1 грудня 2011 року у Львові відбулася прес-конференція з нагоди презентації проєкту «Тиждень кіна Юрія Іллєнка». Участь у прес-конференції взяли сини Юрія Іллєнка Пилип та Андрій, дружина Юрія Іллєнка – заслужена артистка України Людмила Єфименко, та відомий мовознавець,Ірина Фаріон. Говорячи про Юрія Іллєнка, Ірина Фаріон зазначила, що усвідомлення втрати настільки гостре, що хочеться мовчати і плакати.
«Перед великим горем застигаєш і розумієш, що найкраще в світі – мовчати. Приблизно щось таке хочеться зараз, бо усвідомлення втрати настільки гостре, що мовчати і плакати – найорганічніше. Іллєнко ще не прийшов у наше суспільство у всій своїй величі і повноті, він ще не зрозумілий для більшости суспільства. Іллєнко – чи не єдиний з шістдесятників, що стрімко розімкнув їхнє звичне коло культури, вийшовши на поле політика-націоналіста. Якщо цього не робити, українська культура залишиться в гетто, і далі буде культурою для культури чи мистецтвом для мистецтва. Іллєнко взяв на себе відповідальність за цю націю і за цю державу. Це єдиний з цього покоління, що взяв найвищу планку політика-націоналіста. Іллєнко прийшов у політику, щоб зробити її мистецтвом. І не тільки тому, що буквально це слово означає «мистецтво творення держави». Чого не торкався цей чоловік, він перетворював це в мистецтво – чи це кіно, чи це сценарій, чи це художній твір, чи живопис тощо. Це був чоловік, якого видерли з корінням із української землі, він до 40 років не говорив українською мовою, але йому вдалося самотужки наростити корінь і відчуття своєї Батьківщини», – сказала Ірина Фаріон.
Продовжуючи розмову про Юрія Іллєнка, пані Ірина зазначила, що сила його була у містичності.
«Сила цього чоловіка у його містичності. У день його похорону в автобусі, який віз понад 300 вінків, на повороті відчинились двері і випали три вінки – від Януковича, Ющенка і партії «Батьківщина». Він не потребував цього, тому і «викинув». Він умів бути вільним і свавільним, адже сваволя – це своя воля. Такі речі можуть дозволяти собі тільки генії на зразок Іллєнка, Ліни Костенко. Таким, як Ліна Костенко, Тарас Шевченко, Юрій Іллєнко дозволено все, бо Господу дозволено все, він знає, чому він так діє. Своєрідність цих геніїв полягає в тому, що вони афористично мислять. Ми запам’ятовуємо спресовані і стислі думки, ці люди не мають часу на завоювання простору, ці люди живуть інтенсивно, вони, як пружина. Мова закохалася в Іллєнка, мова зрозуміла, що якщо вона не вселиться в того чоловіка, то українці не будуть самопізнанні. Мова написала цей шедевр «Доповідна Апостолові Петру». Іллєнко так поєднував слова, що, розписи», – наголосила Ірина Фаріон.
«Коли Миколайчук був у гостях в Іллєнків, то взяв ручку і на стіні коридору написав «А ти, дзвонарю, дзвони. Буде світанок чи ні, але ти, дзвонарю, дзвони». Це слова із фільму «Тіні забутих предків», це настанова всім вільним людям, тим, які міряють своє життя не фізичним буттям, а міряють світ промислом Божим. Нас всіх зруйнує час, зостанеться тільки одержимість. Ми прийшли в політику, щоб відмити бруд з цього слова, і Іллєнко був першим. Хочеться сьогодні плакати кулаками в подушку, і щоб ці сльози змили з нас флер суєти, який щодня стукає в двері. Хочеться, щоб сльози стали чистою сталлю, Божим абсолютом. Цей чоловік розумів, що таке абсолютні цінності. Абсолютні цінності – це любов, це вірність, і це також зрада і ненависть. Світ поляризований, тому що поляризована Біблія. Якщо людина починає абсолютну любов розчиняти абсолютною зрадою, наступає доба паралітиків: паралітиків при владі, паралітиків у мистецтві. Іллєнко вчив нас розмежовувати ці поняття».
Син Юрія Іллєнка Пилип розповів, що фестиваль кінофільмів «Тиждень кіна Юрія Іллєнка» становить собою показ найуспішніших, на думку автора, кінострічок.
«Так сталося, що фільм «Молитва за гетьмана Мазепу» не побачив широкого екрану за життя автора. В останній рік свого життя Юрій Іллєнко зробив нову версію цього фільму, що завершена в частині звуку – створено сучасну звукову доріжку в шестиканальному форматі, крім цього, зроблено закадровий коментар автора щодо самого сюжету, а також додано коментар подій навколо фільму. Ідея цього коментаря, як відповідь на проблему незнання історії України людьми. Він дасть змогу глядачам достатньо орієнтуватися в подіях, які зумовили появу фільму. Ці коментарі розрослися у розлогі монологи, які супроводжують фільм від початку і майже до кінця. Нову версію завершили буквально в останні місяці життя батька, коли він тяжко хворів, відповідно, не йшлося про прем’єру, тому вирішили презентувати цей фільм разом з іншими роботами, які він сам вважав найкращими. Ось так народилася ідея цього фестивалю, який ми назвали «Тиждень кіна Юрія Іллєнка». Кінофестиваль у Львові є вже восьмим. Розпочалося все в Києві у жовтні 2010 року, потім в Івано-Франківську, Каневі, місті з дивною назвою Дніпродзержинськ, знову Києві, Харкові, нещодавно з великим аншлагом продемонстрували цю колекцію у Вінниці, і ось, нарешті, у місті Лева. На жаль, українські фільми в Українській державі мають перешкоди на шляху до екранів та українських глядачів, але ми їх здолали і запрошуємо львів’ян до перегляду», – повідомив Пилип Іллєнко.
Як повідомила дружина Юрія Іллєнка Людмила Єфименко, в рамках фестивалю відбудеться презентація скороченої книги великого кінематографіста «Доповідна Апостолу Петру».
«Юрій Іллєнко дуже любив Львів, оскільки вважав, що тут люди найбільш енергетично готові сприймати його творчість. Окрім «Тижня кіна Юрія Іллєнка», мені дуже приємно також презентувати його літературну спадщину. Йдеться про книгу, яку він розпочав писати, коли усвідомив, що далі знімати і демонструвати кіно немає змоги. Він скерував всю свою енергію на написання правди про себе, написання книги, яка давала оцінку його життю та діям. Спочатку книгу задумали як мемуари, а потім Юрій Іллєнко зрозумів, що це має бути роман. Книга містить заглиблення в історію України, має його оцінку всіх подій, пов’язаних з Українською державністю. Вважаю, що цей роман є більше про Україну, ніж про самого автора. Розуміючи матеріальну складність в купівлі тритомної книги в період економічної кризи, Юрій Іллєнко зробив скорочений варіант. Від цього скорочення думки автора не втратили своєї енергетичної могутности, а навпаки – стали гострішими», – зазначила Людмила Єфименко.
Зі слів Андрія Іллєнка, йому зрозумілий ажіотаж навколо фільму «Молитва за гетьмана Мазепу», оскільки знятий він у часи незалежности України. Він став каталізатором українських процесів, і не лише мистецьких.
«Батько був людиною, яка зняла, напевно, єдиний український фільм, що за останні роки викликав шалену суспільну дискусію, яка вийшла навіть за межі нашої держави. Здебільшого вся критика цього фільму була не з погляду його естетичних якостей, а з погляду ідеологізованої політичної пропаганди. Ця пропаганда волала про те, який же цей фільм шкідливий, бо піднімає історичну та національну ідентичність українців, безжально розриває імперську міфологію, яку нав’язували нам упродовж століть, і вона дуже глибоко засіла в українській свідомості. Сьогодні ми нівелюємо фактичну заборону цього фільму в Україні, що розпочалася із заборони показувати його на території Російської Федерації, цим фестивалем, який надає львів’янам можливість переглянути фільмографію Юрія Іллєнка на великому екрані. У кінематографічній та літературній спадщині Юрій Іллєнко постає не тільки як митець, але і як громадянин та політик. Важливо, щоб ця спадщина стала доступною для українських читачів та глядачів», – зазначив Андрій Іллєнко.
