Небесна сотня досі не “Герої України”, бо на це не має політичної волі Президента

DSC_0088-650x418Минає рік, відколи на Майдані у Києві, а відтак – на усіх майданах України розпочалася Революція Гідності . Основним “горючим матеріалом”  Євромайдану була українська молодь, насамперед студенти. У серці України народний спротив тривав  94 дні: 21 листопада близько тисячі людей, самоорганізувавшись через соцмережі, вийшли на Майдан Незалежності у Києві, протестуючи проти згортання євроінтеграційного шляху України, а далі були побоїща 30 листопада та 1 грудня, зачистки 11 грудня, перші смерті 22 січня, загибель людей 18-19 лютого, кульмінацією став масовий снайперський відстріл майданівців на Інституцькій 20 лютого, пише Народне слово

Україна заплатила надзвичайно високу ціну за те, щоб гідність її народу більше ніким не була сплюндрована. Під тужливе «Пливе кача…» Майдан проводжав у Божі засвіти новітніх героїв України – Небесну сотню. За цими героями – згорьовані батьки, дружини, брати і сестри, осиротілі діти. Як живеться їм без найдорожчих людей, чи оцінила подвиг та жертовність патріотів теперішня влада, яка на крові героїв Майдану зайшла у стіни парламенту, адміністрацію президента, політики, які зручно вмостилися у найвищі державні крісла в уряді, новообраний Глава держави? Коли нарешті Небесній сотні посмертно присвоять звання «Героя України»? А головне – чи покарані ті, хто давав вказівки зачищати Майдан, вбивати беззбройних протестувальників, катувати людей, викрадати їх з лікарень. Про це ми запитали у батьків героїв Небесної сотні – 17-річного Назара Войтовича з Травневого та 19-річного Устима Голоднюка зі Збаража – «хлопчика у блакитній оонівській касці», фото якого обійшло чи не всі світові ЗМІ.

Юрій Войтович каже, що змін на краще не бачить. –Чим далі тим гірше, – розмірковує чоловік, який похоронив єдиного сина, – бардак. Слідчий, який розслідує справу Назара каже: «Надійтеся, сподівайтеся, шукаємо. Потрібно кулю знайти і тоді того хто стріляв». А як її знайти? Вона вийшла навиліт.  Винні досі не покарані і, думаю, вже й не будуть. Садовника випустили з-під варти – шукай вітра в полі. Суддю, яка це зробила, посадять, а потім по амністії випустять. Не сумніваюся, що саме так це буде. Як владі потрібно – наші діти – герої, а якщо ми, їх батьки, щось від влади вимагаємо – нас посилають якнайдалі, забувають про наше існування. Напевно, щоб зрозуміти нас, президент має відчути те саме що й ми, а не садити, як і колись Янукович, свого сина у депутатське крісло. Зараз ділять посади, а хлопці гинуть на Сході. Ідеї Майдану сплюндровані. Нікого досі не посадили навіть за побиття студентів 30 листопада. Головні винуватці давно втекли з країни. А їх мали б всіх пересадити. Хоч би когось покарали. Не сплю ночами, дивлюся телебачення, інколи через постійний потік брехні хочеться розбити телевізор, інколи просто плакати, а буває виникає бажання піти їх всіх перестріляти, плюнути в очі. Повсюди піар на крові Небесної сотні і більше нічого. Мене односельці питають: «Чому Назар поїхав на Майдан? Треба було не пустити». Відповідаю, що якщо він би не поїхав, інші патріоти, то ми були б уже рабами, які на колінах випрошують манни небесної. Найстрашніше, часом уже думаю,  що може теперішня  влада сама й організувала  цю бійню і тепер змушена ховати кінці у воду. А ще придумали орден «Небесної сотні», який не знають як нам мають причепити. Ця нагорода може бути, але для відзначення майбутніх патріотів. Проте аж ніяк не може бути гідною посмертною відзнакою подвигу беззбройних протестувальників, які віддали своє життя за Україну.  Верховна Рада ще в лютому, здається 23-24 числа, приймала рішення, щоб новообраний президент одним із перших своїх указів присвоїв Небесній сотні звання «Героя України». Але Петро Порошенко донині цього не зробив.

-Ця влада, як і попередня, бреше, – каже Володимир Голоднюк. – Президент, дивлячись нам у вічі, обіцяв присвоїти звання «Героя України» Небесній сотні. На всіх світових зібраннях він постійно називає їх справжніми героями України, каже, що нація має на них рівнятися, але далі гучних слів справа не йде. Після останньої розмови він взагалі нас ігнорує, уникає зустрічей. Парадокс – весь світ знає, вся Україна знає, що наші рідні – Герої України, а президент та парламент вперто не хочуть цього розуміти і бачити. Ми принижуємося, випрошуємо це звання. Невже беззбройні люди, які, не складаючи присяги, віддали життя за Україну, не ватрі найвищої державної відзнаки?  Хто тоді герої України, якщо не вони? Я з цим не змирюся. Якщо покличуть на вручення ордену «Небесної сотні», публічно готовий  сказати  Порошенкові все що про цю відзнаку думаю. Пригадаю усі його обіцянки. Нам казали, що цей орден мав би прирівнюватися до звання «Героя України», а насправді в ієрархії державних нагород він стоїть чи не останнім  після ордена за мужність третього ступеня. Щоб добиватися справедливості ми об’єдналися у громадську організацію «Родини Небесної сотні». Приїжджаємо в Київ раз або двічі на місяць, радимося, що робити далі, підтримуємо один одного,  адже хтось  втратив годувальника, хтось хворіє, а хтось не має де жити. А ще є майданівці, яким повідривало руки, повибивало очі. Про них теж потрібно комусь думати, бо держава – в стороні. Маємо юристів, адвокатів, але що з того, якщо не маємо досі правової країни. Влада – не українська. Це ще не наш президент, не наша Верховна Рада. До влади прийшли не нові люди, а ті, що й були. Не змінилася свідомість чиновників, залишилося рабське ставлення до них у людей. А біля керма влади мають бути чесні, справедливі люди, у яких є гідність. Їхній час, на жаль, ще на настав. Нова генерація українців, яка народилася на Майдані, яка зараз на передових рубежах захищає цілісність і суверенітет України – надія на краще майбутнє.  Старих нафталінових політиків, які дурять красивими словами, потрібно викидати з крісел. От тоді почнуться реальні зміни. Але це буде нескоро. Можна було б, звісно, прискорити цей процес, але він був би на крові.

Щоб люди розуміли, що відбувається, поясню чому неможливо встановити тих, хто вбивав протестувальників на Інституцькій, на Майдані? Бо пропала зброя, гільзотека. В Україні було 60 тисяч правоохоронців і в кожного пістолет чи автомат був відстріляний, а з кожної одиниці зброї зберігалося по дві гільзи у приміщенні майже на 5 поверхів. Де це все? У кишені винесли? Хто за це відповів? Може чули хоч одне прізвище відповідальної особи за ці злочини? Більше того, пропали речові докази, майже 140 кримінальних справ. Знову ж питання: хто за це покараний? Чи покарані слідчі, які гальмували розслідування по масових розстрілах  людей, не збирали доказову базу? Звісно, ні. Ніхто не покараний навіть за побиття 30 листопада. Навпаки зараз «беркутівців» відбілюють.

Окрема тема – переіменування Інституцької на вулицю Героїв Небесної сотні. Жодного разу з родинами вбитих майданівців ніхто не радився і не питав їхньої думки з цього приводу. Вирішують все у владних кабінетах. Йдеться зараз про те, щоб переіменувати лише невелику частину вулиці. Думають як зробити так, щоб і  ресторани працювали, і людям догодити.  Я через ЗМІ уже звертався до Президента України Петра Порошенка з питанням, чи йому не соромно клякати перед портретами Небесної сотні, які дев’ять місяців стоять у болоті і навіть зігнилі рамки міняють їхні рідні. А мало би бути соромно, бо навіть у найменших селах і містечках України стоять пам’ятники героям, а у столиці пам’ятного знака немає й досі. Як так? Чому Небесну сотню гідно не вшановано там, звідки аж до Хрещатика рікою текла людська кров?

Я вимагаю від нової влади і Президента України поваги до свого народу. Ми написали десятки, а може й сотні звернень до Глави держави,  до Генпркурора, а відповіді досі не отримали. Це все починає насторожувати. Але ми доведемо справу до кінця.  Розумію, що зараз розбурхати внутрішню революцію – програти війну з Росією. А цього у жодному разі не можна допустити. Тому народ терпить, спостерігає  і вичікує. Хай можновладці про це не забувають.

Розмовляла Світлана БОДНАР

 

Категорії: Політакценти

Теги: ,

Loading...

Залишити коментар

Вашу адресу електронної пошти не буде опубліковано.

%d блогерам подобається це: