На фронті на Святвечір загинув захисник України родом з Тернопільщини – Андрій Левицький. Військовий від перших днів повномасштабного вторгнення пішов захищати свою державу.
Його вдова Марія Бойко розповіла про чоловіка німецькому виданню focus.de.
Три роки тому Росія вторглася в Україну. Агресивна війна коштувала Україні багатьох найкращих чоловіків. Одним з них був Андрій Левицький.
Спочатку з Андрієм Левицьким попрощались у його рідному селі Красносільці Збаразької міської громади Тернопільської області. Чин похорону відбувався у Львові, де від 2016 року мешкав Андрій.
Ось, як це описує німецький журналіст:
“Два мікроавтобуси, три автобуси та кілька мікроавтобусів проїжджають через західноукраїнське місто Львів вранці на Святвечір. Скрізь, де проїжджає колона транспортних засобів, люди стають на коліна на брукованих вулицях і зупиняються на мить. Люди вшановують пам’ять двох людей, які загинули в боротьбі за незалежність своєї країни. Коли машини під’їжджають до знаменитого Личаківського кладовища, військовий оркестр грає національний гімн України. Три гарматні салюти, перш ніж маленькій жінці передають один із синьо-жовтих прапорів, яким щойно накрили одну з домовин. Солдати несуть не лише труну, але й могильний хрест з іменем загиблого: “Андрій Олегович Левицький 10.04.1987 – 24.12.2024. Вічна пам’ять”.
Історія кохання Андрія та Марії почалась у Тернополі
Марія Бойко – це ім’я маленької дівчини, яка отримує співчуття від родичів, друзів та побратимів Андрія Левицького. Пара випадково познайомилась 24 серпня 2013 року в місті Тернопіль. Марія святкувала з друзями 22-гу річницю незалежності своєї країни. Тоді 26-річний хлопець побачив її там уперше. “Андрій просив мій номер телефону. Але я не дала йому його, – розповідає 33-річна Марія. “Але він був наполегливим і вивідав його у подруги”.
Спочатку він запитав її в повідомленні, чи благополучно вона дісталася додому. “Навіть тоді він завжди хвилювався, чи зі мною все гаразд”.
Андрій і Марія почали активно спілкуватись. Коли через кілька місяців почалися протести проти уряду Януковича, який відмовився підписати угоду з ЄС під тиском Росії, Андрій поїхав до Києва на тиждень і протестував на Майдані. У січні він поїхав знову. “Він хотів бачити нашу країну в ЄС, – каже Марія. Спеціально для цього він взяв відгул на роботі”.
Але на Майдані було небезпечно. Снайпери зі спецпідрозділів розстріляли понад 100 демонстрантів за наказом тодішнього проросійського уряду. “Можливо, Бог тоді захистив його, щоб він повернувся додому”, – каже вона. Це ще більше зблизило подружжя.
Згодом Росія окупувала та анексувала український півострів Крим у березні 2014 року, порушивши міжнародне право. Незабаром після цього Росія розпочала війну на Донбасі. “Андрій ще тоді хотів піти добровольцем, але йому не дозволили через проблеми зі здоров’ям”, – розповідає Марія. Тож він активно донатив.
Коли найгарячіша фаза російської війни на Донбасі закінчилася, у молодої пари почався, мабуть, найпрекрасніший етап їхнього життя. 30 квітня 2015 року Марія та Андрій одружилися у Тернополі. У лютому 2016 року вони переїхали до західноукраїнської метрополії – Львова. “Там було більше перспектив і більше культури для нас обох, – каже Марія. “Це було важливо для нас”.
Андрій одразу ж знайшов роботу в рекламному відділі радіостанції. Трохи згодом Марія почала працювати журналісткою на інтернет-порталі.
Що мама Андрія розповіла про сина
Мати Андрія каже, що завжди могла покластися на свого сина. “З Андрієм ніколи не можна було хвилюватися, що він зробить щось необдумане, – розповідає його мама Оксана Левицька. – Він вже в юному віці був дуже самостійним, але завжди допомагав по господарству”.
Народившись на пізньому етапі існування Радянського Союзу, коли Михайло Горбачов говорив про гласність і перебудову, він ріс насамперед у непевні часи. Україна, як і інші держави Східної Європи, що стали незалежними від Радянського Союзу, сильно постраждала від переходу до вільної ринкової економіки.
У той час як його батькам доводилося багато працювати, щоб поставити дітей на ноги, маленький Андрій проводив багато часу з бабусею і дідусем. Особливо близькі стосунки у нього були з бабусею.
“Вона досі нічого не знає про його смерть. Вона хворіє, і ми боїмося, що вона помре від горя”, – розповідає його вдова Марія.
Марія вдома встановила невеликий вівтар зі свічками і фотографіями для свого померлого чоловіка в квартирі, яку вони колись ділили у Львові. Саме тут подружжя проводило свої найщасливіші моменти – в тому числі з друзями.
“Андрій був чудовим господарем. Він любив смажити м’ясо на грилі: Стейки, ковбаски, що завгодно”, – розповідає Сюзанна Тимочко. Вони проводили багато вечорів і ночей разом, розмовляли і дискутували.
Андрій Левицький дуже любив Україну
“Андрій завжди особливо цікавився історією та наукою, – розповідає Марія. Він читав багато книжок, особливо з історії Другої світової війни. “Особливе враження на нього справляв Черчилль, – розповідає жінка.
Він також багато знав про історію своєї країни. “Його завжди турбувало те, що Україна в минулому майже не отримувала підтримки та визнання з боку Заходу”, – каже вона.
“Але він любив Україну і хотів для неї найкращого: справедливості та меншої корупції, – каже Марія. Він також завжди говорив, що ми повинні бути щасливі жити в Україні”.
Андрій особливо пишався єдністю українців, яка згуртувала країну після початку повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року. У квітні 2022 року Андрій Левицький пішов добровольцем до Збройних сил України. Ніхто не може сказати напевно, чи стали вирішальним фактором масові вбивства, про які стало відомо з Бучі та інших звільнених міст.
“Він просто сказав, що треба щось робити, ви ж бачите, що відбувається, – розповідає Сюзанна Тимочко. “Він не був особливо емоційним. Він просто вважав це своїм обов’язком”.
Андрій Левицький був сапером на фронті: спогади побратима
Андрія призначили в саперно-саперний підрозділ. Спочатку він пройшов підготовку в Польщі, а потім у листопаді 2022 року, після звільнення Херсонської області, його вперше відправили туди.
“Товариші завжди могли на нього покластися, – розповідає солдат з позивним “Мастак”, який служив разом з Левицьким. “Він був вірним солдатом, – розповідає він. “Він залишався спокійним навіть у найнебезпечніших ситуаціях”.
Таких випадків було багато за більш ніж два роки служби. Росіяни мінували навіть кладовища після свого відходу. “Якось на початку 2023 року ми були в Херсонській області, розміновували територію, раніше окуповану росіянами. Я зосередився на землі з тральщиком, коли Андрій раптом закричав “стоп, стоп, стоп” і сказав мені підняти голову”, – розповідає “Мастак”. “Наді мною висіла розтяжка, прикріплена до вибухових зарядів, які росіяни встановили там. Андрій її побачив. Це врятувало нам обом життя”, – розповідає він.
У себе вдома Андрій неодноразово показував відеоролики про жахіття війни, але також і про маленькі веселі моменти. На одному відео, яке його друзі досі із задоволенням переглядають, він сидить у підвалі і з любов’ю грається з котом.
Андрія засмучувала байдужість людей
Але з фронту захисник бачив і зростаюче відчуження людей в Україні.
“Його турбувало, що одні віддавали все, йшли добровольцями в армію або жертвували великі гроші на підтримку солдатів, а інші думали лише про себе, – згадує дружина. “Байдужість вбиває. Якщо ти стаєш свідком злочину і нічого не робиш, то завтра можеш стати його жертвою”, – казав він.
Андрій хотів спокійного сімейного життя, війна не була його вибором чи бажанням. Але і спостерігати за тим, як знищують його батьківщину чоловік не міг.
“Це наша країна, він завжди казав мені, – розповідає Марія. Краще боротися з російською агресією зараз у Херсоні, ніж потім у Львові”.
Мобільний телефон Марії задзвонив о 9:30 24 грудня. На іншому кінці дроту був “Мастак”.
“Маріє. Привіт, Андрій загинув”, – це все, що він сказав. Марія спочатку не зрозуміла слів. Через деякий час передзвонила військовому. Під час виконання завдання в Херсонській області в неброньовану машину влучила реактивна артилерія. Андрію осколком влучило в шию. Він помер на місці.
Для Марії світ зруйнувався. Вона до останнього сподівалася, що Андрій повернеться додому і вони зможуть провести своє майбутнє разом. «Він планував відпустку з 26 грудня і хотів приїхати до Львова”, – розповідає вона.
Андрій Левицький дійсно повернувся додому 26 грудня – назавжди. Поховали Героя на Личаківському кладовищі у Львові.
