Орест Муц пішов, хай живе Орест Муц




Муц Орест




 Як ми повідомляли, на обласній конференції Партії регіонів сталася рокіровка. Замість нардепа Ореста Муца організацію очолив тернопільський губернатор Валентин Хоптян. Разом з відходом нардепа від партійного керівництва закінчилася знакова для всього політичногоТернопілля останнього десятиріччя епоха Ореста Павловича Муца з села Кровінка, що на Теребовлянщині. Про це пише в сьогоднішньому числі газета “Номер один”.

З громадського бунтівника – у шеф-редактори
Епоха Ореста Муца увібрала в себе чимало протиріч. Одні на початках насміхалися з нього та не брали до уваги. Мовляв, хто він такий – бізнесмен середньої руки, який поліз у невідому йому політику. Інші остерігалися його за прямолінійний та впертий характер, адже те, що він досягнув без будь-якої протекції ще до входження в політику, вдається не багатьом (тут варто зробити поправку на буремні 90-ті роки). Ще інші – боялися. Не випадково на зорі своєї політичної кар’єри він практично «з’їв» одного з кращих мерів-господарників Тернополя Анатолія Кучеренка, підтримавши на виборах у 2002 році Богдана Левківа. А коли останній не погодився співпрацювати з Муцом, перетворив чотирирічну каденцію Богдана Євгеновича на суцільне пекло своїми публікаціями у скандальному тижневику «Репортер», де він значився шеф-редактором (дане видання до певної міри випередило час, адже настільки резонансні публікації у той час про місцевий політичний, владний і бізнесовий бомонд ніхто не публікував).
Поразка як перемога
Однією зі знакових подій у житті Оресту Муца стало знайомство з неостанніми людьми колись потужної і впливової партії СДПУ(о). Він не приховував того, що саме ця структура допомагала йому фінансувати «Репортер», та й багато акцій громадська організація під такою ж назвою проводила завдяки фінансовим вливанням “обрізаних есдеків”. Цілком можливо, що О. Муц мав бажання очолити цю партію на Тернопіллі або хоча б у Тернополі. Очевидно, саме цим обумовлена неоголошена війна між ним та головою Тернопільської міської організації СДПУ(о) Володимиром Мариновським. Але в цій боротьбі він програв.
Одна з небагатьох політичних поразок Муца стала йому в пригоді. Якщо не «есдеки», то «регіонали», – подумав Орест Павлович. На початку вересня 2005 року він отримав членський квиток Партії регіонів, а 17 числа того ж місяця очолив обласний партійний осередок. Стартовим трампліном для кар’єрного політичного росту О. Муца стало знайомство з Тарасом Чорноволом. У партії Тарас В’ячеславович тоді мав вагу, а тому йому не склало великих зусиль «переламати» нестійких тернопільських «регіоналів» під керівництвом Юрія Желіховського на бік Ореста Муца.
Без жодних заслуг перед партією тернопільський «регіонал» отримав далекий виборчий номер 159 у списках ПР до парламенту в 2006 році. Але сталося диво: на горбі східняків (і пан Орест з цим погоджується) він стає нардепом (тоді неочікувано ПР здобуває одразу 186 депутатських мандатів). Значно важче йому було стати нардепом через півтора року, під час дочасних виборів до парламенту. Вже тоді він почав відходити від Т. Чорновола і потоваришував з відомим українським борцем, а тоді вже й політиком Ельбрусом Тедеєвим. Разом з ним безуспішно пробував розпустити Тернопільську міську раду Романа Заставного. Але і ця дружба та видима активність у роботі не допомогли йому бути навіть у першій 200-ці виборчого списку «регіоналів». І лише президентські вибори, а разом з ними і масовий захід у виконавчі структури регіональних нардепів дозволили Муцу 27 квітня 2010 року вдруге стати народним депутатом.
Нескінченна кількість заяв
Спокійне життя народного депутата, очевидно, було не до душі Оресту Павловичу. Коли про нього почали забувати, він екстравагантно нагадував про себе, причому в переважній більшості це були нічим не підкріплені заяви. Наприклад те, що Віктор Янукович за хороші виборчі показники призначить його головою Тернопільської ОДА чи отримання диплома Київського національного університету внутрішніх справ є підставою пропонувати свою кандидатуру на посаду заступника міністра МВС України тощо. Жодна з багаточисельних заяв так і не знайшла свого підкріплення.
Муц ще навесні відчував початок кінця
Чи то відчувши безмежність влади, чи то перебуваючи в ейфорії від успіху на місцевих виборах-2010, або, можливо, перебуваючи в агонії, Орест Муц зимою 2011-го почав наліво і направо звинувачувати відомих місцевих керівників та підприємців. За звинувачення чи то в корупції, чи в обмані людей у лютому під “обстріл” Муца потрапили тепер колишній керівник держстандартів Євген Мельничук, начальник обласного КРУ Іван Панцьо, керівник держархбудконтролю Сергій Авдонін та ряд керівників держпідприємств. А наприкінці того ж місяця він помпезно в обласному драматичному театрі відзначив першу річницю інавгурації Президента Віктора Януковича (паралельно з не меншим шиком відсвяткував свій черговий день народження), на якій без будь-яких на то підстав заявив, що в нього у партійній структурі з’явився ще один заступник – львів’янин Володимир Зубик. Очевидно, тернопільський «регіонал» мав намір запропонувати колезі по депутатській лавці балотуватися на парламентських виборах від Тернополя. Але той, відчувши, чим це пахне, вирішив зарубати на корені цю ідею.
Але найцікавіше розпочалося весною 2011-го. Практично розправившись з «дрібною рибою», Орест Муц зіштовхнувся з важковаговиками – Іваном Гутою (мільярдер і власник агрохолдингу «Мрія») та Петром Гадзом (голова спостережної ради ТОВ «Бучачагрохлібпром» та член президії колегії ТОДА). Це була чи найбільша помилка в політичній кар’єрі Ореста Муца. Знаючі люди відмовляли пана Ореста від відкритої війни з цими людьми, але той не хотів нікого слухати. І прогадав. Адже, це ті особистості, які давно зробили собі ім’я, мають авторитет в Україні і ні під кого лягати бажання не мали. Кажуть, що їм Муц пропонував частково долучитися до фінансування партії на Тернопільщині, і вони, за неофіційною інформацією, навіть погоджувались це робити, але за однієї умови: якщо ці гроші підуть не особисто в кишеню Муцу чи кишеньковій партії сімейства Муців, а власне на розбудову партії влади. Більше того, на одній з нарад в «білому» домі Іван Гута повідомив присутнім, що мав розмову з вищим керівництвом держави (читай – Партії регіонів), яке запевнило тернопільського латифундиста, що «жодного удільного князівства в Україні не буде створено, а якщо б такий самозванець об’явився, то його поставлять у рамки» (очевидно, що мова йшла саме про О. Муца).
І після цих звинувачень на адресу І. Гути та перемовин останнього з першими особами партії почалися перевірки обласного осередку ПР (до цього останній раз серйозно «трясли» парторганізацію в 2007 році, коли до Тернополя приїздив Євген Геллер – права рука Рината Ахметова). Київські ревізори виявили чимало прогалин у роботі осередку, які фактично стали початком його кінця. Не додали йому твердої позиції й особисті конфлікти з керівниками партії – В. Рибаком, С. Скубашевським, М. Білоблоцький (голова контрольної комісії, який вивчав стан справ у партійній організації). Ще тоді у Муца були примарні шанси залишитися на посаді, він навіть у червні місяці почав в екстреному порядку проводити звітно-виборні конференції в кількох районах (Бережанський, Теребовлянський, Підгаєцький, Борщівський та Заліщицький), ставлячи перевірених людей, але це йому вже не допомогло…
Відставка одноголосно
І ось настав день партійної конференції 25 жовтня. Для Ореста Муца цей день став точкою неповернення. Він як міг через свої особисті знайомства намагався зберегти місце очільника тернопільських «регіоналів». Закулісна боротьба тривала впродовж кількох місяців. Але попри всі намагання в ній переміг одноголосним рішенням обласного партактиву не наш сьогоднішній герой, а намісник Президента, уродженець Хмельниччини Валентин Хоптян. Та чи могло бути по- іншому! У вересні-жовтні відбулися партійні конференції в районах і головами райорганізацій та делегатами від них на обласну конференцію стали люди Хоптяна (14 з 17 голів РДА є паралельно і головами ПР на місцях, три інші голови теж контролювалися обласною адміністрацією). Фактично оплотом Ореста Павловича була лише Тернопільська міська організація, але цього було не достатньо, та й у ній в середині відбувалися відцентрові рухи, з якими аж ніяк не міг справитися О. Муц. Натомість все по місцях розставив перший заступник голови ПР Володимир Рибак, котрий на конференції зачитав рішення Президії Політради партії за підписом Миколи Азарова, в якому рекомендується конференції ТОО Партії регіонів звільнити Ореста Муца від виконання обов’язків голови й обрати на його місце Валентина Хоптяна.
При цьому, «здаючи» партію, Орест Муц був не властиво собі вкрай пригнічений, на ньому обличчя не було, а усмішка якщо й з’являлася, то швидше він витискав її з середини, аніж це робив природнім способом.
– Довго радилися, довго думали, – зазначив під час свого виступу на конференції Орест Муц. – Скажіть мені, будь-ласка, чи є у нашому краї людина потужніша, якій можна доручити партію, крім Валентина Антоновича Хоптяна (кількасекундна пауза, яка була заповнена оплесками – авт.). Не рахуючи мене, звісно (у залі оплески переходять на сміх – авт.). Валентине Антоновичу, щоб ви знали, ми вам поможемо, ми вас підтримаємо. А вам, Володимире Васильовичу, (це до Рибака, першого заступника голови Партії регіонів) обіцяю, що я догляну за партією.
За «здачу» партії О. Муцу дісталася грамота та запевнення, що він отримає можливість втретє стати нардепом у північному мажоритарному окрузі Тернопільської області.
Пишемо Партія регіонів – маємо на увазі Орест Муц
Донедавна, і це ні для кого не секрет, Партію влади на Тернопіллі асоціювали виключно з Орестом Муцом. Не випадково він оточив себе родичами-депутатами та колегами-партійцями за інтересами. При цьому останні в нього були виключно задля певної мети. А ті, хто хоч якимось чином пробував йому перечити або почав для нього представляти конкуренцію, позбувалися посад, партійного членства тощо. Саме цим можна пояснити те, що на останніх місцевих виборах (жовтень 2010 року) в ради різних рівнів потрапили син, племінниця, сваха, брат, швагро, а ще раніше – і сестра О. Муца. А тим часом, за його шестирічну гегемонію на чолі обласних «регіоналів» змінилося чотири голови тієї ж Тернопільської міської організації ПР (кадрові пертурбації зупинилися на рідній сестрі Муца – Ярославі П’ялій). Не знайшов він спільних точок дотику ще донедавна зі своїми найближчими соратниками, заступниками по парторганізації Петром Гочем та Павлом Федиком. Водночас навіть після того, як Ореста Муца одноголосно попросили з голови партії, він і далі показує свій норовливий характер. На наступний день після конференції офіційний партійний сайт обласних «регіоналів» (http://www.prternopil.com) став іменним народного депутата Ореста Муца. Більше того, як стало відомо «Номер один» на час виходу газети, за майже тиждень часу він так і не передав печатки, свідоцтв, матеріальних цінностей, які рахувалися у партії. Очевидно, що й офіс ТОО Партії регіонів переїде з вулиці Сагайдачного, 1, позаяк приміщення, в яких він останні роки розміщувався, є власністю родини Муців.
Іван Біли
й




Категорії: Політакценти

Теги: ,,

Залишити коментар

Вашу адресу електронної пошти не буде опубліковано.

%d блогерам подобається це: