідно до яких ПР не дотягує навіть до 10% в багатьох областях України.
Хто винен – знають усі. Вони вже сидять. Але нарікати на них нескінченно не вийде, а тому для партії влади важливіше усвідомити свої помилки і недоробки, і спробувати вирватися з цейтноту зростаючого суспільного недовіри.
Зрозуміло, розуміючи всю складність ситуації, ПР досить рано вийшла з міжвиборчий анабіозу. Проте повноцінною роботою з електоратом це назвати складно. Швидше це схоже на вичікувальну тактику “у нас все під контролем …”.
Так, більшість губернаторів просувають ні до чого не зобов’язуючу тему “обіцялі – виконав”: обіцяли купити 20 шкільних парт – виконали, обіцяли побудувати дорогу з пункту “А” в пункт “Б” – побудували.
Враховуючи численні проблеми в соціальній сфері, проект може здатися провальним, якби не порівняння-протиставлення з попередньою владою.
Саме за рахунок порівняння-протиставлення 30 дитячих майданчиків пана Вілкула виглядають більшим досягненням в очах електорату, вигукує: “Вони, на відміну від тих, хоча б Щось роблять”.
На безриб’ї, як відомо і рак – риба. Проте ефективність такої “стратегії” практично дорівнює нулю.
Очевидний шкоди авторитету біло-блакитних завдали також протести чорнобильців, вкрай організовано і ефектно виступаючих з “голодними” акціями в Донецьку.
До слова, демонстрована організованість народних мас мимоволі змушує задуматися про наявність впливового організатора. У цьому зв’язку можна припустити, що на лідера ПР будуть тиснути не тільки внутрішні проблеми, але і “зовнішні” фактори.
БЮТ-“Батьківщина”
Вона – сидить. Вони – нічого не роблять. Вони – це фракція БЮТ-Б у ВР. На жаль, до цих трьох пропозицій можна звести практично всі потуги соратників Юлії Володимирівни в 2011 році.
Безладна блокування трибуни і ображений ігнор сесійних засідань, чередуемих з голосуванням за урядові законопроекти, – все це більше схоже на поведінку інфантильного юнаки в період статевого дозрівання, ніж на усвідомлену поведінку другий за величиною фракції у парламенті. Чий ватажок – за гратами.
До слова, цей лідер набрав 30% голосів українців. Однак використовувати симпатії електорату бютбовцам не під силу.Все, що вони можуть придумати на сьогоднішній день – примітивно паразитувати на своєму лідері, а вірніше на її образі, кожен день розповідаючи, як їх лідер страждає в камері.
Особливо безглуздо це звучить з вуст Власенко, чий перманентний загар, а також щегольски дорогий костюм непристойно сильно контрастують з Лук’янівським ізолятором.
Логічно, що займатися реальною роботою “в полях” серед бютбовцев просто нікому. У регіонах ця політсила присутній лише фрагментарно, в більшості випадків це просто намети, часто – порожні. Всерйоз розраховувати на те, що процес у справі Тимошенко буде інструментом передвиборної кампанії БЮТ-Б – не можна.
КПУ
Результати Компаріі на парламентських виборах в Росії повинні були надихнути українських товаришів. Проте КПУ – це не КПРФ.
Та й Симоненко – навіть приблизно не Зюганов. Ще не забутий скандальне розлучення, молода дружина і пізніше батьківство … Цього ЗМІ не пробачили лідеру вітчизняних комуністів.
Треба сказати, комуністам Росії несказанно повезло: на останніх виборах вони отримали протестний електорат, який не хоче примикати ні до єдиноросами, ні до мутного стану лібералів. У Симоненка в Україну – зовсім інша ситуація.
Крім усього іншого, вождь борців з приватною власністю з власної не поспішає воювати. Він живе на широку ногу, в шикарному будинку і не чужий суспільства вітчизняної олігархії.
Велика “черепаха”, на якій тримається світ КПУ, – це ностальгія українських бабусь і дідусів про молодість, коли багатомільйонна країна впевнено котилася в світле майбутнє.
Очікувати від комуністів якихось витончених передвиборних технологій не варто. Вони будуть діяти старими перевіреними способами – адресно впливати на аудиторію “60 +”.
Саме тому вітчизняних комуністів терзають невиразні сумніви з приводу подолання 5% бар’єру в 2012 році. А значить, вони змушені “готувати сани влітку”. Однак активної передвиборчої кампанією це ніяк не назвеш, навіть порівняно з Партією регіонів.
Очевидно, що “червоним” обрізали основні джерела доходу, і вони акумулюють ресурси для фінальної частини. Основні ударні позиції КПУ – це класика “комуністичного” жанру: пенсії, ціни, тарифи ЖКГ та земля.
“Фронт змін” і ВО “Свобода”
Відразу зауважимо, що подібне “об’єднання” зроблено свідомо. Оскільки саме ці дві політичні сили будуть вести боротьбу за звання головної опозиційної сили на виборах.
Стабільне фінансування зробило “Фронт змін” найбільш потужної позапарламентської партією Україні на сьогоднішній день. Проте все це може дуже скоро змінитися.
Всьому виною може стати черговою фальстарт, який Яценюк допустив вже далеко не вперше. Адже починаючи проект “Україна проти Януковича”, потенційний лідер опозиції повинен був розуміти, що за такі гучні слова потрібно відповідати. Справами.
Зажадавши відставки Януковича і зібравши підписи українців, Яценюк повинен був збирати Майдан. Однак робити цього він навіть не збирався.
Очевидно, що блефувати потрібно ближче до кінця гри, коли можна зірвати банк. Але лідер фронтовиків вирішив викинути козирі спочатку. А це великий ризик.
Результат – безліч зелених наметів по всій країні, куди майже перестали підходити люди. Що ж, подивимося, як Яценюк буде далі переконувати виборця в тому, що він зможе потягнути замість Тимошенко лямку рятівника демократії.Поки його потуги кілька несерйозні і економічно неліквідні.
ВО “Свобода” симпатизує набагато меншу кількість людей.Але це зовсім не свідчить про вади кампанії свободівців або серйозних прорахунках у медіа-супровід. Якраз з цим все в повному порядку – вони добре працюють, дуже впевнено експлуатуючи національну тему на Заході України.
Однак перевага Тягнибока одночасно є і його слабкістю – національна ідея в Україні занадто сильно обмежується географічно, а значить і демографічно.
Шанс попрацювати з центром Україна “Свобода” втратила пару років тому. Зараз це робити пізно. Саме тому подолання 5% бар’єру можливо в одному випадку – якщо всі заробітчани на час голосування повернуться з Італії додому.
У той же час є більш реальний варіант. Адже “страшні бандерівці” можуть бути дуже корисні влади. Маючи таку опозицію, влада, здається, зможе вбити багатьох зайців.
УДАР
Віталій Кличко має ряд переваг в порівнянні з лідерами інших політорганізацією. Це і відсутність негативного політичного минулого, зароблені легальним шляхом капітали, а також імідж переможця … Все це робить з нього унікальну за своїм потенціалом політичну бойову одиницю.
На сьогоднішній день “Кличко – спортсмен” значно більш симпатичний публіці, ніж “Кличко – політик”. Він більше відомий, йому довіряють і його люблять. Цілком можливо, втім, що виборець віддасть перевагу відомого спортсмена чергового хронічного пахне нафталіном опозиціонеру, не раз колишньому при владі.
За рахунок столиці та прилеглих областей йому цілком під силу подолати 5% бар’єр в поодинці. Однак включатися в передвиборчу гонку йому необхідно прямо зараз, інакше самостійно пройти до парламенту Віталію буде складно.
Радикальний Ляшко
Очевидно, що популярність Олега Ляшка в масах навряд чи переросте в щось більш серйозне, ніж перемога на мажоритарному окрузі у Чернігівській області.
Хоча не виключено, що в переддень майбутніх виборів веселий радикал підмочить репутацію не одного кандидата, неузгодженого з владою.
Народна Партія і Сильна України
Збиті вертолітники, які колись високо літали. Сьогодні від колись потужних партій залишилася лише реєстрація. Хоча їхні лідери, звичайно, в Раду-2012 пройдуть: Тігіпко – швидше за все за списком, Володимир Михайлович – по своєму округу, куди він ще за рік до виборів привіз Ніну Матвієнко та величезні суми з держбюджету.
Очевидно, що свої подарунки партії отримають вже ближче до наступного Нового року. А поки їх політичні лідери можуть розслабитися і насолодитися короткої перепочинком. Як говориться: війна війною, а Куршавель – за розкладом.
