Виставку світлин “дітей сонця” із Чорткова показали в Білорусі




У листопаді 2011 р. в Чорткові, у приміщенні Управління Бучацької єпархії, відбулася дебютна виставка фоторобіт соціальної тематики молодої білоруської майстрині Тетяни Сафонової під назвою «Невидимі люди». Мистецький проект такого формату, що доносить правду про людей з інвалідністю, проводився вперше в історії Чорткова. Тетяна Сафонова приїхала з м. Молодечно Мінської області, щоб за допомогою власних світлин зробити наших «невидимих» ближніх помітними і, головне, потрібними суспільству, бо на теренах Східної Європи осіб із обмеженими фізичними можливостями досі не навчились сприймати такими, якими вони є. Відкривав цю виставку владика Дмитро Григорак, ЧСВВ, котрий наголосив, що Церква завжди допомагає людям потребуючим, опущеним, страждаючим, а Господь добре знає про ці невигоди і кріпить людські сили.




Уже з першого дня виставка отримала резонанс. Про неї писала регіональна преса. На емоційних світлинах авторки можна було побачити, наскільки життєрадісними, оптимістичними є люди з особливими потребами, попри різні їх труднощі та брак уваги з боку суспільства. Звісно ж, були тут і фото, які в багатьох викликали співчуття і зворушували до сліз. Багато світлин розповідали про діток, які вже навчилися жити з певними фізичними вадами. Вони є звичайними дітьми, які мають свої вікові потреби та плекають надії. Тетяна Сафонова розповідала на відкритті і продовжує говорити, що соціальне фото – її покликання і навіть стиль життя: «Я хочу розповісти про людей-інвалідів. Про тих, хто позбавлений можливості тішитись життям і користуватись благами повноцінного життя, які всі решта. Багато-хто намагається їх не помічати, відвертає погляд, бачачи їх у парках, магазинах і просто на вулиці. Немає їх вини у тому, що вони народились з відхиленнями розвитку. Їм важко у цьому світі. Але у них є шанс радіти, мріяти, любити і бути любленими, не зважаючи ні на що. І в цьому їм може допомогти їх оточення і суспільство в цілому. Вони, як і будь-яка людина, мають право на життя».

Взагалі, захоплення фотографуванням розпочалось у Тетяни Сафонової у 25 років. Вона закінчила курси фотомистецтва. А народилась Тетяна у далекій Республіці Комі (Росія). У 1992 р. переїхала у Білорусь. У місті Молодечно закінчила школу, а у Вілейці – недержавний технікум бізнесу і права. Цікаво, що життєві будні і свята Тетяни супроводжує фотоапарат. А от на її світлинах немає якихось незрозумілих модерних витівок, немає технічних «викрутасів». Тут усе таке живе, щире, тут людські долі й усмішки, тут – глибина життя. За допомогою фотооб’єктива дівчина навчилась «висловлюватись» про суспільні проблеми, а власний сенс життя бачить так: «У мене дві мрії: стати професійним фотографом і допомагати людям».

Виставка Тетяни Сафонової в Україні не була просто спланованою і чітко визначеною мистецькою акцією. Дорогою до Чорткова Тетяна робила випадкові фотографії, а опісля презентувала їх на виставці. Наприклад, у Києві їй вдалося сфотографувати чоловіка-інваліда, котрий просив милостиню. Якась бабуся подала йому копійчину. Зворушлива сцена, від якої справді болить душа. Це щоденні життєві історії, герої яких є такими непомітними. На щастя, все ще є митці від Бога, які у своїй творчості доносять ідеї милосердя, співчуття, добра, жертовності. Проте Тетяна приїхала у Чортків не з порожніми руками. У неї було кілька десятків світлин з білоруськими дітками та молоддю, які перебувають у різних центрах корекції та реабілітації інвалідів. Утім, авторка провела справжнісіньку фотосесію для дітей і молоді, з якими працюють у схожих закладах Чорткова. Так, виставка стала білорусько-українською, адже проблеми «невидимих» людей завжди об’єднують і додають сил у подоланні стереотипів. Уже на відкритті виставки герої Тетяниних світлин могли побачити себе на фотороботах, що тішило як їх, так і їхніх батьків.

Услід за першою своєю виставкою в Україні 4 квітня цього року Тетяна Сафонова презентувала власні фотороботи соціальної тематики на благодійній виставці «Невидимі люди», яка відкрилась у рідному місті авторки Молодечному, в бібліотеці сімейного читання «Верасок». Протягом місяця всі небайдужі до людей з особливими потребами могли переглянути світлини та призадуматись над долею своїх ближніх. На відкритті фотовиставки також був присутній священик місцевої греко-католицької парафії Христа Чоловіколюбця о. Олександр Шибеко, котрий ініціював у Білорусі волонтерський рух св. Миколая. Він розповів, що людям з особливими потребами варто віддавати якнайбільше часу, спілкуватись з ними, приятелювати. Це і є свого роду волонтерство.

У соціальній фотоколекції Тетяни Сафонової – юні білоруси та українці. Отож на виставці у Молодечному наші чортківські герої Тетяниних світлин були в центрі особливої уваги. Будемо надіятись, що їх побачать ще у багатьох куточках світу. А такі фото, переконана авторка, багато розповідають оточуючим про милосердя й турботу: «Коли побачиш «невидимих» людей, то побачиш і їх проблеми».

У рамках благодійно-мистецької акції Тетяна Сафонова також підготувала експозицію ручних виробів дітей з певними вадами. Крім цього, на виставці була можливість зробити пожертви для функціонування закладу, що опікується молодими інвалідами у Молодечному.

На превеликий жаль, зламати стереотипи щодо суспільного місця та ролі людей-інвалідів не так легко. Але Тетяна Сафонова прямує до цього своїм мистецьким шляхом, дає поради, як допомогти «невидимим» людям. Наприклад, частіше дівчина фотографує хворих на синдром Дауна, бо «до цих людей ставляться найгірше. А їм потрібна увага і ставлення, як до нормальних людей». Проте у Східній Європі досі не навчились помічати ближніх з особливими потребами. Про цих людей, здається, просто забули, адже не забезпечили їм елементарних умов для життєдіяльності. У громадських установах чи якихось інших велелюдних місцях невеликих українських міст можна нарахувати лише кілька пандусів. А от скільки людей-інвалідів живуть у тих містах, хто про це задумався? В Україні відсутні спеціальні доріжки на тротуарах для осіб в інвалідному візку, а щоб з’їхати з високого бордюру на проїжджу частину, треба володіти надлюдськими властивостями. Взагалі, людей-інвалідів пересічні особи наче бояться, уникають їх. Частково через це ми і не бачимо наших співбратів і посестер на вулицях. Отож кожен повинен першим зробити крок до потребуючих, допомогти їм, підкріпити духовно, стати з ними солідарним і просто бачити їх очима і серцем…

Віталій Затильний




Категорії: Події

Теги: ,

Залишити коментар

Вашу адресу електронної пошти не буде опубліковано.

%d блогерам подобається це: