81-річний Андрій Наконечний із Буцнева Тернопільської громади ковалює понад пів століття. Кузню у 1929 році спорудив його батько. Ковальське ремесло чоловік зберіг до сьогодні.
“Технологію металу я не знаю. Я знаю по-старому по-простому, по-кавальськи. Я з дитинства виріс в кузні. Ну і так придивлявся, як тато робить, а тато мені підказував: так роби, так і пішло”, розповідає Суспільне
Вогонь у кузні. Суспільне Тернопіль
Андрій Наконечний зараз на пенсії. Ранішепрацював ковалем в будівельно-монтажному управлінні в Тернополі. На роботу взяли без диплома, — розповів чвін Суспільному.
Андрій Наконечний. Суспільне Тернопіль
“Я прийшов туди, сказав, що я хочу до кузні”.
- “А що ти закінчував?”.
- “Нічого не закінчував”.
- “Дай трудову книжку”.
- “Я не маю”.
“І тоді подивилися, що я роботу вмію робити. І так я 10 років там проробив”.
Андрій Наконечний в кузні. Суспільне Тернопіль
Коваль робить підкову. Суспільне Тернопіль
Коваль каже, виготовлення однієї підкови займає менше години.
“Двома руками працюється, як коней підковують. Було таке, що ми з татом 16 коней кували за день. 16 по 2 підкови — 32 підкови. Крім підков купа роботи колись була. Навіть була така приказка, що без коваля ніхто ще не побудувався. Колись, як муляр обробляв камінь, то мусив йому коваль інструмент заправити”.
Коваль кує підкову. Суспільне Тернопіль
Кування підкови. Суспільне Тернопіль
Зараз попит на ковані вироби менший, говорить Андрій Наконечний. Переважно, щоб щось підкувати, звертаються односельчани. Кому передасть свою справу, коваль поки не знає.
“А кому передам, хто хоче? Ковальська робота — то є тяжка робота. Недурно, що йдуть ковалі з 50 років на пенсію. Ну, а я з дитинства полюбив цю роботу. Мені деколи навіть приємно не взяти грошей, а роботу зробити”.
